День див для дорослих і малих. Миколай в Україні: чому він наш найшанованіший святий і як стати причетним до дива

І навіть найбільші скептики цього дня вірять у диво. І не лише вірять, а запевняють, що дива таки трапляються! Вважається, що святий Миколай - саме той святий, який втілює дива в життя.

Якщо українська хата багата образами, то в ній є обов'язково є ікона святого Миколая. Як писав Олександр Довженко у "Зачарованій Десні", люди часто зверталися до святого Миколая як до Божого угодника: просили допомоги і благословення ( його ім'я в перекладі з грецької означає "перемога народу"). І так само обов'язково цей святий є в кожній Українській церкві. Чим він викликає таку непідробну любов в українців - проста людина, який жив насправді дуже давно і дуже далеко від нас?

Про маленького Миколая і про дорослого дивотворця

У багатьох легендах говориться, що у Малій Азії, в місті Патара, що в області Лікії, жив юнак Миколай - чесний, працелюбний, сором’язливий, дуже щирий серцем. Він нікому ні в чому не відмовляв, усім допомагав, кожного підтримував, усе, що мав, роздавав нужденним. А вночі він заходив до бідняків непоміченим i клав бiля них усе, що мав - іграшки, ліки, речі, їжу. Довго люди бентежилися такими проявами щедрості і не могли здогадатися, хто ж - їхній благодійник і таємний доброзичливець. І навіть влаштували своєрідне стеження за нічними вулицями і якось помітили Миколая з торбиною подарунків. Відтоді за ці прості людські чесноти його призначили своїм архієпископом. Священик Миколай своїм милосердям заслужив винагороду у Бога - благодать творіння чудес.

Історичні документи дещо конкретизують легендарну постать святого. У них пишеться, що після смерті батьків Микола роздав свою багату спадщину бідним і вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, а після подорожі повернувся в місто Патар, де й прийняв сан священика.

А коли в Римській імперії почалися гоніння на церкву Христову, його ув'язнили. У професора Луїджі Мартіно, який провів спостереження за тілом святого, читаємо про цей період життя святителя: "Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс святитель Миколай у в'язниці - його катували на дибі".

Пізніше, за царювання Костянтина Великого, святий Миколай був визволений з тюрми і повернувся до свого приходу. Свій земний вік скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах. Згодом його мощі були перенесені в місто Бар (Італія), де вони знаходяться й донині.

Вчені провели дослідження, розкривши його могилу. І дійшли висновку, що він був приблизно 167 см росту, мав карі очі, мужнє відкрите обличчя, яке, за їхніми свідченнями, випромінювало світло, чітке підборіддя і вилиці, шкіру обличчя оливкового відтінку.

Святий Миколай не Дід Мороз  

В есесерівські часи  "перед ялинкою" до малечі й справді приходив святий Миколай. Таке святкування у нас почалося ще за Всеволода Ярославовича – 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів ще в XI столітті.

Щодо дитячого, шкільного свята, то така ідея і потреба виникла ще після революції, у другій половині ХІХ ст. на Галичині. Тому святий Миколай став опікуном українських школярів. Це потребувало віршів, пісень, драматичних творів, і автори відгукнулися на ці їдею. 

Проте яким він був насправді і чим заслужив особливу довіру українців, знають не всі. Радянська влада одним "розчерком пера" - постановою КПРС від 1937 року - замінила святого Миколая, який був шанований українцями з давніх-давен, на Діда Мороза, "наказавши" саме йому дарувати подарунки на Новий рік.

І так було до 1990 року, коли в Києві відбулося  перше офіційне свято Миколая  для 700 хлопчиків і дівчаток - сиріт та дітей з багатодітних сімей.

У дорозі до українців

Церква канонізувала Миколая. Його мощі - нетлінні й мироточиві, вони здатні зцілювати і мотивувати. Уже в VI ст. імператор Юстиніян І збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу,  й на українські землі також.  

Українці на День святого Миколая налаштовані на дива. Власне, вони і відбуваються: цікаві події перед новоріччям, які й справді межують з дивами, підготовка подарунків, приємні зустрічі, прикрашання ялинки, виготовлення дідуха, випікання запашної обрядової випічки - "миколайчиків", будиночків для Миколая - усе це вже диво, яке трапляється не кожного дня. 

В обрядовій випічці - наше єднання

"А ви ніколи не замислювалися, чому такі гарнi, барвистi кулiнарнi витвори, як печиво, прянички чи писанки, ми розмальовуємо раз на рік? Адже це ми можемо робити у повсякденному житті. Чому пухкі духмяні паски випікаємо також лише раз на рік? Або таку смачну і поживну кутю готуємо тільки у новорічно-різдвяні дні? - запитує Лора Васко, художниця і поетеса, дизайнер, а ще - креативний пекар. - Напевне, тому що потреба робити такі речі закладена в наших генах, і проявляється вона саме в ті дні, коли це необхідно. Це - данина поваги нашим предкам, нашим традиціям, це живе в наших аурах, підсвідомості, це, мабуть, наше єднання...".

 Рецепт "миколайчикiв" вiд Лори Васко такий. Для тіста потрібно 100 г вершкового масла, 120 г борошна і 50 г цукрової пудри. Для цукрової глазурі — один білок, чайна ложка соку лимона, 250-300 г цукрової пудри.

