Герой України Тарас Матвіїв. Смолоскип, який завжди попереду

"Одні казали їй: "Пишайся сином!", а інші: "Нащо він туди пішов?!.."

Хлопець загинув від мінометного поранення, рятуючи своїх побратимів на Сході. Тараса поранили 10 липня близько восьмої вечора біля села Троїцьке Луганської області. "Бойовики почали обстріл по позиціях спочатку із стрілецької зброї, потім почали "гатити" з мінометів і артилерії, - розповів журналістці "Еспресо-Захід" прес-офіцер 24 королівської бригади Назар Ільницький. - Під час обстрілу снаряд російських найманців потрапив недалеко біля бліндажа, а тут неймовірна спека, тож усе одразу почало горіти. Трохи присипало двох хлопців, вони почали один одному надавати допомогу. Тарас побіг допомагати побратимам, а коли вивів їх у безпечне місце, то біля нього пролетіла міна і розірвалася дуже близько. Шансів вижити не було".

Джерело фото: Facebook/Oleksandr Makhov

Вдома Тараса не дочекалися хворі батьки, якими він опікувався. Він був у них єдиним сином. Мама Тараса – Валентина Матвіїв нещодавно написала такий вірш:

Одні казали їй: "Пишайся сином!"
А інші: "Нащо він туди пішов?!.." -
Гірчило їй від слів таких полином,
А часом аж холола в жилах кров...

"Мені не соромно. А вам?"

Волонтер і доброволець, депутат і громадський діяч, журналіст і майданівець, активний і небайдужий громадянин та справжній офіцер.

Тарас Матвіїв, фото з його сторінки у Facebook.

Тарас Матвіїв народився 18.02.1989 року на Волині. Проживав у місті Жидачів на Львівщині. Після закінчення середньої школи у 2006 році вступив на навчання до Львівського національного університету імені Івана Франка, який закінчив у 2011 році, здобувши фах журналіста. Працював на телеканалах Києва та мас-медіа Львівщини. 

Коли почався Майдан, зрозумів, що однієї журналістики йому замало. У 2013-2014 роках був учасником Революції Гідності. Згодом, разом з групою активістів, розшукував безвісти зниклих майданівців. 

Тарас Матвіїв, фото з його сторінки у Facebook.

"Мені не соромно, що не стояв осторонь тоді, шість років тому.

Мені не соромно за жоден день від 21 листопада й до 20 лютого 2014 року.

Мені не соромно дивитись в очі батькам загиблих і зниклих.

Не соромно за людей, що стояли праворуч і ліворуч у балаклавах і без. З палицями і без. В Києві чи будь-де. Що звертались до Христа чи Магомета.

Повага. Рівність. Жертовність. Цього ніхто не забере. Як би не старались речники холуйських мас нівелювати, очорнити, стерти навіть згадку про здвиг Майдану. Смак стихійної свободи назавжди в’ївся в пам’ять.

Ті, хто її скуштували бодай одного дня, вже не забудуть. Решті той смак нестерпний.

Коли ж мене запитає нащадок, що я робив у ті страхітливі миті, я знатиму що відповісти. Щонайменше – не стояв осторонь.

Тож мені не соромно. А вам?", - в одному зі своїх блогів писав Тарас Матвіїв.

З початком російської агресії допомагав війську. Наприкінці 2014-го усвідомив, що йому замало лише волонтерської діяльності, збору коштів і ресурсів. Поставив собі за мету потрапити у Збройні сили або ж до лав добровольців. Навесні 2015 року вступив до окремої добровольчої частини "Карпатська Січ" і обороняв наші позиції в Пісках, Водяному, Опитному, Первомайському. Пізніше був обраний депутатом Жидачівської районної ради на Львівщині, але його все одно тягнуло на фронт – Тарас не міг пробачити ворогу загибель товаришів. 

З вересня 2018 року вступив на курси лідерства Академії сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного, щоб стати офіцером Збройних сил України. В 2019 році направлений для подальшого проходження військової служби до 24 ОМБр імені короля Данила.

Фото зі сторінки Тараса Матвіїва у Facebook.

"Не зламатись в армії може тільки той, хто має стержень. Кого пече внутрішній вогонь. Бо ж важко втримувати внутрішній баланс у розбалансованому середовищі сьогочасного війська. Обов’язок, професійна честь, ідеологічні переконання – то світлі види мотивації. Помста ворогам, зверхність, гнів через втрачених побратимів – темна мотивація", - був переконаний Тарас.

"Він був смолоскипом, який завжди попереду"

"Тарас Матвіїв - то людина, яка несла в собі дуже яскраве світло. Він був смолоскипом, який завжди попереду. Він це розумів, цього прагнув, він любив це, і йому це вдавалося. За ним хотілося йти. До нього притягувало. Всіх", - згадує журналістка Анна Герич.

За її словами, Тарас довго шукав тих, хто пропав на Майдані у 2013-у. Він був на Майдані, він був на війні від самого її початку. А потім - організовував військово-спортивні вишколи для молоді. Змушував транслювати онлайн сесії районної і міської ради в Жидачеві. Зупиняв вагони з деревиною, які їхали закордон... Потім вже були акції по Львову і заснування цілого руху, якому Тарас придумав назву - #стоп_лісоцид. І групу створив він.

"А одного разу на вулицю в Жидачеві вони винесли незаконно діючі гральні автомати. Бо як то їх, типу, нема, якщо вони є?! А 2017-го разом з молоддю Жидачева до Дня захисника України він створив виставку артефактів з Майдану і фронту.

