Роман Безсмертний: Йти шляхом Януковича буде величезною помилкою Зеленського

Отже, з одного боку, Україна переживає величезну переінсталяцію влади, але ми розуміємо, що є речі, не менш, а, можливо, більш важливі, йдеться про істотні інтереси України. Нещодавно вас усунули з Мінської переговорної групи, де вас було поновлено на посаді політичного представника України. Надходять безліч сигналів, зокрема зі Сполучених Штатів, з Франції, і так далі. І маю відчуття, що Україну хочуть по-тихому "злити". І тут йдеться не про якісь дрібні чи більші політичні інтриги та протистояння, а про істотні інтереси нашої держави.

Справа в тім, що загроза така існує завжди, тому що слід добре розуміти: кожен із великих гравців грає на своєму полі і заради своїх національних інтересів. Оцю зміну  політичного керівництва, прихід нових людей – його всі намагаються використати. Найбільше, зрозуміло,  хоче використати противник. І ситуація нинішня, коли і континентальна, і регіональна, і глобальна системи безпеки фактично розвалені, дають дуже великі шанси усім розірвати найслабшого. І невипадково, що навіть "Велика сімка" вперше за всю історію у тексті заяви - а про підсумковий документ взагалі мови не велося, тому що останні рази зустрічі проходили настільки складно - навіть в підсумковій заяві, і то з’явилася позиція про Україну, як доручення німецькому і французькому уряду домогтися проведення зустрічей Нормандського формату, тобто це вже свідчення того, що ми програємо і стаємо не суб’єктом, а ми стаємо об’єктом, який намагаються якимось чином використати і в розподілі сил, і у новій "дільожці", яку нав’язує Кремль усьому світові.

Тобто, наскільки я розумію, ділити збираються і Україну, зокрема, наші питомо українські інтереси.

Очевидно, що поки що мова йде про загрози. І їх треба і так оцінювати. Тут слід розрізняти, що одна справа – це поділ, який ввели після Першої світової війни, після Другої і  сьогодні - це інші, це різні за змістом поділи. Колись ділилися території, колись ділився промисловий потенціал. Сьогодні що ділиться? Ділиться інформаційний простір, вплив, який дає можливість заробляти колосальні ресурси. Звідси – навіть інформаційна гра навколо Великої сімки, навколо Мінського процесу. Сюди навіть втягнуті – це парадоксально – такі речі як трагедія людей, які загинули при збитті літака МН-17. Сюди втягнуті навіть окремі особи, такі як Сенцов і так далі. Тобто, мова йде про використання через інформаційне поле отакого розподілу сфер впливу, при якій кожен із цих гравців отримує певні дивіденди, які надалі є інструментом в боротьбі проти економічної кризи, в протистоянні кризи, яка наповзає. Зверніть увагу, як цікаво, дивишся на ці заключні речі: головний то зміст був – криза економічна. А в який спосіб її долають? А – притягують Росію як сировинну базу, і тут же намагаються світ розподілити на інформаційні сфери впливу. Ну, ось вам, скажімо, - і інструменти, якими будуть ділити світ. Що мене тут, скажімо так, трішки радує - це те, що на цей раз цим займалася "сімка". Не троє в Ялті, а все-таки сімка, в якій Великобританія, Канада зайняли позицію явно проукраїнську. Теж, пардон, виходячи  із власних національних мотивів. І особливо Британія, і тим більше Канада, яка дуже серйозно спирається на українську складову і в політиці, і у власній економіці. Тому ось ті речі, з якими ми сьогодні стикаємося. А що стосується максимально наближених речей до нас – це Мінського процесу,  – то очевидно, що він може бути інструментом. І при цьому, я ще раз на цьому наголошую, або Україна буде у своїй поведінці і діях жорсткою і конструктивною, і тоді можна про щось говорити і досягати якихось результатів, або нас будуть втягувати в процеси, а через м’якість позиції і відсутність власних пропозицій ми весь час будемо упосліджені. Тут іншого варіанту бути не може при такій поведінці.

