10 цікавих фактів про Філарета

Згідно даних соціологів, українці зараз найбільше довіряють армії та церкві. Але так було не завжди. Й ознаменована Томосом нова хвиля релігійного відродження українському православ’ю далася досить не просто, що добре видно на прикладі життєпису святішого патріарха Київського й усієї України-Руси Філарета, котрому сьогодні, 23 січня 2019 року, виповнюється 90 років.

Ми підготували підбірку з 10 вартих уваги подробиць з життя ювіляра.

1. Родом з Донбасу

Михайло Антонович Денисенко (це його світське ім’я) народився у шахтарській родині на Донбасі. Рідне йому село Благодатне Амвросіївського району Донецької області з початком війни з російсько-терористичними силами опинилося на непідконтрольній території.

"Донецька земля - українська. Якщо ви хочете дізнатися про Донбас, потрібно проїхатися не містами, не шахтами, а селами - і ви почуєте українську мову. Вона там споконвіку - з тих часів, як там оселилися люди", - пояснив він в одному з інтерв’ю.

Рідна мати, Меланія, прожила 95 років. Батько загинув 40-річним у боях з гітлерівцями під Запоріжжям.

У Антона та Меланії, окрім найстаршого Михайла, народилося ще троє синів: Микола, Іван, Володимир.

2. Власної родини не має

1 січня 1950 року, під час навчання на II курсі Московської духовної академії, куди він потрапив після навчання в Одеській семінарії, прийняв чернечий постриг з ім'ям Філарета. З того дня його Отцем є Всевишній, Матір’ю – Церква Христова, а ті з православних християн, котрі не відмовилися від нього під час випробувань, стали для нього братами і сестрами.

Коли на початку 90-их рр. Москва розгорнула проти відокремлення УПЦ кампанію з поширення "чорного" PR’у, в пресі з’явилася інформація про громадянку Євгенію Родіонову, котра нібито доводиться святішому "дружиною", та їхніх спільних трьох дітей.

На ці твердження він відповідає коротко:

"Я не одружений і ніколи не був одруженим. Все це неправда" (Weekly.ua).

Говорить, що ніколи не закохувався.

3. 50 років очолював українських православних. Де-юре і де-факто

Ще під час навчання здібний юнак з України користувався великою довірою патріарха Алексія I (Сіманського), завдяки чому став доглядачем патріарших покоїв у Троїце-Сергієвій Лаврі. Академію в Москві він закінчує з відзнакою, що дозволило йому викладати у духовних семінаріях Саратова та Києва, а також очолювати церковні місії у Олександрії (Єгипет) та у Відні (Австрія).

Якщо брати ті часи, то слід пам’ятати: після тривалого забуття православна церква була відновлена в СРСР тільки 1943 року, в українських областях церковнослужителів не вистачало. Особливо з добре вивчених й з-поміж тих, які під час Другої світової війни не були в УАПЦ Мстислава (Скрипника). Майбутній митрополит, а з часом і патріарх, підпадав під ці критерії. І, що дуже важливо, тут він був своїм, місцевим.

У 28 років Філарет призначений інспектором, у 29 - ректором Київської семінарії.

1960 року став керуючим справами Українського екзархату, себто представництва Московського патріархату в Український РСР, і настоятелем Володимирського собору у Києві (єдиного у місті, де тоді проходили регулярні богослужіння за православним каноном), а за шість років - висвячений на архієпископа Київського й Галицького, а також екзарха України.

Саме ця особливість духовної кар’єри Філарета у вигляді його викладацького авторитету, поєднаного зі зв’язками у Москві, й слугувала певним імунітетом від репресій з боку республіканської номенклатури.

У 1968 році московським патріархом Алексієм I возведений у митрополити. Філарета відтоді називають митрополитом Київським і Галицьким.

Мав він тоді 39 років. Стільки ж як і митрополит Епіфаній (Думенко), який 15 грудня минулого року, став новим керівником об’єднаної української церкви.

4. У КДБ не доносив, але кадрові питання мусив узгоджувати

"За радянських часів ніхто не міг стати архієреєм, якщо на це не давав згоди КДБ. Тому стверджувати, що я не був пов'язаний з КДБ, було б неправдою. Був пов'язаний, як і всі", - повідомив якось предстоятель УПЦ КП.

