Як стати Кінгом? 5 книг про те, що варто знати

Ґабріель Ґарсія Маркес. Скандал сторіччя. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко

До книжкової серії "Writers on Writing", в якій публікується ця збірка колумбійського класика, видана за підтримки Українського культурного фонду, увійдуть досі не перекладені українською публіцистичні твори та есеїстика всесвітньо відомих авторів й українських письменників. Зокрема щодо культового автора «Ста років самотності» це цілком доречно, адже Маркес від початку був газетярем; журналістика в певному сенсі була його першим коханням і, як усі перші кохання, найтривкішим. Ця професія стала його першою опорою як письменника, тож не дивно, з яким професіоналізмом виписані ці тексти. Серед яких і "Злидні письменника", і "Мій особистий Гемінґвей", і "Як написати роман?", а також "Дорожні байки" з "Магічними Карибами" та цілою колекцією з газетярського доробку. В якому справа Рудої Дженні перемежається з виступом Че Гевари, а музика Бартока звучить разом з піснями "Бітлз".

Стівен Кінг. Про письменство. Мемуари про ремесло. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля

Ця книжка від Короля горору - не просто відверта іронічна оповідь Кінга про його перші літературні потуги та відмови; успіх і славу; згубні звички та їх подолання; страшну аварію 1999 року, яка змусила письменника переосмислити життя; і нарешті, про кохання до жінки, яка розділяє з ним найбільші радості й підтримує у найгіркіші миті. Це також - цінний посібник для авторів усіх жанрів, які хочуть писати краще та вміти «продавати себе»: основи стилю, робота з сюжетом і героями, редагування власних творів, шляхи входження на ринок та пошуки своєї ніші. Усе це підкріплене живими прикладами, як треба і не треба робити - включно з ранньою чернеткою власної оповідки Кінга, з авторськими рукописними примітками.

Стівен Кінг, інколи сам дивуючись, показує, як сюжети його книжок кореняться в життєвих пригодах і спостереженнях, виростають із геть несподіваних деталей, як автор може брати героїв і події з життя - але й самі придумані ним герої та події готові теж увійти в життя автора зі сторінок його книжок.

Чак Вендіґ. 250 фішок, що їх має знати письменник. – Х.: Фабула

Історія книжок такого роду починалася з "Алхімії слова" Яна Парандовського, де нам розповідали, наприклад, хто з класиків нюхав мочені яблука чи сидів у ванні, щоб написати класний текст. Натомість автор цієї книжки, так само наводячи приклади з письменницького життя, надає не менш практичні, але більш брутальні поради. Можливо, саме так їх легше засвоїти? Скажімо, вживаючи масне слівце в розмові з коханою, або вставляючи неодмінне "фак" у теревені з другом.

"Ви хочете, щоб ваша свиня бігла швидше, - додає він, - змастіть її анус лубрікантом та запхніть їй у дупу ракетний двигун, що його створили у NASA. Якщо ви хочете, щоб ваше оповідання читалося швидше, його можна пришвидшити за допомогою діалогу". Таким чином, автор зробив те, чого вкрай потребувала, але не визнавала велика кількість авторів: він запропонував феноменальну книжку про реальний письменницький світ, і зробив її досяжною та зрозумілою для широкого загалу.

Анджей Стасюк. Як я став письменником. – Брустурів: Дискурсус

Автор цієї книжки питається, як він став письменником, а ми дивуємося, оскільки інакше й бути не могло – у цьому космосі старих речей, людей і вулиць, на яких він виростав. Тож варто перерахувати, і текст готовий. Таким чином, книжка Стасюка – це ревізія минулого і одночасно дбайлива каталогізація предметного та емоційного світу. "Сигарети "Каро" були в м’яких блакитних пачках. Коштували двадцять злотих. «Клубні» – чотири п’ятдесят. Це був серйозний розрив. Тепер уже так нема. Найохочіше ми курили екстраміцні без фільтра, бо найдужче шкодили. Потім вони кудись зникли і ми мусили вдовольнятися абичим. Але поки не пропали, то коштували спершу десь шість п’ятдесят, а потім десятку. Жовта смужка і чорні літери. Поки з них не вилетів тютюн, були товщиною з мізинець. Ми вірили, що вони мають щось спільне з жетанами. Не мали".

Леонід Ушкалов. Що таке українська література? – Л.: Видавництво Старого Лева

Таким міг би стати підручник з літератури - веселим і зухвалим, як Буратіно в Країні невивчених уроків. Саме "уроки літератури" - так називалася рубрика Леоніда Ушкалова, яку він цілий рік вів у "Україні Молодій", і чиї випуски лягли в основу цієї книги. Знайомі зі школи класики стають в ній героями нехай і не вигаданих, але вже точно добре забутих історій. Особливості національного сміху, література і футбол, їжа і питво українських поетів - ось модус розмови, який обрав автор книги для такого, здавалося б, нудного предмета, як українська класика.