Я нехотячи згадую фразу одного британського дипломата щодо Вільгельма ІІ: "німецький кайзер нагадує кота на буфеті", адже ми не знаємо, в який бік він може стрибнути. І от в мене відповідно виникають певні асоціації з нашим президентом Зеленським. На превеликий жаль, ми, в Україні, до кінця не знаємо, в якому напрямку можуть скерувати наш корабель, зокрема, чи він не попаде на вкрай небезпечні рифи, які лежать у  Мінських домовленостях. І Лавров недарма хоче якомога більше сфальсифікувати тлумачення цього документа і відповідних процесів.

Висловлюючись найм’якше,  президент України входить в курс справ. Він знайомиться зі змістом, з матеріальною частиною. І ви зараз сказали просто "в десятку". Росія випускає дипломата №1 для того, щоб замовляти, нав’язувати певний дискурс, де тепер перемішуються речі, які були дуже далекі одне від одного. Ну, хто і коли поєднував формулу Штайнмайєра і внесення змін до Конституції? Так ніколи не звучало! Далі,  чому знову згадали про зміни до Конституції, якщо це питання було знято ще влітку 2015-о року? Який стосунок має закон про особливий порядок місцевого самоврядування на окупованих територіях і внесення змін в Конституцію? Так теж ніхто не зав’язував ніколи питання! Тобто, ми зараз бачимо, як, використовуючи, даруйте, оцей сюжет і малий відрізок ознайомлення з матеріальною частиною, нав’язується певний дискурс. Це - перше. І друге, найнебезпечнішим тут є те, що Україна інституційно не готова приймати цей виклик. Одна справа – це одна людина, скажімо, президент. А зовсім інша – це такі інститути як Рада безпеки, як Міністерство закордонних справ, як уряд. І при цьому кажуть, що ви повинні негайно зібратись в Нормандському форматі для того, щоб ухвалити рішення. Ну, те, що це саме по собі й організаційно, і змістовно перед Україною ставить колосальні виклики – це ж очевидно! Тепер ще одне, дивіться: останні дні говориться втаємничено, закрито про те, що відбудеться якесь звільнення, використовується термін «обмін» і так далі. Якби ми тільки усвідомлювали, що зараз відбувається за завісою всього цього процесу, які прізвища називаються і так далі… Тому, у  цьому питанні є тільки одна гарантія – це домагатися громадської складової або, скажімо, громадського супроводу Нормандського процесу чи Мінського процесу. У зв’язку з тим, що держава інституційно слабка, то буде так, як було на День Незалежності – два паради чи два способи святкування. Один здійснює квола державна машина, чи кволі її представники. А зовсім інший – це громадський сектор, який контролює, який веде цей процес, який визначає червоні лінії. Звідси очевидно, що противник, особливо Кремль, використовуючи і міжнародну спільноту, і ситуацію, в яку зараз попадає світ з економічною кризою, буде намагатися тиснути прямо через опосередкований вплив на ці країни для того, щоб підібрати Україну у свою орбіту. Ми вкотре знаходимося перед дуже серйозною  загрозою.

Я не хочу бути апологетом президента Зеленського, але я собі уявляю, наскільки збільшився тиск на нього, бо у президента Порошенка принаймні була патріотична Верховна Рада і в разі чогось він міг сказати: "патріотичні фракції не підтримують змін до Конституції". Зараз у президента Зеленського, в його руках зосереджена фактично вся повнота влади, недарма Стефанчук заявляє про 350, а навіть більше змін до Конституції. Важелів впливу і важелів контролю в українського суспільства майже нема. І в мене є побоювання, що серед отих от пропонованих чи до кінця незрозумілих змін до Конституції може бути така зміна, яка може попросту знести несучу стіну, на яку спирається  хирлявий кістяк української державності. І все може посипатись.

