Когерентна катастрофа: про палаючі заводи і здоровий глузд

Ось є такі теми, обговорювати які дуже складно: ти або налякаєш всіх божевільною тріскотнею спеціальних термінів, або станеш конструювати апокаліпсичні страшилки. Але і залишити без уваги зміну загроз не можна – виведення питань суспільної безпеки з-під громадського контролю майже завжди відгукується, по-перше, спотворенням сприйняття загроз в силу "специфіки експертного мислення", а по-друге, майже завжди призводить до обмеження базових прав і свобод громадян.

А між тим, саме спотворене сприйняття загроз, неадекватна оцінка ризиків призводить до істотного збільшення втрат від катастроф. Тому обговорювати треба, хоча це і зовсім нелегко.

Серед інших очевидних загроз, з якими ми зіткнулися в сьогоднішній ситуації, окремої уваги потребують питання техногенної безпеки. Доводиться констатувати, що вперше в нашій історії (якщо, зрозуміло, не враховувати періоду світової війни і визвольного руху 1939-1954) різко зросли ризики техногенних аварій, пов'язані з ескалацією соціально-політичних і військових загроз.

Прямі ризики техногенних аварій, зазначу, завжди були досить високі - вже з кінця 1970-х вони перевищують в середньому на 9-11% ризики природних катастроф практично по всій території України.

Також зараз кардинально зросли ризики надзвичайних ситуацій техногенного характеру, пов'язані зі збоєм або некомпетентним втручанням в системи управління виробництвом і інфраструктурою.

Тут слід пам'ятати, що кризовий регіон - Донбас є найбільш техногенне навантаженою територією України. У кожному практично населеному пункті розташовано хоча б один потенційно небезпечний об'єкт, щільність інфраструктури - спадку минулої мобілізаційної індустріалізації - є тут надмірною, зношення основних фондів досягає в середньому більше 60-75% (за найскромнішими оцінками), а умови захисту шкідливих виробництв і зберігання відходів більш ніж у 80% випадків не відповідають сучасним нормам безпеки.

Розміщення населення, джерел водопостачання, комунікації і шляхів евакуації відносно джерел небезпеки є очевидно незбалансованим. А у зв'язку із загальною економічною депресивністю регіону і драматичними поточними подіями, наявність і доступність засобів захисту і порятунку населення - очевидно низькі.

Все це буквально означає, що загальна вразливість регіону по відношенню до загроз техногенного характеру (з урахуванням спровокованих ескалацією соціально-політичних і військових ризиків) виросла до неприйнятної межі. Іншими словами, ризик катастрофи критично зростає, при зростаючій ймовірності техногенної аварії. Такого типу різнорідні взаємопов’язані ризики в сучасній теорії безпеки мають назву когерентних або системних ризиків, а пов’язані із ними катастрофи є найбільш руйнівними за наслідками і непередбачуваними.

Зважаючи на специфіку дій терористів, можу навіть припустити, що загрози, пов'язані з техногенною компонентою безпеки, на сьогодні - найзначиміші. Тому на захист об'єктів критичної інфраструктури при проведенні антитерористичних операцій слід направляти окремі суттєві зусилля.

Ось тут і з'являється один істотно важливий момент. Практика управління безпекою показує, що такі зусилля можуть бути найбільш ефективними в разі широкої взаємодії з суспільством, усвідомленої громадської підтримки. Саме місцеві жителі, як ніхто інший, знають всі небезпечні особливості місцевих виробництв, і мають бути зацікавлені в тому, щоб не допускати терористів на об'єкти підвищеної небезпеки.

На жаль, чекати адекватних системних рішень від зруйнованого безглуздими реформами вітчизняного відомства з надзвичайних ситуацій на сьогодні є безглуздим. Тому добра воля, самоорганізація і, зрештою, інстинкт самозбереження громадян повинні зіграти на стороні здорового глузду.