Павел Залевскі: Небезпечний час наблизився, якщо зрадниками публічно окреслюють незгідних

Верховна Рада України затвердила зміни до Конституції, які стосуються інтеграції до Європейського Союзу і Північноатлантичного Альянсу. Але, з іншого боку, достеменно невідомо, наскільки готові НАТО і Європейський союз підтримати нас у цьому прагненні.

Так, це проблема, якщо йдеться про Європу і США, адже зараз ситуація інша, ніж кілька років до цього. Європа і Америка насамперед займаються радше собою, ніж вирішенням проблем на своїх кордонах. Є багато питань щодо майбутнього Європейського Союзу. Є популістські й націоналістичні рухи в Європі, які вважають, що Євросоюз має або припинити своє існування, або змінити свій характер, стати більш дезінтегрованим. Ці рухи виступають проти розширення Європейського Союзу, тож зараз потрібно, аби Європа дала раду сама собі. Тим не менше, добре, що Верховна Рада ухвалила це рішення. Воно було очікуваним і відповідає логіці руху України  після Євромайдану, адже це колись було кроком у напрямку Заходу.

Втім Захід зараз став трохи іншим, ніж тоді, коли українці вийшли на Майдан. Але я переконаний, що з однієї сторони Євросоюз подолає внутрішню кризу і переможе її, а українці будуть розвиватись і будуть провадити реформи, оскільки, нагадаю, для вступу до Європейського Союзу потрібні верховенство закону і подолання корупції або ж бодай потрібна ситуація, коли корупцію будуть долати і вона не буде логікою суспільного життя. І  також потрібна демократія. Україна йде правильним шляхом, проте мусить іти ним і далі та втілювати реформи.

А як виглядає теперішня політична криза Європейського Союзу? Розуміємо, що наближаються вибори до Європарламенту, і ми бачимо, наскільки сильно міцніють голоси популістів, шовіністів і деколи просто безумців, і я вже не кажу про так званих "звичайних" агентів впливу Росії. Тож є відчуття, що вони мають намір просто роздерти ЄС.

Це правда. Є така ціль. Є навіть така ініціатива, аби створити європейську партію, яка де-факто буде антиєвропейською. Віце-прем’єр Італії Сальвіні їздить Європою, нещодавно він був і в Польщі та мав зустріч з паном  Качинським, головою "ПІС", партії, що урядує в Польщі, і розмовляли вони також і  про це. Серед прихильників цього є також Марін ЛеПен, Вільдерс в Голландії, а також "АФД" в Німеччині. Націоналізм не є хворобою лише тих країн, що мають проблеми розвитку, чи лише тих країн, що перебувають поза Євросоюзом. Націоналізм і популізм  вже є хворобою загальноєвропейською. На жаль. І це також є проблемою для України, адже європейські популізм і націоналізм шкодять відносинам ЄС з Україною. Але, як я казав, причини цієї кризи в ЄС і поширення націоналізму та популізму, на мою думку, минають. По-перше, спадає міграційна криза, яка призвела до сплеску шовінізму і замикання в собі. І це було проблемою, реальною проблемою. Зараз це під контролем. Міграція зменшується, ситуація контрольована, тож  більше вона не є паливом для націоналістів і популістів. З іншого боку, економіка ЄС постійно розвивається. Кризу 2009 року вдалось подолати. Щоправда, з’являлась небезпечна інформація про зменшення виробництва, наприклад, у Німеччині. Це, звісно, є загрозливим, але я переконаний, що ЄС це також вирішить.

Водночас фінансова криза Південної Європи - Греції,  Італії,  Іспанії  - також  вже стала на шлях вирішення. Я думаю, економічні проблеми, які сильно радикалізували суспільну думку в ЄС, тепер під контролем і це той чинник, який для мене є оптимістичним і допомагає вірити в те, що цей великий спільний  європейський проект буде тривати.

Чи вдалось після вбивства Адамовіча подолати "мову ненависті" в Польщі? І як ви думаєте, який розвиток буде мати ця ситуація? Чи вистачить політичним елітам політичної мудрості, зрілості, аби сказати "стоп", бо ж ми бачимо, як "політичні варвари" йдуть у владу?

