Хоч Масниця, хоч Колодій, хоч Запусти - та це весна душі й дорога до Великодня

Кажуть, як весну зустрінеш, так її і проведеш. Саме тому Масниця - перше весняне свято в обрядовому циклі - це добре: і тому що в ній є багато весняних, гарних і добрих традицій, і що у звичаях та обрядах Масниці простежується міцний зв’язок поколінь і, зрештою, що це - веселий і гарний тиждень, у якому передбачені смаколики, розваги, цікаві історії.

І нехай цьогорічна Масниця - карантинна, та все ж кожен, хто забажає, зможе приготувати смачні вареники або налисники, наварити киселю і добрим словом згадати всю свою родину з діда-прадіда.

Масниця, Масниця, яка ти мала! Якби тебе сім неділь, а посту одна.

Масниця - одна з назв тижня перед Великим постом, тобто перед Великоднім. Визначеної дати не має, а залежить від щорічної дати Великодня. Цього року Масничний тиждень триватиме з 8 по 14 березня, а затим починається Великий піст. Великдень святкуватимемо 2 травня.

Оскільки цей піст - найсуворіший і найдовший, у нього краще було входити поступово. От тиждень перед цим і назвали масничним, тобто масним, жирним.  

Закінчилася календарна зима, а початок довгоочікуваної весни ще з тих далеких-предалеких часів (етнографи навіть понад 20 тисяч років нараховують) наші пращури цей тиждень файно святкували. Ну погодьтеся, прийдешня весна на це заслуговує!

Називають цей тиждень "Бабським тижнем", або ж Сиропустом, Пущенням,  Масницею, однак найпоширеніша назва цього свята - Колодій.

Фото: Мамаєва слобода

Детальніше про те, що святкувати, що готувати, як називати останній тиждень перед постом ми розпитали у мешканців деяких регіонів країни.

Ольга Щербак, Полтава:

"Назва залежить від населеного пункту. У селі, де жила бабуся найпоширенішою назвою була "Колодій", а по сусідніх селах в одному "Масниці", в іншому "Сиропуст"... У кожного була своя улюблена назва. Після совковізації ж мало хто зрозуміє хоч якусь із назв, окрім Масляної. А ще цікаво, що у нашій місцевості, навіть бідні люди не смажили пустих млинців чи оладків до того, як комуністи не покращили побут бідноти. Млинець смажився лише як компонент налисника, а в оладки теж клали начинку: найчастіше шкварки, а так, хто чим багатий і на що вистачало винахідливості".  

Марія Беднарчук:

"Масниці" - так говорили на Львівщині (так завжди казала моя мати). Але особливих святкувань, як на Московії, не було - була лише Сиропусна неділя, коли варили пироги (вареники) з сиром (зрештою їх варили щонеділі).

Марія Шепетюк:

Колись в школі ввели "Народознавство". Тема: "В масну неділю млинці в стелю летіли". Вчителька питає колег, що це за свято, у нас на Галичині ніщо в стелю не літає і млинці ніхто не пече. Після радянського атеїзму ми ледве розібралися, що це за тиждень".

 Ігнатій Гвоздик, Золочів:

"Запусти на Галичині. А латинською Carnem vale означає прощавай м'ясо, а разом звучить в українськім варіанті карнавал".

Руслан Щербина, Київ:

"Масний, він же Тлустий, Жирний, Сиропу́сний тиждень. Пу́щення, Сиропу́ст, Масляна, Колодій, Си́рна неділя, Ба́бське свято, Зага́льниця. А також - іноді Маслянниця (не плутати з Маслєнніцей)".

Тетяна Лук’янова з Хмельницького:

"Масниці, сиропусний тиждень, Колодій. Головна обрядова страва - вареники з сиром. Млинці - то вже по-друге!".

За ширмою давності

Як і багато свят (Масниця, щоправда, не зовсім свято, а цикл дій), і це має своє глибоке коріння, давнє і цікаве. Наші далекі пращури цей тиждень називали Колодієм, і в цьому є багато красивих символів і знаків. Коло Діє - починається нове коло на землі - весняне. Відтак цей тиждень (а в деяких регіонах і два-три тижні) відзначали свято сонця.

Назва "Колодій" знаменна ще й тим, що з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила передаються природі та людям.

Кожен регіон свято весни відзначав на свій смак і зі своїми звичаями та традиціями: хотілося всією душею відчути відродження землі після зимової сплячки, прославити сонце у надії на тепло і врожаї, і просто потішитися тому, що скоро все розквітне і забуяє! І хіба для такого знайдеться універсальний "сценарій" свята? 

Звідси зараз у нас так часто зав'язується полеміка: святкувати треба так-то, називати свято треба так-то, готувати треба те-то. Свято - будь-яке - це не кодекс законів і правил, це живе життя певної спільноти, регіону, навіть кутка, і часто людям навіть хотілося урізноманітнити  власне свято, внести власний штрих, щоб відрізнятися від сусіднього кутка: хотілося відсвяткувати краще, пишніше, врочистіше!

