//
live
Супутник ASTRA-4A 12073 МГц. Поляризація-Н. Символьна швидкість 27500 Ксимв/с. FEC 3/4

Предстоятель ПЦУ Епіфаній: Найперше мусимо зберегти свою незалежність

Блаженнійший митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній - у програмі "Княжицький"

Ваше блаженство, непростий час почався у Церкви. Тому що коли вона формувалася, народжувалася, відроджувалася, ми всі слідкували за отриманням Томосу, переживали, щоб усе вийшло. Ви були обрані предстоятелем Церкви… І от зараз почалося вже життя, непросте життя, яке часом дає такі виклики, яких ми не очікуємо. Хотілося б почати розмову з того, як і чим Православна церква України відрізнятиметься від інших церков. Тому що ми звикли, що кожна Церква має якусь свою внутрішню культуру, яка, безумовно, пов’язана з традицією, але і з баченням предстоятелів, церкви, духовенства, мирян. У нас завжди було дві традиції. Одна – Російської православної церкви в Україні, яку ми знаємо. Інша – модернова, сучасніша, яку представляли інші християни візантійського обряду, греко-католики. Була Українська православна церква Київського патріархату, яка, власне, стала основою для створення Православної церкви України, була українська автокефальна церква. Кожна церква мала свою культуру. От чим культура цієї нової, об’єднаної Православної церкви України, яка безумовно має своє коріння в давнині і є спадкоємицею тих церков, які об’єдналися коли вона створювалася, чим Вам би хотілося, щоб вона відрізнялася?

Справді, після тих історичних подій, які відбулися наприкінці минулого і на початку цього року – Об’єднавчий собор, який 15 грудня об’єднав три гілки українського православ’я в єдину помісну православну церкву, отримання Томосу 6 січня, перші кроки, інтронізація. А зараз ми справді переходимо до копіткої праці з утвердження та розбудови нашої єдиної помісної Православної церкви України. Як Ви зауважили, в основу єдиної церви лягли Українська православна церква Київського патріархату, Українська автокефальна православна церква і частково Українська православна церква Московського патріархату. Ці церкви мали свої певні традиції, своє бачення, розвивались у певному напрямку. Але, оскільки ми є спадкоємцями цих структур, які лягли в основу нашої єдиної помісної православної церкви, ми повинні все те добре, що було, унаслідувати і примножити, і далі рухатись у напрямку розбудови спільного майбутнього. Наша церква, найперше, покликана бути більш відкритою, відходити від тих радянських імперських звичаїв, які були штучно привнесені в її життя. Тому ми зараз намагаємось бути відкритішими. Священнослужителі повинні більше спілкуватися з парафіянами. Це і розбудова на місцях недільних шкіл – не тільки для дітей, а для дорослих, тому що є багато людей, які не знають добре православне віровчення, не знають традицій. Ми будемо поступово реформуватися. Але поступово, розумно і тверезо. Бо дехто хоче одразу кардинальних змін і реформ, але ми бачимо, що реформи часто бувають болючими і їх не одразу можна втілити в життя. Якщо перенести це на Українську державу, то всі прагнуть реформ, але щоб це було сьогодні і одразу. А реформі передбачають тривалий час. Так і в житті нашої Церкви. Кількох місяців замало. Ми формуємо керівні органи, відповідні синодальні управління, які будуть займатися розвитком конкретних справ у нашій церкві. У майбутньому ми будемо наближатися до грецької традиції і відновлення традицій нашої Церкви періоду Могилянської доби, коли Петро Могила дуже багато зробив для відродження Української церви. Ми реформуємось, стаємо сучаснішими. Але реформи вносяться лише в ті ланки Церкви, що не стосуються віровчення. Віровчення – це істина, яку приніс у світ Бог. І ми не маємо права її змінювати. А все, що стосується зовнішнього , обрядового, ми будемо поступово змінювати, робити ближчим до народу. Особливо це стосується української молоді. Ми бачимо, що вона повністю поглинута соцмережами, сучасними технологіями, які відволікають від духовного і тягнуть до матеріального. У майбутньому це може негативно відбитися на суспільстві. Ми прагнемо вступу до Європейського Союзу, але ми не можемо прийняти тих певних негативних явищ, які зараз проявляються в Європі. Ми можемо дати їм багато чогось духовного і культурного. Ми духовно і культурно багата нація. Ми візьмемо в Європі все корисне нам – демократію, свободу слова, все пов’язане зі свободою, а всьому тому, що суперечить нашим цінностям, особливо сімейним цінностям, ми будемо протистояти, відстоюючи традиції, що укріплюють українську націю.