Загроза цьому є. Разом з тим є й надія на те, що цього вдасться запобігти. Давайте подивимось на сьогоднішній парламент і однопартійну більшість, яка називається "Слуга народу"? Вона ж  така всередині, як і все українське суспільство. Там зібрані представники абсолютно різних, більше того, іноді протилежних політичних платформ, тому неважко спрогнозувати розструктурування всередині цієї так званої однопартійної більшості. Це - перший момент. Друге. Я в принципі не розумію тезу про необхідність Зеленському в умовах парламентсько-президентської держави сконцентровувати зусилля на собі, бо є проста річ - права породжують обов’язки. Через півроку всі будуть вимагати рішення не від уряду, не від парламенту, а від президента Зеленського. Звідси він точно так торує собі дорогу, як торував Янукович. Це - величезна помилка. Хіба Вацлав Гавел чи Даля Грібаускайте, чи хтось із представників цивілізованого світу та навіть східноєвропейських держав, які проходили цю трансформацію, дбав про збільшення повноважень?

Зверніть увагу, ми останнім часом стикаємось із ситуацією в Угорщині навколо Орбана, який дедалі більше збирає навколо себе повноважень. І погляньте, як ця країна з дня у день потрапляє в орбіту впливу Кремля: то розповідали, що йому потрібно економіку вибудувати, тепер атомну станцію побудувати, а насправді країна все більше і більше ув’язується в економічні зв’язки і політичну залежність від волі Кремля. Це дуже небезпечна річ. І разом з тим Молдова. Маленька Молдова, яка за рахунок парламентської складової  тримається, поки що з усіх сил, щоб не попасти повністю в орбіту Кремля. Звідси очевидно, що курс, який обрано на концентрацію повноважень в особі президента, є помилковим, а ще й при цьому, я ще раз наголошую, Зеленський  лише входить в курс справ, він оволодіває матеріальною частиною. Усі ці речі, про які ми зараз говоримо, -  ситуація на Донбасі, ситуація, яка склалась в Європі, - складають колосальні виклики. Давайте хоча б візьмемо ситуацію навколо "Мотор-Січ". Я не знаю, як Зеленський з Кабінетом міністрів вибереться з цієї пастки. З одного боку, там поставили або 250 млн. підтримки з бюджету США, або ви отримуєте 100 млн. підтримки від Китаю, продаючи акції "Мотор-Січ". Як вони зараз розв’яжуть ці задачі, при чому, що ні досвіду, ні розуміння ситуації немає? Не треба применшувати, з одного боку, загрози, з іншого боку – є  надія, що всередині з’являться здорові сили. Ще одна річ, яку я мушу сказати. Я не вірю в те, що українець захоче керувати провінцією і так просто здасться Кремлю. Хоча, знаючи що таке Кремль і не вірячи жодному слову, яке звідти проголошується, я розумію, які виклики зараз стоять перед Зеленським, і перед новим парламентом, і перед урядом.

Ви блискуче описали ситуацію, але ми розуміємо, що насправді питання "Мотор-Січі" - це не лише питання торгових преференцій. Україна тут  ув’язалась у торгівельну американо-китайську війну, ще цього нам до повного щастя бракувало. Ми розуміємо, що насправді одним з гарантів українського суверенітету, крім нашого богоспасенного народу, є Вашингтон. Хочемо ми це визнавати чи не хочемо, але так є по факту. В мене є побоювання, що українська влада, втягуючись в дрібні торгівельно-фінансові оборудки, може дуже серйозно втратити в очах США. І в мене є побоювання, що після того, на превеликий жаль, українську державну конструкцію можуть знову хитнути в бік Москви. Ми пам’ятаємо, що було перед Вільнюським самітом. Як тільки ситуація змінилась, Януковича  перестали підтримувати всі, а згодом український народ його викинув з країни. Я боюсь подібної ситуації. У команді президента Зеленського частина може це розуміти, а частина, як ви слушно відзначили, тільки входить у курс справ. А ситуація насправді критична.

