Любов під час війни


фото: Facebook Олександри Тарасової
Пам'яті оперної співачки і волонтерки Олександри Тарасової, яка померла від COVID-19

З Олександрою Тарасовою я познайомилася у 2017 році під час роботи над законодавством про фінансування громадських організацій. Понад рік ми боролися за прийняття постанов Кабінету міністрів України, метою яких було усунення корупційних чинників у порядку фінансування ветеранських організацій. Це Саша почала розпитувати, на що витрачають 20 млн грн щороку псевдоветеранські антиукраїнські спілки. Результатом нашої запеклої боротьби з ними стало запровадження прозорого порядку фінансування, а також звільнення Саші з посади начальника Управління у справах ветеранів війни та учасників АТО Мінсоцполітики. Її виштовхала пронизана корупцією лицемірна система, у котрій вона була білою вороною, чужим “елементом”, людиною з групою крові “Борець”. 

Про таких, як Саша, кажуть: “Соціальний капітал”. З думками про неї у 2018 році я написала книгу “Корупція: занепад соціального капіталу”, на презентації котрої була й Саша. Вона була тією людиною, яка стримувала падіння соціального капіталу України доби російсько-української війни.

Це оперна співачка Саша, покинувши Національну оперу України з зарплатою 12 тисяч грн, перейшла у Міністерство соціальної політики на зарплату 1475 грн. Це Саша займалася соціальною адаптацією учасників АТО. Це вона заснувала благодійні фонди “Крила Фенікса” і “Повернися живим”. Це вона діставала одяг, каски, бронежилети для українських захисників на лінії вогню. Це вона боролася з корупцією у сфері забезпечення прав ветеранів. Це вона, задихаючись під кисневою маскою, переймалася вибором школи для мого сина.

Це Саша вміла любити. Вона перетнула межу між власним болем і своїм призначенням “любити”, коли вони з її колишнім чоловіком Олександром розповіли всю правду про любов. Вона дала нам можливість відчути реалії війни на прикладі власної сім’ї. Любов або правда? Призначення або зречення? Грані настільки тонкі, що я завжди зверталася до їхнього тлумачення: “Чи не схибила я, Сашо? А ви переглянули документальну стрічку “Синдром війни. Я звик вбивати”? 

Саша не звикла ані до поваги, ані до довіри, ані до любові. Вона була відлюдником у власній справі. Її ненавиділи і любили водночас. Це так сильно – і не поясниш водночас. 

Безкомпромісна й безстрашна у відчутті справедливості. Толерантна до Людини. Чесна й щира. Прониклива до щастя й нещастя всіх, хто поруч. Незалежна від натовпу. Справжня у всьому, що вона робила. Сашо, любов не залишиться у боргу. 

Світла пам’ять тобі, моя дорога Сашо!

новини партнерів

17 січня, 2021 неділя

Відео

Введіть слово, щоб почати