Безпекові гарантії для України — це не про мир, а про війну

Сигнали в рамках саміту Європейської політичної спільноти в Молдові, після зустрічі міноборони НАТО в Осло, коментарі канцлера ФРН Шольца та держсекретаря США Блінкена, а надто реакції на все це з кремля, вказують на те, що ідея безпекових гарантій для самозахисту України стає визначальною. Проте для довгострокових інтересів України це навряд чи позитив. Адже там, де двосторонні чи багатосторонні гарантії безпеки, там менше місця для членства України в НАТО. Хто і що б не говорив, що це не так.

Розберемося, чому ідея т.зв. гарантій безпеки для України не є панацеєю.

Безпекові гарантії для України — це не про мир, а про війну

По-перше, безпекові гарантії для України — це не про мир, а про війну. У тому концептуальному вигляді, в якому вони наразі обговорюються, гарантії стосуються здатності нашої держави протистояти значно сильнішому в ресурсному вимірі ворогу власними силами. Ключове тут — власними силами, хай навіть і з певною матеріальною допомогою союзників. Отже, йдеться виключно про міжнародну допомогу Україні у реалізації її права на самооборону відповідно до Статуту ООН. І не більше.

По-друге, такі гарантії — це не про запобігання новій агресії, а про її запрошення. Ефективна стратегія стримування може бути реалізована лише колективними зусиллями, а не наодинці. Хай би й максимально здатна, військово розвинута та досвідчена на полі бою Україна все одно залишиться предметом збройних зазіхань з боку експансіоністської та реваншистської Росії. Відбити бажання до нових авантюр у кремля зможе лише членство нашої держави у Північноатлантичному альянсі. Це аксіома, що доведена роками протистояння. Тим паче режим кращої підготовки до майбутньої війни — не найкращий стимул для іноземних інвестицій та розбудови якісно нової економіки за стандартами Європейського Союзу.

Досвід Ізраїлю — не варіант для України. Наші країни перебувають у різних географічних умовах та рельєфах, а також в різних вагових категоріях як наших країн, так і ворогів. Масштабувати в Україні Ізраїль у розрізі безпеки — не вийде і навряд чи потрібно. Досвід близькосхідного конфлікту навпаки підтверджує, що протистояння може тривати десятиліттями

Читайте також: Чому Україна — не Ізраїль

По-третє, досвід Ізраїлю — не варіант для України. Наші країни перебувають у різних географічних умовах та рельєфах, а також в різних вагових категоріях як наших країн, так і ворогів. Масштабувати в Україні Ізраїль у розрізі безпеки — не вийде і навряд чи потрібно. Досвід близькосхідного конфлікту навпаки підтверджує, що протистояння може тривати десятиліттями. Та чи треба це у Східній Європі? Членство України в НАТО здатне одним кроком вирішити те, що не вирішується вже півстоліття на Близькому Сході.

По-четверте, гарантії безпеки для України — це дорого й економічно, і політично. Доведено, що колективний захист не лише більш ефективний, а й економічно вигідніший. Обговорювані безпекові гарантії для України передбачатимуть багаторічні та доволі відчутні фінансові вкладення. І не лише Вашингтону, а й всіх інших країн західного альянсу. А там, де значні витрати, там має бути й завжди залишатися відповідна політична воля, яка в умовах демократичних дебатів не є константою. А для Росії ще й створить нове поле бою для розхитування внутрішньої стабільності в державах, які зобов’язались підтримувати Україну. Крім цього, такі гарантії вимагали б і схвалення на рівні національних парламентів країн-гарантів, що за своїм символічним та смисловим змістом фактично перетвориться на голосування за/проти України в НАТО.

Членство України в НАТО потрібно як для України та Альянсу, так і, як не парадоксально, для Росії. Сильна та досвідчена Україна стане важливим активом Альянсу та гарантією ефективного захисту від відкритої російської агресії. Кремлю доведеться змиритися з новими обставинами та перестати шукати пригод в регіоні Східної Європи

По-пʼяте, членство України в НАТО потрібно як для України та Альянсу, так і, як не парадоксально, для Росії. Сильна та досвідчена Україна стане важливим активом Альянсу та гарантією ефективного захисту від відкритої російської агресії. Кремлю доведеться змиритися з новими обставинами та перестати шукати пригод в регіоні Східної Європи, що стане чинником стабільності, а не дестабілізації чи ескалації. Широкомасштабним вторгненням Росії в Україну доведено, що найменше у кремлі хочуть відкритої війни з НАТО. Також євроатлантичний успіх України стимулюватиме прозахідні процеси у Білорусі та країнах Південного Кавказу.

Читайте також: Про план України після вступу до НАТО без ПДЧ

Якими б не були остаточні результати, Саміт НАТО у Вільнюсі вже приречений стати історичним. Для України він може стати або поверненням у Будапешт-1994 (з його безпековими запевненнями), або тупцюванням на місці на Бухаресті-2008 (з ксерокопією красивих, але пустих заяв щодо "відкритих дверей"), або стрибком у Вашингтон-1949 (тим більше, що у наступному році саме у Вашингтоні проводиться ювілейний саміт НАТО). Забезпечити правильне рішення — завдання рівня глави держави, який обовʼязково має бути на вільнюському саміті НАТО.

Жодні двосторонні чи багатосторонні безпекові гарантії для України не гарантуватимуть сталий мир, безпеку і стабільність та не відібʼють у кремля його неоімперські апетити, а навпаки будуть вічним подразником для Росії

Як висновок: жодні двосторонні чи багатосторонні безпекові гарантії для України не гарантуватимуть сталий мир, безпеку і стабільність та не відібʼють у кремля його неоімперські апетити, а навпаки будуть вічним подразником для Росії. Можливо, вони й зможуть спрацювати на короткострокову перспективу як механізм посилення військових спроможностей України на оперативному рівні, але на стратегічному рівні мова має йтися лише про шлях до членства в НАТО. Історія з гарантіями не має повторити досвід Східного партнерства, яким, як відомо, запрошення до ЄС не передбачалося. Тому будь-які домовленості про безпекові гарантії мають право на існування виключно за умови гарантування членства України в НАТО. Адже, лише членство в НАТО є справжньою гарантією безпеки й для нашої держави, і для союзників, і для всього європейського континенту.

Зрештою, лише тоді, коли Україна стане членом Альянсу, можна казати й про нашу остаточну Перемогу.

Джерело

Про автора: український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.