Ви згадали соціальні мережі, демократію, свободу. Свобода – одне з чудес, яке Бог подарував людині. Бо головне – це свобода вибору між добром і злом. І ця свобода вибору не є простою. Часом людям треба допомагати. Ви згадали про соціальні мережі, про сучасні технології. Просто світ змінюється. Як Ви вважаєте: Церква має якось намагатися людей повернути до традиційних форм спілкування, отримання інформації, чи має конкурувати в медіа з тими деструктивними рухами, які розповсюджуються? Ми ж знаємо, що частиною інформаційної війни є війна через соціальні мережі. Церква ці сучасні методи донесення інформації повинна використовувати?

Так, звичайно, Церква використовує і буде ще більш активно використовувати сучасні технології. Бо це також до певної міри є проповіддю. Багато священнослужителів присутні в соцмережах і через соцмережі Церква теж має можливість проповідувати, доносити свою думку до тих, хто там перебувають. Церква є певним острівцем, де людина може перепочити, отримати духовну підтримку. Тому ми повинні використовувати сучасні технології, щоб достукатися до сердець тих, хто зараз перебуває десь у віртуальному світі. Ми повинні працювати над тим, щоб їх долучити, пояснити їм, що Церква – це є духовна основа нашого життя. І якщо ми будемо відкидати це, то в майбутньому отримаємо незворотні процеси, які приведуть нас до духовної катастрофи.

Ви згадали про те, що Церква буде відроджувати традиції церковної освіти, закладені Петром Могилою. Ви теж присвятили частину свого життя церковній освіті, керуючи навчальними закладами. Ці молоді люди, які зараз ідуть вчитися в семінарії та академії… Ви відчуваєте, що це нове покоління нових українців, які ідуть проповідувати Слово Боже? Чим вони відрізняються від старших поколінь, які закладали основи нашої Церкви?

Справді, я впродовж десятиліття виконував послух ректора Київської православної богословської академії і голови Синодального управління у справах духовної освіти, дбав про розвиток освіти в Українській православній церкві. Справді, це - нове покоління. Це покоління, яке не жило в Радянському Союзі. Вони є вихованцями Незалежної України. І це чітко відчувається. В основному це хлопці з Західної України, які часом навіть не розуміють російської мови. У нас навіть виникало питання, чи не ввести серед предметів вивчення російської мови. Бо є багато цікавої літератури російською. Ті, хто зі Східної України – спілкуються російською вільно, бо вона є в обігу, але в школі її не вивчають. Тобто, це нове покоління, яке ментально вирізняється, виховане в умовах незалежної Української держави. І для них немає того минулого, яке б чимось манило їх назад. Вони –патріоти Української держави, готові розбудовувати єдину помісну православну церкву там, куди їх делегують. Це особливо стосується Східної України, де наші позиції не такі сильні, бо там більша присутність РПЦ. І ми бачимо, як це впливає загалом і в російсько-українській гібридній війні. Бо це не тільки війна на Сході України, це і інформаційна війна. Тому ми готуємо сучасних високоосвічених пастирів, які будуть готові давати відповідь на всі сучасні виклики, які постають в українському суспільстві.

Маю непросте запитання до Вас. Ви згадали про роль російської церкви в Україні, про її вплив. Коли ми дивимося на нації, які змогли побудувати сильні держави і представники яких колись співжили на території України разом з українцями… Наприклад, поляки. Ми бачимо роль костьола і в розвитку польської державності, і в розвитку польської демократії. Ми бачимо роль РПЦ, яка фактично є частиною держави. Ми бачимо якою важливою була для частини людей, які творили Ізраїль, єдина релігія. В Україні справді найпоширенішою є візантійська традиція. Але українські церкви, попри те, що ми маємо зараз Єдину помісну православну церкву, частково розділені, як ви і казали. Це благо, чи це проблема для України? Як Ви до цього ставитеся? Як Ви б хотіли, щоб розвивалося релігійне життя в Україні і співпраця між різними конфесіями? Я зараз маю на увазі християн візантійського обряду.