Фото з Facebook-сторінки Анни Герич

Того дня, коли вони ото троє на фото сидять у вишиванках - то було відкриття Центру громади в Жидачеві. І ми з Тарасом втекли з того урочистого балакання ще до половини, певно. Просто він мені показував містечко. Сквер Небесної Сотні, озеро, костел, випадково зустріли його маму... Познайомив. Ми говорили про журфак ЛНУ, який закінчили обоє, в різні роки, про спільних знайомих. А потім він пішов у Сухопутку, перед тим подарувавши мені мій перший газовий балончик. Той балончик так і не придався. Але я завжди знала, що в ньому більше сили, ніж просто якийсь перцевий газ. Там ще трохи сили духу воїна. Мені подарованої... І я думала, що за кілька років він точно має стати полковником, генералом. Бо саме така має бути еліта українського війська", - ділиться Анна Герич.

"Тарас Матвіїв - людина дії. Він не вмів стояти на місці. Не міг. Він вів, він підштовхував. І вимагав! І ніколи не був половинчастим. І ніколи не лицемірив", - додає вона.

"Завжди й на будь-якому місці боровся за справедливість"

"Найбільш визнана його риса - принциповість у всьому. Він був доволі відомим активістом проти незаконних рубок й попри те, що ця тема важка (бо це корупційні схеми, це небезпека фізичної шкоди активістам й так далі), він її не полишав та не боявся ставити незручні питання будь-кому. Він лишався принциповим й за час свого депутатства, що теж важливо. При цьому я не можу пригадати від Тараса якоїсь пихи чи зверхності, яка часто притаманна відомим активістам, що відчувають свою роль у суспільстві. Мені би дуже хотілося, аби люди пам’ятали про нього не лише як про Героя-Захисника, що не лишився осторонь виклику, який кинули Україні, але й як про освіченого чоловіка й свідомого громадянина, який завжди й на будь-якому місці боровся за справедливість", - пригадує однокурсниця Тараса Валерія Печеник.

Фото зі сторінки Тараса Матвіїва у Facebook.

"Тарас Матвіїв, який шукав зниклих майданівців, який боровся з незаконними вирубками і молоді люди, які епатажно матюкали татар у Києві чи дівчата, що вандалили електрички у Дніпрі - це і є зовнішній прояв двох Україн, у яких ми живемо: справжньої, української і совкової , імені 73 відсотків, що голосують, не думаючи. Кожному вибирати, яку Україну мати в собі. Ці молоді матюкливі чи п'яні люди просто не думають про наслідки! Це ж треба таке казати чи робити, знімати на відео і самим викладати в мережу!!! Кожна розумна людина навіть з обережності такого не робитиме! Я вже мовчу про зміст дій і висловлювань! Бо лише люди, які не поважають себе з неповагою ставляться до інших!!! Ця молодь так ставиться до історії кримських татар, бо не знає ні своєї мови, ні історії!!! Їм байдуже!!! І так, такими їх не просто недовиховали у родинах, їх і держава недовиховала!
Тарас якраз думав про наслідки! Про наслідки вирубок лісів, про наслідки втрати незалежності, про наслідки війни", - зазначив політик та журналіст Микола Княжицький.

"Ти жив правильно. Хай десь там буде тобі краще"

"Ми разом працювали на одному каналі. Я - департамент розслідувань, ти - департамент новин. Не можна сказати, що приятелювали. Час від часу спілкувались, бо були земляками із Львівщини. Коли каналу не стало, доля нас розкидала. Ще раз ми зустрілися під час Майдану, коли ти дав інтерв'ю іноземним ЗМІ. Тоді ми бачилися востаннє. Цього я ще не знав. Згодом "з центрів" Тарас Матвіїв повернувся до себе додому. Час від часу я слідкував за твоєю фб-сторінкою і ми питали один одного в мессенджері "як справи"? На Жидачівщині ти займався тим, що в нас називають розбудовою громадянського суспільства, став депутатом місцевої райради. Згодом пішов до ЗСУ. Вчора (10 липня, - ред.) тебе не стало. Ти жив правильно. Хай десь там буде тобі краще", - згадує журналіст Любомир Ференц.

Фото зі сторінки Тараса Матвіїва у Facebook.

У понеділок, 13 липня, президент України Володимир Зеленський посмертно присвоїв звання Героя України з врученням Ордена "Золота Зірка" загиблому на Донбасі молодшому лейтенанту Тарасу Матвіїву. Як йдеться у повідомленні, звання Героя України присвоєно за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету й територіальної цілісності України, самовіддане служіння українському народові.

"Тарас Матвіїв на фронті з початку війни. Був волонтером і добровольцем, а у 2019 році почав службу в лавах ЗСУ. Під час ворожого обстрілу 31-річний Тарас врятував двох своїх побратимів, допомігши їм дістатися в безпечне місце. На жаль, сам загинув від ворожої міни. Саме завдяки таким людям Україна вистоїть і переможе. Це – приклад цінностей молодих поколінь українців, які творять нашу країну. Вічна пам’ять Герою", - сказав  Володимир Зеленський.

Завтра, 14 липня, о 8 ранку тіло бійця привезуть у Київ на Майдан Незалежності, до Стели Героїв Майдану, увечері прощання з Героєм відбудеться у Гарнізонному храмі Львова. За маршрутом похоронної процесії у Львові будуть вивішені синьо-жовті прапори.

Поховають Тараса Матвіїва у середу, 15 липня, у Жидачеві.