Етнолог Валентин Долгочуб розповідає:

"Почнемо з того, що це цілковито народне свято, у ньому відсутні власне церковні елементи, - відповідає дослідник на наше запитання про те, що у святі є істинним, народним, зрештою науковим, а що - фейком, перебільшенням. -  Хоча для церкви це теж, звісно, знаковий час: останній тиждень перед Великим постом. Народне свято відштовхувалися від цього факту (бо піст слідувало тримати - а разом з постом було вимушене голодування через вичерпування запасів на зиму), але розвивало свою лінію незалежно від церкви". 

"Язичницькі елементи у святі є домінуючими: це стосується і поминання Предків у Задушну суботу (останню перед Масницею), і шанування Волосія/Власа у четвер на Масляному тижні (Полісся), і обрядодій з Колодкою, - продовжує історик. -  Для народу Масниця була передовсім межею між зимою та весною. Масниця аналогічна середземноморським карнавалам: це час ритуального буйства, коли дозволялось вести себе розкутіше, ніж зазвичай. Передовсім це стосувалося жінок, через що тиждень ще називали Бабським.

Природні процеси - приплив молока наприкінці січня, перспектива вичерпання запасів у березні-квітні - під час Масниці поєднувались із суспільними: кінець зимового шлюбного періоду і символічне "покарання" Колодкою тієї молоді, яка цей "обов'язок" не виконала. Звідси видно, наскільки обрядовість Масниці пов'язана зі способом життя людей, який існував понад сто років тому: сільським, традиційним, сильно ритуалізованим.

Фейки щодо Масниці, поширені в українському інформаційному просторі, пов'язані з бажанням деяких неспеціалістів представити українську культуру як "антиросійську" і максимально віддалену від російської. Це не має нічого спільного з етнографією, адже етнографічні факти підказують нам головне: традиційні культура прив'язана до конкретного краю, і в різних куточках України вона дуже сильно відрізнялася; і навпаки, у різних регіонах ми можемо знайти спільні риси з російською, білоруською чи польською культурами. Не розумію взагалі навіжених атак на млинці - традиційну українську страву. От спалення опудала Зими для України дійсно не характерне", - підсумовує Валентин Долгочуб.

Валентин Долгочуб

Колодка - найпоширеніший звичай наших пращурів

Про це розповідає етнолог Любов Сердунич:

"У понеділок зранку жіноцтво збиралося справляти Колодки. Одна з жінок клала на стіл звичайнісіньке полінце, яке символізує собою частину Дерева Життя: "колоду". Затим вповивають колодку полотняним шматтям. Принісши вина, сідають за стіл навколо нього, п'ють і вітають одна одну з народинами. Сповита колодка залишалась у шинку аж до суботи, бо у понеділок вона народилась, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, у четвер колодка помирає, у п'ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звісно, ніхто за нею не плакав, веселі розваги тривали як при "народженні", так і при "смерті".

Після святкування народин Колóдки заміжні жінки обходили ті родини, де були хлопці, котрі не одружилися шлюбного сезону впродовж останніх м'ясниць, і прив'язували матерям колодку до ноги. У такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитись, а вже пора мати діток. Дівочу колодку оздоблювали барвистими биндами та паперовими квітками і прив'язували до лівої руки (а не до ноги, як хлопцям).

Таким Колодій нагадує: "Не женився єси, то колодку носи!" - на такому цікавому моменті з давніх традицій акцентує етнолог Любов Сердунич.

Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли,  Може б ти спекла? (Яків Щоголів)  

Головною стравою на цьому святі були, звісно, вареники. Їм би я присвятила цілі оди, але бажаючих зробити це і без мене є дуже багато. Вареники в маслі - це, можна сказати, був смачний символ перших весняних святкувань, в якому - і достаток, і надії (навіть начинки готувалися - з мріями, з добрими посилами, з душею), і любові!

 А щодо млинців, проти яких наразі також точаться цілі словесні баталії, то їх також смажили. Але вони були не порожніми, а з начинками, найчастіше - із сиром.

Я з дитинства запам'ятала це дійство, коли бабуся вбивала яйце за яйцем у велике дерев'яне цеберко, збивала їх ложкою, утворюючи смачний гоголь-моголь. Ми чекали на це, щоб скуштувати. Потім додавалося молоко, ще трохи крохмалю і борошно - просіяне аж до ніжного білосніжного пороху. Місилося тісто без грудочок. І в печі смажилися великі млинці-сонечка на соняшниковій олії. Ми з'їдали добру частину ще на "підльоті" до столу, бабуся посміхалася і казала, що порожні млинці - ще не млинці.

Бо до пухкої сирної маси вже летіли жовтогарячі жовтки, сипався цукор і все, що бабуся насушила: якісь там сунички, чорнички, журавлинка. 

Фото: Скарбничка Рецептів

Також робили багато ряжанки, колотухи, розтирачки, молочної каші з гречкою, молочний кисіль і багато інших молочних страв, сирні бабки, локшину. На Колодія  прагнули наїстися "про запас" на цілих сім довгих тижнів весняного Великого посту.

Отож, Колодій розвертає на весну, акцентується на продовженні життя, утворенні нових родин, відродженні етносу, збереження кулінарних традицій - тих моральних цінностях, які важливі при будь-яких віруваннях, бо вони примножують добро.