М’яке масло змішати з цукровою пудрою, всипати борошно і замісити тісто. Скачати його в кулю і покласти в холод мінімум на годину. Далі розкачати тісто і формами вирізати бажані фігурки. (Форми можна навіть власноруч вирізати з консервної банки, купити магазинні або вирізати тісто склянками). Майстриня каже, що складні фігурки вирізає власноруч: «як по полотні пензликом, так по тісту ножиком». Момент кулінарного творіння надихає сам по собі, і нові мотиви з’являються несподівано і рясно. Лора радить спробувати і читачам пофантазувати над пластом тіста. А далі вирізані фігурки треба викласти на деко і випікати при температурі 180 градусів хвилин 7-9. Коли печиво охолоне, його слід пофарбувати з допомогою пензлика кольоровою цукровою глазуррю, нанести малюнок, за бажанням — ще прикрасити кондитерськими намистинками.

Для цукрової глазурі потрібно збити білок із лимонним соком, поступово додаючи цукрову пудру (майстриня радить не шкодувати цукрової пудри: піна має бути тугою і густою). Розділити глазур на кілька частин, до кожної додати сік (буряковий, вишневий, смородиновий, обліпиховий, какао, куркуму, мелену суху петрушку чи шпинат, терту молоту цедру лимона). Змішуйте ці природні барви — отримуйте нову палітру кольорів, нові відтінки — все, як у художній майстерні. Не забудьте залишити трохи білої глазурі, щоб потім нанести малюнок кондитерським мішечком чи шприцом.

Будиночок святого Миколая

Бажано ще з вечора з цупкого паперу вирізати прямокутники для хатинки, по дві заготовки: для даху - 11х12 см; для бокових стін - 6,5х10 см, для фасаду - 14х10 см. Можна ще вирізати ялинки, звіряток, парканчик і основу для будиночка ( його можна буде встановити і на картонну підставку чи тортівницю).

Далі - справа за тістом. Візьміть 500 г борошна, пакетик розпушувача для тіста, 450 г цукру, 4 яйця, 4 чайні ложки меду, 150 г подрібнених горіхів (мигдаль, фундук, арахіс, волоський), чайну ложку кориці, 0,5 столової ложки кардамону і 0,5 чайної ложки меленої гвоздики. Розігрійте на паровій бані мед, додайте до нього яйця і збийте. Додайте решту інгредієнтів, старанно перемішайте і залиште тісто на ніч при кімнатній температурі.

Деко змажте маслом і присипте сухарями або вистеліть папером для випікання. Розігрійте духовку до 180 градусів. Готове тісто розкачайте в пласт товщиною 0,7 см і виріжте з нього всі фігурки. Випікайте 12-15 хвилин - до зарум’янення фігурок.

Поки випічка холонутиме, готуйте глазур. Для цього охолоджений яєчний білок збийте зі 100 г цукру і столовою ложкою лимонного соку. Заповніть глазуррю кондитерський шприц чи мішечок і обведіть контури вікон та дверей, а на даху намалюйте черепицю. Можна дах просто змазати будь-яким кремом і присипати маком чи горіхами, кольоровими присипками, а стіни будиночка - маленькими шматочками мармеладу чи сухофруктів.

Коли частинки хатинки підсохнуть, починайте її збирати. На нижню і бічну частини фасаду нанесіть товстий шар глазурі і встановіть фасад на основу (на піднос чи картон). Потім нанесіть глазур на бічну стіну і встановіть її поряд iз фасадом - притисніть заготовку руками і трішечки потримайте, поки зафіксується (так само ставте і бічні стіни). Для того щоб установити дах, готуйте нову глазур. Далі на шар глазурі ставте одну частину даху і фіксуйте його зубочистками, потім - другу, а місце стику залийте товстим шаром глазурі. Так само, з допомогою глазурі, встановіть паркан і ялинки. Готовий будиночок прикрасьте кокосовою стружкою: сніг - це святково.

"Дорослі "миколайчики"

Потіште ними всю дорослу частину вашої родини! Потрібно 500 г борошна, 250 г меду, 100 г цукру, 100 г вершкового масла (або маргарину), чайна ложка соди, мелені прянощі (кориця, чорний і червоний перець, імбир - по дрібці, усе разом - 20 г), дрібка солі, 50 г горілки або зубрівки, м’ята для сиропу - за смаком і цукрова пудра для посипання.

Цукор розчинити у невеликій кількості води, додати зелень м’яти. На водяній бані приготувати сироп, м’яту відкинути. Охолодити, ввести мед, соду і збивати все разом до однорідної маси, додаючи масло (маргарин), пересіяне борошно, спеції, горілку, сіль. Коли тісто стане м’яким, накрити рушником, щоб не пересихало, і дати відстоятись у холодному місці 20-30 хвилин. Відстояне тісто розділити на шматки, розкачати коржі завтовшки у палець, вирізати бляшаними формами миколайчики і викласти на деко, притрушене борошном чи крохмалем. Випікати у гарячій духовці, стежачи, щоб не перепеклися. Готові миколайчики посипати цукровою пудрою.

Народні прикмети на Миколая

• Якщо на Миколая день холодний і ясний - рік видасться урожайним.
• Якщо на Миколая день теплий видався - чекай суворих морозів.
• Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього.
• У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи.
• Як на Миколу піде дощ, то врожай на озимину.
• Як на Миколая морозяний день - на уроду хліба й городини.

А диво - воно для кожного своє. Особисто я відчула його, як маленька дівчинка з дитячого будинку притулилася до мене, як до рідної. Підняла кофтинку і довірливо запитала: "Нічого, що в мене на животику рубець?". І сміялася цукеркам, і стрибала від радощів, коли олівці виявилися багато-багатокольоровими. І назвала мене феєю. І щербатозубі малюки танцювали, вмощувалися на руки, коли стомлювалися. Хлопчик казав, що його бабуся "дуже добра, але не може мене глядіти, вона заболіла. Завезіть їй ці мандаринки". І коли кожен ділиться своїми планами "дивотворення", душа сповнюється святом. І ти справді відчуваєш себе феєю чи чарівником. Відчуйте цю приємність на собі і світлих свят!