Загалом логічно, що в Україні буде Єдина помісна православна церква. Вона є, основу закладено. Але потрібно ще багато зробити задля того, щоб ця Церква об’єднала довкола себе більшість православних християн. Є багато тих, хто зараз ще знаходяться в лоні РПЦ, аледо кінця вони цього ще не усвідомлюють. Чому? Бо за вивіскою "Українська православна церква" вони приховують свою реальну сутність. Але це процес тривалий. І ми не ставимо хронологічних рамок, що це має відбутися протягом певного часу. Ми переконуємо, ми відкриті, ми з любов’ю прагнемо, щоб усі об’єдналися і працювали на розбудову нашої Української православної церкви, служили інтересам українського народу, інтересам Божим і розбудовували Українську державу. Бо церква і держава нерозривно пов’язані між собою. церква є духовною основою, фундаментом Української держави. Якщо не буде незалежної Української православної церкви, ми можемо втратити і державну незалежність. Це взаємопов’язано. Тому ми співпрацюємо з тими церквами, які зараз є. Ми тісно співпрацюємо з УГКЦ, яка є патріотичною церквою. Співпраця йде в рамках Всеукраїнської ради церков. Це унікальний орган, який об’єднує різні церкви, різні конфесії в єдиний орган, який озвучує певні проблеми, звертається з певними меседжами до суспільства. В рамках цієї ради ми єдині в захисті Української держави.

Українці все одно думають про єдину церкву і розуміють, що розділення наших православних церков – це насправді наслідок агресії наших сусідів, наслідок спроби втримати свою віру і незалежність у тих непростих історичних умовах, у яких українці жили весь цей час. Чи можлива така ситуація, що Православна церква України отримає патріархат і Греко-католицька отримає патріархат, і вони об’єднаються в одну Церкву? Ми можемо говорити про це хоча б у якійсь історичній перспективі? Чи все ж таки церковна політика не дозволить провести таке об’єднання і буде співіснування цих патріотичних українських православних церков візантійського обряду?

Загалом багато хто прагне і говорить проте, що ці церкви повинні в майбутньому об’єднатися. Але для того, щоб об’єднатися, треба прийти до діалогу. Зараз ми тісно співпрацюємо. Ми спільно втілюємо певні проекти, беремо участь у спільних заходах. На зустрічі з Блаженнійшим Святославом ми говорили про подальше поглиблення нашої співпраці. У  цій співпраці ми прийдемо до діалогу, а вже діалог визначить, чи зможемо ми об’єднатися. Теоретично це в майбутньому можливо. Але це залежить від того, як ми будемо співпрацювати, підтримувати ці дружні стосунки, прагнути цієї єдності. У майбутньому всі православні повинні об’єднатися в єдиній Церкві. Зараз ми є незалежною автокефальною помісною православною церквою, яка володіє всіма необхідними правами нарівні з іншими, навіть історичними патріархатами. Зараз ми перебуваємо в статусі митрополії, але це не впливає на внутрішній стан і загалом не ущемляє наші права. Щодо піднесення до статусу патріархату, то це в майбутньому, коли ми, всі православні, об’єднаємося навколо Київського престолу. Зараз ми говоримо про майбутнє, яке маємо будувати: визнання іншими православними помісними церквами, єдність у межах України, у межах єдиної помісної православної церкви. Тож все залежить від нас: як ми будемо діяти, співпрацювати.

Ви торкнулися теми визнання. Ми знаємо як складно це відбувається. Очевидно, що вплив не так російської церкви, як російської держави, яка є агресором у нашій країні, на інші православні церкви є надзвичайно сильним. Оскільки Росія робить все для того, щоб Українська церква не утвердилася як сильна незалежна помісна православна церква. З ким є проблеми в спілкуванні з іншими помісними православними церквами, а з ким є успішний діалог і співпраця?

Справді, ми стикнулися з певними проблемами щодо визнання нашої автокефалії з боку інших помісних православних церков. Ми не очікували такої протидії і агресії з боку не тільки РПЦ, а й з боку російської держави. Бо якщо Путін скликав навіть свого часу Раду національної безпеки з питання автокефалії Української православної церкви, то всі розуміють на якому порядку денному стоїть питання нашої автокефалії в російській державі. І зараз ми бачимо, що є протидія з боку РПЦ і російської держави щодо визнання автокефалії нашої Церкви. Вони програли щодо Томосу, бо говорили, що ніколи цього не відбудеться і Вселенський патріарх ніколи не надасть Томос на автокефалію Української помісної православної церкви.

Це - правда.