Власне це і є підтвердженням того, що Україна дуже слабка інституційно, а суб’єктизованість української влади  несе в собі колосальні загрози для України. Яке б рішення не приймалось, з точки зору стратегії і тактики, в нинішній ситуації Україна мусить в клубі своїх друзів у світі постійно вести діалог, постійно випрацьовувати свою поведінку. Я можу сказати, що, на жаль, доля України залежить від того, як себе буде вести і Вашингтон, і Берлін, і Париж. Поки у нас є можливість апелювати до цих країн і суб’єктизуватися, і використовуючи, даруйте за це, паузу, зміцнювати оборонно-промисловий комплекс, то потрібно над цим працювати. Більше того, я  не перестаю повторювати, що розвиток оборонно-промислового комплексу - це гарантія нашої безпеки, нашої перспективи в сучасному світі, бо воююча країна виробляє найкращу зброю. Це треба розуміти і над цим потрібно працювати. Чи усвідомлює це нова влада? Окрім таких модних слів як "лібертаріанство" і так далі, я поки що не чую конкретних речей. А що ми робимо в частині війни!? В частині переговорного процесу у Мінську? Тактика, яку я бачу, і провали у цій тактиці пов’язані з викликами, які демонструє Росія. Ну, скажімо, порушення режиму тиші на лінії розмежування. Далі,  ініціативи, які лунають  з Європи в переговорах Макрона і Путіна. Це свідчення того, що у верхівці української влади ми тільки оволодіваємо матеріальною частиною. Це треба робити швидше. Вже очевидно, що нам потрібні інститути, які діють постійно, в незалежності від того, хто обирається в парламент, президентом і так далі, система державної служби, державна машина, особливо в секторі безпеки, має бути завжди готова до відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і безпеки народу.

Я би вас просив провести секторальний аналіз небезпек. Згрубша, Україна зараз перебуває у так званому "білому шумі", тому що значна частина українських мас-медіа належить Кремлю і його людям, які будуть створювати свій інформаційний порядок денний. Насправді це можна описати за допомогою алюзії:  цеглина, яку завернули в рушник і потім дали людині по голові. І в мене є відчуття, що подібна ситуація може бути реалізована, а значна частина нашого суспільства не зрозуміє своєчасно, що буде відбуватись негативного і наскільки глибокими будуть проблемати.

Якщо взяти ці небезпеки і загрози,  такі як інформаційна, енергетична, економічна, фінансова, я б з повною відповідальністю на перше місце поставив б інформаційну. Вона на сьогоднішній день складає вкрай серйозний пресинг, тиск на Україну, що ми дійсно не бачимо, що відбувається. Починаючи від того, що нам весь час розказують, що треба втаємничити переговори, бо це інструмент досягнення результату, закінчуючи тим, як розподіляється ринок, якщо його можна так назвати, засобів масової інформації. На другому місці є енергетична безпека. Поволі закінчуються контракти, які укладались за часів "до війни" між Україною і Росією, із поставок вуглеводнів, газ, вугілля, особливо окремих категорій  вугілля. Вже зараз Луганська ТЕС працює винятково на газі. Все це ставить перед українським урядом питання, як далі рухатись? Продовжувати гратись з Кремлем і себе підвішувати на цей гак енергетичної диверсії проти України чи намагатись вибудовувати свою систему? Хоча вже очевидно, що за п’ять років можна було би бодай сформувати політику у цьому секторі. Наступне, це безпосередньо військова небезпека і загроза. Парадокс:  п’ять років війни, а в Україні немає документу, який би дав відповідь на питання,  а яка політика України в питаннях обороно-промислового комплексу, розвитку армії і так далі? Закони якісь фрагментарно прийняті, але яка політика - незрозуміло. Ми все уповаємо на те, що, можливо, нас НАТО прийме до себе. Можна пред’являти будь-які претензії до НАТО, але ми на сьогоднішній день, і це факт, - єдина в Центральній Європі країна, яка володіє хоч яким-небудь комплексним оборонним потенціалом. Якщо взяти сумарно все, що зосереджено від Болгарії до Балтійських країн, то воно менше сьогодні від того, що є в Україні. Звідси очевидно, що слід говорити про наступну безпеку, яка складає міжнародний компонент. Україні необхідні інститути, зовнішньополітичний і дипломатичний корпус, який би відбивав атаки, які йдуть ззовні. Наступне,  це внутрішня проблема кризи. Я б поставив тут злидні. Вони склали такий фундамент, через який дуже легко, через ЗМІ, маніпулювати свідомістю, сегментувати суспільство, натравлювати  соціальні, етнічні групи. І зараз це дуже часто проявляється в електронних ЗМІ, в публічних ЗМІ. Це далеко неповний перелік загроз. І трагізм ситуації полягає в тому, що Кремль ними дуже вдало маніпулює. Звідси - фаховість, системність протидії українського політичного керівництва є завданням номер один.

