Воля народу

Ми вже чули заяву голови Апарату президента Андрія Богдана з приводу вступу в Альянс через всенародне голосування. Потім були запевнення, що референдум буде носити виключно консультативний характер. Таке собі соцопитування за державні гроші. Згодом ми почули, що у президента є мрія - "Держава в смартфоні". Причому мова не тільки про електронні державні сервіси, але й про можливість кожного громадянина внести правки в закони, взяти участь в плебісциті, погодитися, або відхилити рішення уряду. Стефанчук підкреслив, що референдум може стати річчю, "яка створить державу Україна". Ба більше! Виступив за імплементацію рішення референдуму 2000 року. "Це стосується найважливіших питань. В нас буде петиційний механізм, коли люди зможуть проголосувати "за" і "проти" якоїсь ідеї... Референдум - це річ, яка може привести до Brexit, а може створити державу Україна. І наше завдання, вивчивши весь світовий досвід, запропонувати українцям такий механізм, який дасть можливість використовувати цю велику силу на благо України", - розповів Стефанчук. Крім того представник президента обмовився, що українців необхідно "навчити нести відповідальність за свій вибір". От чого-чого, а цього явно буде вдосталь. Можете не сумніватися. Адже мова йде про охлократію, яку нам намагаються видати за пряму демократію. 

І тут виникає наступне питання. Що робити з результатами всенародних голосувань далі? Адже, згідно з висновками Конституційного Суду від 2000 року, будь-який  референдум в Україні носить не консультативний, а обов’язковий характер. Привіт пану Богдану і його обіцянкам щодо ознайомлюючого характеру референдуму щодо НАТО! У зв‘язку з цим виникає певна колізія. Відповідно до Основного закону держави, як вказується і у рішенні Конституційного Суду, "внесення змін до Конституції України належить до повноважень Верховної Ради України". Отже, результати референдуму є обов’язковими для розгляду і реалізації парламентом. Але Верховна Рада має ухвалити зміни голосуванням у залі. Причому не менш як 300 голосами, якщо йдеться про зміни до Конституції. У що перетворюється український парламент, якщо він буде тільки те й робити, що утверджувати ухвалені не ним рішення? У канцелярію? У чиновників, які не мають права на власну позицію.

На квітневий референдум 2000 року, на який посилається пан Стефанчук, тодішній президент Леонід Кучма намагався винести 6 питань. Два із них було відхилені Конституційним судом. Мова про недовіру Верховній Раді України і з цього приводу її розпуск, а також про ухвалення Конституції на Всеукраїнському референдумі. Нічого не нагадує? Привіт Юлії Тимошенко і її передвиборчим гаслам про прийняття Основного закону за допомогою референдуму. А також президенту Зеленському із розпуском Ради через втрату нею "довіри народу". Все найогидніше в українській політиці придумане до них. Слід зазначити, що конституційність процедур є вкрай важливою для подальшої долі української держави. Нагадаю, що одним із основних пунктів резолюції Ради Європи щодо проведення реформ владних інституцій в Україні на початку 2000-х були рекомендації призупинити членство України в Раді Європи в разі, якщо результати референдуму будуть імплементовані неконституційним шляхом або якщо Конституцію України буде змінено неконституційним шляхом.

Очевидно, що президент намагається знищити парламентаризм в Україні, перетворивши Раду у "не місце для дискусій". Якщо це не руйнація держави, то що тоді? 

Те, що пропонує команда президента Зеленського є демонтажем Верховної Ради як інституції. А з нею і місцевих рад. Навіщо вони, якщо смартфони правлять світом? Згадаємо, як після всенародного голосування 2000 року, Кучма говорив, що референдум був потрібен для того, щоб Верховна Рада не перетворювалася на "політичний орган". Тоді український народ почув президента і погодився, що обрання скороченої кількості депутатів у двопалатний парламент має відбуватися виключно за мажоритарною системою. У день голосування гарант Конституції заявив пресі, що цей референдум не повинен бути останнім у народному житті. А Віктор Медведчук - тоді перший заступник голови Верховної Ради України - зазначив: "Чи має право в цьому випадку державний орган, яким є Верховна Рада, змінювати думку народу або відповідати на позицію виборців якимось іншим чином? Мені здається, якраз йдеться про узурпацію влади". Продовжуючи цю думку, він зазначає, що: "Навіть якщо парламент ухвалить позитивне рішення, то чи не є це дублюванням волі тих, хто сьогодні є єдиним джерелом влади в Україні?"

Від чіткого дотримання конституційних норм залежить майбутнє перебування України у європейських структурах. Тобто, відповідальність за присутність України в світі покладається на парламентарів. Але вони безхребетні, безголосі, несуб‘єктні. 

У Великобританії пройшов один референдум. І він мав руйнівну силу. В Україні ж збираються проводити Brexit щодня, щотижня, щомісяця. Між ранковою кавою та заліками в університеті. Людям, далеким від політики, пропонується вирішувати "за" чи "проти" вони законів, де кожна кома вартує мільйонів гривень, або навіть людських життів. І все це в умовах деградованих медіа та відсутності огиди до популізму. Петиційні механізми, які нам обіцяє команда президента, є способом перекласти відповідальність на дезорієнтоване зманіпульоване суспільство. Але не тільки. Це ще й спрямування тотальної недовіри до влади, яка і забезпечила пану Зеленському перемогу, на сусіда - такого ж самого громадянина, який просто повірив телевізору. Згадаємо, який вплив на українців мають передвиборчі баталії. А тепер уявімо, що буде відбуватися навколо питань мови, війни, стосунків з агресором та спрямування бюджетних коштів - або на проїдання, або на розвиток. Закони, в які будуть вноситися мільйони поправок, ніколи не будуть прийняті. 

Отже основна проблема референдумів - це сам референдум. Щоб не сталося так, що Україна, яка домагається вигнання Російської Федерації з міжнародних структур за агресію проти себе, сама опиниться за межами міжнародного простору тільки тому, що комусь кортить звернутися до "волі народу".