Очевидно, вбивство Павла Адамовіча було актом терору, політичного терору. Це вчинила людина, яка ненавиділа політичне середовище, з якого походив Павел Адамовіч. Вбивця не був пов'язаний з якоюсь партією, і вочевидь його дії були цілком самостійними, але вбивство було скоєно з мотивів політичних, а не якихось інших. Відповідь на ваше питання є ключова. Але, щоб збагнути, чи є шанс подолати мову ворожнечі, слід зрозуміти, звідки вона взялася, що є її причиною. Адже вона не з’явилася природно, сама по собі. Зрештою, в людей нема взаємної ненависті. Люди не говорять щоденно поміж собою мовою зверхності. Але є фактом, що мова ненависті постала завдяки певній концепції управління політикою. І парадоксально, ця тенденція прийшла з країни, яку всі ми трактуємо як батьківщину демократії, - з Америки. Бо впродовж багатьох років там тривала зміна способу управління політикою і зміна способу спілкування з суспільством. Місце ЗМІ, що  інформують, почали займати медіа, які формують ідентичність, коли не йдеться про представлення максимально об’єктивної інформації, але йдеться про передачу емоцій. Емоцій, які торкалися найглибших закапелків людських душ і людських сердець і резонували в унісон з вартостями і поглядами, які сидять у кожному з нас для того, щоб їх інструментально використовувати, для того, щоб ними маніпулювати. І ця маніпуляція людськими емоціями почала давати ефекти. І політики, які це робили, почали вигравати вибори.

Прикладом цього є кампанія президента Трампа. Але подібне було привнесено і до Польщі, де було місце для політичного конфлікту, де емоції завжди відігравали певну роль, однак раніше завжди йшлося про якусь чітку програму, про бачення розвитку і безпеки. Раніше мова була про якісь конкретні речі, пов’язані зі способом перерозподілу грошей, видатків на конкретні інвестиції, про функціонування податкової системи. І раптом усе це відійшло у бік. І раптом стало найважливішим, чи хтось більше любить Бога, чи хтось Бога любить менше, чи хтось любить виключно своє бачення Вітчизни. Тож небезпечний час наблизився, якщо говорити про панування насамперед емоцій, про публічне називання людей зрадниками, про окреслення зрадниками тих, хто не погоджується. І питання таке, – чи політики у Польщі зрозуміють, що вони мають відійти від такої ідентичнісної політики, яка творить з одного народу два племені, два племені, які ненавидять одне одного, часом більше, ніж когось іншого. Щось подібне буває у сім’ях, коли всередині родини негативу більше, ніж назовні.  А відомо, що кожна громадянська війна є найгіршою війною, бо є найбільш брутальною. І тепер йдеться про те, щоб цьому запобігти.

Частина польських політиків уже сказали, що вони не хочуть тієї мови ворожнечі, але маю відчуття, що вони це сказали лише заради якоїсь доброї декларації. Зрештою, ми і в Україні чуємо багато добрих слів, але бачимо, що політики гірше, ніж просто воюють між собою.

На щастя, ми ще не в настільки драматичній ситуації, як у 20-х чи 30-х роках у Європі, коли фашизм, нацизм і водночас комунізм довели до того, що з національних або класових причин людей почали вбивати. Нині ми перебуваємо в цілком іншій ситуації. Але досвід минулого є дуже важливим, і до нього варто дослухатися, минуле не є абстрактним. І завжди є загроза, що зло прийде. Хоча загалом я оптиміст. Якщо дивитись на Польщу, то я вважаю так: якщо не більшість поляків, то значна їх частина, хоч і піддається тій мові самоідентифікації, але в глибині душі зберігає громадянську ідентичність. І, хочу вірити, що момент переживань за спільноту переважить. Звісно, ми у кризі. Польща у кризі. Україна у кризі. Зрештою, Європейський Союз є у кризі. Америка є у кризі.  Кризи буцімто не мають лише авторитарні держави, як Китай чи Росія, бо в них ця криза є прихованою. Але я вірю, що демократичні країни знайдуть у собі сили побороти ці кризи, тож я вірю у демократію. Я вважаю, що демократія не є тією системою, яка нас захищає від криз, але вона є системою, яка нас із криз виводить.