І коли вони зазнали тут поразки, то зараз намагаються протидіяти нам на зовнішньому фронті. Вони діють досить успішно, але попри це у нас зараз є діалог з багатьма православними помісними церквами, які цього року мають прийняти позитивне рішення щодо визнання нашої автокефалії. Це і Кіпрська православна церква, і Елладська православна церква, і Румунська православна церква, інші православні церкви. Вони зараз обговорюють питання визнання, бо це не одноосібне рішення того чи іншого предстоятеля. Це повинен Синод чи Архієрейський собор обґрунтувати свій висновок, на основі якого вже чітко проголосити визнання автокефалії Української православної церкви. Тому цей час очевидно буде тривалим, бо є протидія з боку РПЦ.

Українці – це нація, яка має велику діаспору. Ми знаємо, що є певні обмеження в тому, щоб ці українці могли ходити в Українську православну церкву в інших країнах. Як їм бути? Куди їм іти?

Це доволі актуальне питання. Тому що за нормами Томосу ми як Українська православна церква не маємо права мати парафії та єпархії в діаспорі за кордоном. Це право належить Вселенському патріарху. Тобто, православні українські священики мають право обслуговувати духовні потреби українців за кордоном, але вони повинні перебувати у складі Вселенського патріархату. Зараз ми вирішуємо це питання стосовно парафій, які були до цього часу в Київському патріархаті. Це стосується Європи, Америки. Зараз вже багато парафій, які були створені в той час, доєднуються до складу Константинопольського патріархату. І українські священики і надалі будуть обслуговувати духовні потреби українців за кордоном. Вони будуть у складі Константинопольського патріархату, але підтримувати духовний зв’язок з Українською помісною православною церквою. І поступово ми вирішимо всі ці питання, бо на це потрібен час. Ми ведемо перемовини з Вселенським патріархом, архієреї на місцях спілкуються з українськими громадами.

Добре, що це вирішиться в майбутньому. Бо для багатьох українців, які мріяли про те, щоб була створена помісна Українська православна церква, це ключове і непросте питання. А як сучасні політичні події можуть вплинути на долю Церкви? Незабаром будуть парламентські вибори, і в умовах гібридної війни на зміну Революції Гідності може прийти реакція. Росія може підтримувати якісь сили на Сході України. Парламентська структура може змінитися. Як Ви відчуваєте: може збільшитися тиск на Вашу Церкву? Чи Ви витримаєте будь-який політичний тиск, який може бути?

Влада змінюється періодично. Відбуваються після виборів і певні зміни в політичному полі. Але це не впливає суттєво на розвиток Української православної церкви. Я вірю, що і в майбутньому не буде суттєво впливати. Бо протягом останнього часу, впродовж каденції влади, яка зараз змінюється, було зроблено багато для того, щоб Українська церква об’єдналася. Але це заслуга не суто влади. Так, влада зробила багато, але це було прагнення українського народу – мати свою незалежну визнану Українську церкву. Влада сприяла, допомагала, і це є її заслугою. Навіть заслуга Петра Олексійовича – неоціненна. Він зумів усі ці надії та сподівання українського народу втілити в життя. Українська церква завжди спиралася на підтримку українського народу. За часів Януковича, який навіть хотів зняти з реєстрації УПЦ (КП), народ сказав "Ні!" І жодна влада не змогла зруйнувати нашу єдність. Тож і надалі ми будемо спиратися на підтримку українського народу. І за будь-якої влади, яка в майбутньому намагатиметься зруйнувати Церкву, це негативно відіб’ється на тій чи іншій політичній постаті. Я вірю, що ми і в майбутньому будемо разом з українською державою та її керівництвом дбати про інтереси українського народу. Бо ми спільно будуємо наше майбутнє, спільно розбудовуємо українську державу і протидіємо сучасним викликам збоку агресора.

Ваше блаженство, ви згадали про президента Петра Порошенка. Я знаю, що Ви зустрічалися з лідером президентських перегонів Володимиром Зеленським. Це була позитивна зустріч, позитивна розмова?

Так, я мав першу особисту зустріч з новообраним президентом Володимиром Зеленським. Він на мене справив досить позитивне враження як людина. Він отримав великий вотум довіри українського суспільства, яке багато від нього очікує. Ми говорили про те, що будемо надалі співпрацювати. Ми як Українська церква будемо підтримувати і президента, і українську державу в конструктивних діях. В усьому, що буде стосуватися єдності і розбудови Української держави, ми будемо працювати як партнери. Я вірю, що ми надалі будемо робити все задля того, щоб ці стосунки зберігалися добрими.