Водночас, його контакти, як він сам уточнює, мали чіткі межі. Він погодився працювати зі згодою на те, аби "органи" затверджували ті чи інші призначення, але без доносів на інших релігійних діячів та без розкриття таємниці сповіді.

Звань, каже, не мав:

"Це все домисли".

Але агентурне псевдо було:

"Мене записали як "агента "Антонова". Проте я ніколи не доповідав на своїх братів. За це довелося жертвувати свободою. Як єпископ я мав сам призначать священиків на парафію, але мусив погоджуватися на тих, кого мені підсовували. Особливо важко було в часи "хрущовщини". Я був тоді ректором Київської семінарії. Списки абітурієнтів узгоджував із КДБ. Відсіювали всіх із вищою освітою. А згодом семінарію закрили, мене звільнили" ("Газета по-українські", 22 січня 2009 року).

5. Міг очолити РПЦ замість Алексія II

Кінець радянської доби пов’язаний у житті Філарета з періодом принципового вибору і, як наслідок, різкою зміною у ставленні до нього з боку Московської патріархії. 1990 року, коли помирає глава Російської православної церкви Пімен (Ізвєков), аби визначитися з його наступником 7-8 червня скликається помісний собор РПЦ. Головує на ньому митрополит Київський, він же на той час був і тимчасовим в.о. патріарха. Однак, за підсумками таємного голосування перемагає російський німець Олексій Рідігер, згодом більш відомий як Алексій II, котрий вже в першому турі таємного голосування отримав рівно на 100 голосів учасників собору більше, ніж  українець Денисенко (166 проти 66), та вийшов у другий тур, де здолав митрополита Ростовського й Новочеркаського Володимира.

За однією з версій, Москва вже тоді була не в захваті від суверенницьких прагнень Філарета й відверто непокоїлася через те, що він подібно до ще одного українця, Михайла Горбачова, збирається очолити РПЦ з метою безкровного розподілу на національні складові частини, й насамперед для забезпечення виведення з її складу українських парафій.

6. Відокремився від РПЦ

Ці московські фобії не можна вважати небезпідставними, позаяк після проголошення державної Незалежності України "усе тайне стало явним". Всеукраїнський помісний собор УПЦ (зверніть увагу: вже не РПЦ, а УПЦ) в листопаді 1991 року пішов шляхом власної повної канонічної самостійності або "автокефалії" (грецьк.). До Алексія II надіслали звернення з проханням підтримати дану ініціативу й забезпечити вірянам з України вільний духовний розвиток.

Аж ні… Як і слід було чекати, Москва пішла на підлість. Там постановили створити "підставну" УПЦ (УПЦ Московського патріархату). У Харкові - точно так, як і майже століття тому, під час російсько-української війни, там створювався фейковий "уряд" Радянської України – ще один церковний "собор" 1992 року обирає ще одного "митрополита Київського". Йдеться про Володимира (Сабодана), керуючого справами Московської патріархії.

Але Філарет і ті, хто його підтримували, продовжують об’єднавчі процеси, й не знайшовши порозуміння з РПЦ, знаходять підтримку в УАПЦ та в діаспорі. Разом вони утворюють Українську православну церкву Київського патріархату.

У Києві урочисто зустрічають прибулого зі США патріарха Мстислава, який погоджується зробити Філарета своїм заступником. Потім, після повернення з Канади, патріархом стає колишній в’язень таборів, дисидент та член ОУН Володимир (Романюк), що ще більше розлючує РПЦ.

Підозріла смерть Володимира, чий похорон на Софійській площі перетворився на масові сутички священиків й політичної опозиції з одного боку, та кількох тисяч спецпризначенців - з іншого, ще раз засвідчила: попереду важкий шлях до повної релігійної свободи, а Москва не шкодуватиме будь-яких сил та засобів аби упокорити українську церкву.

Знову Філарет постав перед вибором, знову питання стоїть рубом "або-або". Або здатися, схилити голову й далі перебувати в духовному рабстві, або попри демарш групи Сабодана й показову розправу над Романюком, продовжувати боротися. Митрополит Київський обрав друге.