Ну, як кажуть, слід дивитись на руки. На які конкретно законопроекти і напрямки змін до Конституції слід було би звернути якнайпильнішу увагу? Адже наш інформаційний порядок денний є маніпулятивний. І в нас будуть звертати увагу – як та чи інша співачка заспівала, де вона заспівала, в якому вона, даруйте, була вбранні, в ліфчику і так далі. А насправді істотні речі, які будуть проводитись чи намагатись проводитись через свої комітети "слугою народу"  у Верховній Раді, вони будуть випадати, на превеликий жаль, з нашої уваги, тому що про кремлівські медіа будуть абсолютно спотворювати для населення порядок денний того, що відбувається в державі.

Я дуже боюся, що в  умовах нинішньої ситуації  буде використана можливість централізації влади в руках однієї людини, це несе в собі колосальну загрозу. Далі – інституційна слабкість, розвал безпекових структур всередині країни, розгром оборонно-промислового комплексу через певні системи управління, які будуть зазначатися в Конституції і так далі. Тому для нас це важливо, – це права людини й інституційно  сильна держава. Майбутнє України - за парламентаризмом. Ми можемо, вміємо домовлятися. В нас сильний громадський сектор. Куди б ми на сьогоднішній день не звернули увагу, на нього спирається більшість досягнень українського суспільства.

А "зелена" команда захоче домовлятись? Чи все таки вони підуть неправедним і неправильним шляхом Януковича? "В кого сила – той і правий!"

Я розумію теперішню інертність суспільства. Але, якщо новообране політичне керівництво і новообраний президент Зеленський підуть шляхом концентрації влади, це дуже швидко приведе до того, що він отримає чорну мітку від суспільства. Я в цьому не сумніваюся. Так, я ще раз кажу – суспільство інертне. Але хода гідності, яка була, і хода нескорених, вони показали, що суспільство дуже потужне, більше того – воно озброєне. Я на цьому весь час акцентую увагу. І воно своє слово скаже. Тому депутатам слід бути дуже уважними. Я коли бачу перелік першого засідання - від відставки колишнього уряду до внесення змін до Конституції, -  я розумію, що в нас трохи непорядок з розумінням ситуації. Це якийсь сюр. Тобто, оце прислів’я, що те, що швидко робиться, криве родиться, воно може стати змістом сучасної епохи. Мене це дуже турбує. Воно мене поки що не лякає. Я ще раз кажу – українське суспільство дуже сильне, при всіх його проблемах. Але це викликає певне занепокоєння щодо розуміння того, як зараз працюють інститути. І ще раз кажу, нам треба не допустити концентрації влади в руках одної особи. Ми й так страждаємо від того, що всі повноваження і всі ресурси знаходяться у столиці.

Наскільки великою є подібна загроза?

Зараз виповнилося 100 днів президентству Зеленського. Чимало аналітиків першим досягненням Зеленського назвали концентрацію повноважень. Це не мої слова. Тому що я, наприклад, на перше місце б ставив все-таки встановлення особистих контактів зі світовими лідерами. Там можна задавати питання, але все рівно це свідчить про те, що певні пробні кроки зроблено. Так от, це  є доказом того, що Зеленський сам по собі тяжіє до узурпації влади. А це означає, що опозиції (я зараз маю на увазі українську опозицію, не опозицію, яка є представником іншої держави в парламенті України, а українську опозицію) зараз слід  бути дуже уважною і дуже обережною. Я хочу нагадати тезу, яку я з вами в одній із програм оголосив: "Голосу" треба прийти до тями і зрозуміти – вони від народження вже були в опозиції до "Слуги народу". І їм треба почати навколо себе концентрувати національно-патріотичні, національно-демократичні сили. При такому підході вони будуть мати перспективу. Спроба гратися у той курс, який зараз визріває на Банковій, це означає втратити себе. Я дуже сподіваюся, що представники національно-демократичних сил оберуть певний курс і будуть стояти на перешкоді тим речам, які будуть намагатися руйнувати Українську державу, її засади, її фундамент.