Як Ви як предстоятель Церкви бачите основні проблеми, які є сьогодні перед Українською державою і українським народом? Ми маємо, на жаль, війну, наш економічний розвиток не є таким, яким би нам хотілося, хоча є доволі позитивним, порівнюючи з тим, де знаходилася наша економіка кілька років тому. Про реформи хтось каже, що йдуть заповільно, а хтось, навпаки, боїться впливу російської гібридної війни на Сході. Як Ви бачите основні виклики, які стоять сьогодні перед державою? Що потрібно робити Українській державі, щоб усе ж таки захистити свою державність і ефективно розвивати країну?

Головним викликом є збереження української державності. Якщо ми збережемо Українську державу, то далі ми можемо говорити про добробут. Тож найперше мусимо зберегти свою незалежність, адже бачимо, що агресор намагається нас поневолити. Найперше – фізично, і це йому не вдається, бо ми зуміли на сході України відстояти нашу територіальну цілісність, ми творили потужну армію, ми дбаємо про мову, об’єднали Українську православну церкву. І ми повинні зберегти все те, що було зроблено за часів незалежності України. Зараз ми бачимо певні негативні меседжі з боку північного сусіда, який прагне розділити нас зсередини. Це ми прекрасно бачили під час виборів. Вибори мають властивість роз’єднувати. Але українці мають зрозуміти, що вибори завершилися, обрано главу, і надалі ми повинні як єдина нація дбати про свої інтереси, про збереження української державності. І якщо ми будемо мати єдину державу, то в цій державі ми зможемо говорити про реформи, дбати про благополуччя українського народу. Упродовж останніх років ми бачимо певний прогрес. Прогрес навіть у стані гібридної війни. Це є певним досягненням, яке влада повинна примножувати та розвивати.

Час нашої розмови добігає кінця. Хотів би поставити Вам кілька особистих запитань. Що стало поштовхом до того, щоб Ви отримали церковну освіту і стали служити в церкві? Як це так сталося?

У мене таке прагнення, поклик був ще в шкільні роки. Я його спочатку не озвучував, але вже коли закінчувалось навчання я чітко заявив, що хочу навчатися в духовній семінарії.

Це на Буковині було?

Так. В селі Стара Жадова Сторожинецького району. Потім завершив навчання в духовній семінарії, в духовній академії, де захистив кандидатську дисертацію. Потім працював у сфері церкви, займаючи різні посади. А потім прийняв рішення щодо чернечого постригу і, прийнявши духовний сан, виконував ті обов’язки, які на мене Церква покладала. Поступово, крок за кроком, щиро працюючи на розбудову Української православної церкви. І так, поступово, досягнув того, що був обраний на Об’єднавчому соборі предстоятелем єдиної помісної Української православної церкви.

Буковина – це непростий регіон. Там і РПЦ досить представлена, і предстоятель цієї церкви теж з Чернівеччини. Ви з ним не були знайомі раніше?

Особисто я не був знайомий з митрополитом Онуфрієм. Він тривалий час обіймав посаду керуючого Буковинською єпархією. Останні роки ми з ним перетиналися тільки на державних офіційних заходах. І зараз ми не спілкуємося, а тільки перетинаємося на якихось офіційних державних заходах. Буковина справді складний регіон. Там є і румуномовні села, і російськомовні, і україномовні. На жаль, там досі є багато підтримки РПЦ.

А перед Вами не стояв вибір: йти в російську церкву чи в українську? Як відбувся Ваш усвідомлений вибір йти саме в Українську православну церкву?

Я відвідував храм, який належить РПЦ. Бо іншого в той час у селі не було. Це був десь 1992-93-й рік, коли ще не кожен розумів, чи це російська церква, чи українська. Коли я звернувся до священика, він навіть не благословив мене на вступ до семінарії. І тоді я знайшов людей, які порекомендували мені вступати до Київської духовної семінарії у складі Української православної церкви Київського патріархату. Напевне, так Господь вів мене від самого початку, що навіть відвідуючи храм РПЦ я був покликаний і спрямований Богом саме до незалежної Української православної церкви і є її вихованцем. Вихованцем Української православної церкви Київського патріархату, яка разом з Українською автокефальною церквою виконала свою історичну місію виконали свою історичну роль і стали предтечами єдиної помісної Православної церкви України. І далі ми повинні рухатися тільки вперед, розбудовувати своє майбутнє, дбати про нашу єдність і протистояти тим викликам, які, на жаль, є і будуть.

Дякую, Ваше блаженство. Думаю, Ваш особистий приклад і приклад Вашого служіння допоможе багатьом молодим українцям, які шукають свій шлях до Бога.

новини партнерів

‡агрузка...

19 серпня, 2019 понеділок

19 серпня, 2019 понеділок

Відео

Введіть слово, щоб почати