Окупація мізків. Як “Слуги народу” та Шуфрич стирають пам’ять про Другу світову і російську окупацію 2014-го

З недавнього часу нам уперто просувають наративи, що єдиний шлях до процвітання — це російська Україна. А історична пам’ять може бути лише тією, яку робила міфологія радянського союзу. Жодних своїх героїв і ніякого відступу від генеральної лінії підручника російської історії — де Москва то Ельдорадо, а Київ, то окраїна, з якої варто тікати чим скоріше, тим краще. 

8-9 травня, коли нащадки справжніх борців за Україну тихо згадували сімейні історії — російські колаборанти посилено розповідали про нацистів і фашистів на Донбасі. А окремі “стахановці”, В’ячеслав Піховшек навіть договорилися до того, що київські євреї самі винуваті, що дали розстріляти себе...у Бабиному яру. Мовляв, чому не відбивалися і повстання не підняли...

Тільки от за тиждень не було реакцій на це ані СБУ, ані Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Можливо, тому, що в ці дві структури працевлаштували чи не половину 95 кварталу. І що ж оце — треба напрягатися і сваритися із ОПЗЖ, щоб потім не запросили на дні народження і весілля? 

13 травня на позачерговому засіданні Верховна Рада ганебно провалила абсолютно просту, але дуже потрібну постанову про звернення України до національних парламентів іноземних держав, міжнародних організацій та їхніх парламентських асамблей з нагоди відзначення 75-ї річниці завершення Другої світової війни в Європі у 1939-1945 років.

Це іміджева постанова для сучасної України. І важлива для справжньої пам’яті про Другу світову війну, де загинув кожний п’ятий громадянин. Тільки на фронтах втрати українців становлять 7-8 мільйонів, а еміграції, хвороби, голод — відняли іще 8 мільйонів українців. 

Але “Слуги народу” дають за важливу постанову лише 128 голосів. Бо там чимало “какаяразніца” і спеціалістів із дипломом істориків, як Євген Брагар.

Не треба глибокої аналітики, щоби зрозуміти, що слуг народу не цікавить справжня історична пам’ять, їх цікавлять лайки під відосиками. І ще вони дуже бояться посваритися із ОПЗЖ, де у найбільших спекулянтів “дєдивоєвалі” насправді нема славного нащадка, який воював за Україну в 1939—1945 рр. 

9 травня такий героїчний предок знайшовся хіба у Іллі Киви, а от Віктор Медведчук портрет свого батька, який від квітня 1942-го до листопада 1943 року працював у трудовому відділі німецьких окупаційних сил, звідки примусово вивозили на роботу до Німеччини працездатну українську молодь — вирішив не брати. 

“Місто Ужгород першим було окуповано у 1939 р. Але так сталося, що Буковина і Львівщина стали територією Радянського союзу і до сьогоднішнього дня є територією України вільної. Розумієте? Тобто якби у 1939р. не відбулися відповідні дії, ми б сьогодні мали дещо інші кордони”.

У підсумку постанову без жодних різких слів, потужної державницької позиції не ухвалили через істерики бужанських та аргументи Нестора Шуфрича про користь змови Сталіна та Гітлера.

Які ж слова найбільше збентежили любителів селфі без коренів і пам’яті? 

Може оці: “пам’ятаючи, що в тоталітарних режимах, через змову яких розгорілася Друга світова війна”?  Або те, що друга частина постанови згадує про окупацію Росією частини України. Тому зрозуміло, чому рашисти та совки не голосували. Але той факт, що аж 120 нардепів фракції “Слуга народу”, яким по 30-35 років, не проголосували і підписались під радянським і проросійським наративом — це якось занадто...

Бо ж миролюбно-овочевій риториці Банкової та Козака з Єрмаком можуть страшно нашкодити такі слова із постанови: “наголошуючи, що встановлення довготривалого миру та стабільності в Європі є неможливим без відновлення поваги Російської Федерації до верховенства права, демократії та прав людини, дотримання нею норм і принципів міжнародного права, зокрема стосовно територіальної цілісності та непорушності кордонів України та Грузії,  а також припинення тиску проти інших держав”? 

Бачимо, що велюрові ноунейми, які потрапили у “Слугу народу” настільки знахабніли, що вирішили поховати і пам’ять про те, що трапилося із Європою 80 років тому. І заплющили очі на те, що зробили росіяни з Україною у 2014 році — бо тоталітарний режим Сталіна отримав друге дихання в особі Путіна. 

Ви ще дивуєтесь, чому у нас чудово почувають себе Портнов і Лукаш? Чого один знаменитий торговець пірамідками вважає за журналістику високого рівня компліменти по скайпу із розшукуваною за державну зраду колаборанткою Поклонською? Це тому, що юна юрба брагарів безродних готова на все, щоб отримати свої 30 срібників і поїсти качку у “Велюрі”. А досвідчені попутники хай пиляють бюджет і переписують історію, щоби видатний лідер сучасності спокійно спав і радів рейтингам на папері, які Андрій Єрмак на стіл покладе. 

У 2014 році Україна вчилась боронитсь від окупації території, у 2020-му нам окуповують мозок і історичну пам’ять. Щоби за сорок років ходіння у пустелі не вимерли раби, а виросло тупе покоління, якому все одно. Аби гроші платили.