7. 11 років мав "анафему" від Московської патріархії

1997 року Архієрейським собором Російської православної церкви "розкольника" Філарета було відлучено від церкви, оскільки той «не послухав зверненого до нього від імені Матері-Церкви заклику до покаяння і продовжував в міжсоборний період розкольницьку діяльність». До того ж Москва не визнає його патріархом (висвячений  у жовтні 1995-го), і навіть митрополитом.

РПЦ завжди вважала, що для українських православних патріарх може бути тільки Московським, а митрополит – промосковським. Для тих, хто не згоден, застосовують відлучення або "анафему" (грецьк.).

Щоб розставити усі крапки над "і", нещодавно вселенський патріарх Варфоломій I зняв анафему з почесного патріарха Філарета. Його титул наразі вживається з приставкою "почесний", оскільки у зв’язку з наданням Україні довгоочікуваного  Томосу про автокефалію віднині вважається, що справжнім патріархом, за всіма церковними правилами, може називатися лишень той, хто перебуває у Константинополі.

8. Патріарх-патріот

Філарет усіляко підтримував перший і другий Майдани, а з початком війни капелани УПЦ КП дбають про українське військо на Сході.

За його словами, лише проєвропейська демократична Україна здатна забезпечити свободу віросповідання не лише православним, а й представникам усіх конфесій.

" …Я повинен сказати, що всі християнські церкви, які існують сьогодні в Україні, знаходяться в такому стані у взаємовідносинах з державою, яких не було ніколи найближчими віками. Ні за часів Російської імперії, ні за часів Радянського Союзу. Чому не було? Тому що ми маємо таку свободу, якої не мали… Зараз все, що відбувається в церкві, внутрішнє життя - абсолютно вільне. І ми насамперед дякуємо Богові, що він поставив нас в такі приємні умови", - зазначає він.

Що ж стосується збройного вторгнення Російської Федерації до Криму, а також до Донецька й Луганська, то, на його думку, подібне, на жаль, стало можливим за безпосередньої причетності РПЦ.

"Чому відпав Крим? Тимчасово, але відпав. А тому що там церква була Московська, а Українська церква Київського патріархату в Криму слабка. Чому йде війна на Донбасі, а не в Галичині? А тому що в Галичині і православна церква, і греко-католицька церква стоять на патріотичних позиціях. І там агресору нема чого робити. А ось на сході, де панує Московський патріархат, тобто чужа церква, там сприятливі умови для нападу на цю частину України", - впевнений Філарет.

А ось ці його слова, без перебільшення, певно, варто вважати хрестоматійними:

"Чим війна закінчиться? Нашою перемогою. В це треба твердо вірити. Немає ніякого сумніву. Бо правда з нами. А там, де правда, там Бог. А де Бог, там перемога. Завжди".

9. Виступав на захист Тимошенко та Луценка

Під час влаштованих режимом Януковича переслідувань опонентів Філарет особисто зустрічався з главою держави та звертався до нього з приводу помилування Юлії Тимошенко і Юрія Луценка.

"Говорив я з президентом Януковичем і про ув'язнених Тимошенко і Луценка. Ми не втручаємося в судові справи, але просили у президента про їх помилування для того, щоб заспокоївся народ і не було поділу нації і внутрішніх потрясінь", - розповідав патріарх.

При цьому він скористався можливістю "нагадати президенту Януковичу і його оточенню, що вони теж християни, і що їх колись теж буде очікувати Суд Божий".

10. Проти абортів та ЛГБТ

Хоча Україна загалом є православною країною й дозволене у нас переривання вагітності та перспектива ймовірного дозволу на реєстрацію нетрадиційних шлюбів поки що не стоять настільки гостро, як у сусідній католицькій Польщі, почесний патріарх УПЦ публічно обговорює подібну тематику й наголошує, що згадані явища можуть стати для України проблемами.

Ось цитати з його заяви із цього приводу:

"Нас турбує питання абортів. Бо якщо буде скорочуватися наша нація, територію України поступово заселять інші народи, зокрема з мусульманського світу і Китаю. І вони будуть керувати українською територією. Тож треба більше народжувати українців, щоб не було в майбутньому цієї проблеми";

"В Європі офіційно прийняли закони, що дозволили парувати чоловіка з чоловіком, жінку з жінкою. Забувають християни про те, за який гріх Господь спалив Содом і Гоморру".