Мусимо готуватись до наступу

Яке явище в Україні було реінкарновано з великим успіхом і безсумнівними досягненнями? Кумівство. Брат, сват, зять, друг, власний бухгалтер, своя секретарка перетворились в посади. Зрозуміло, що ми живемо в той час, коли демократія апріорі неможлива. Об’єктивно в стані війни не можливо забезпечити реалізацію демократичних інститутів в повному обсязі. Більш того, інколи гра в демократію в такий час є небезпечною. Те, що ми називаємо інформаційною політикою, тому є прикладом. Хоча назвати це «нашою інформаційною» та ще й «політикою», чесно кажучи, не повертається язик. Інформаційна політика на теренах України існує, але вона не наша. Ми тільки зараз намагаємось її відновити, взяти до рук віжці власної тричі поламаної брички. В цьому плані міністерство Юрія Стеця (члена наглядовою ради 5-го каналу) не має нікого лякати як таке. Повторюю, це війна і ми маємо не стільки радитись, узгоджувати та дискутувати, скільки воювати. На рівні наказів і директив. Але що тоді лякає? Досвід підказує нам, що бричкою цією будуть давити не стільки ворогів України, скільки конкурентів на престоли і крісла. І приклад з люстрацією, яка своїм каральним гнівом пролилась на кого завгодно тільки не на одіозних "регіоналів", що увійшли до Верховної Ради, це доводить. Дивна, загадкова вибірковість. Ну і чергове призначення "із своїх" на посаду куратора інформаційного простору знову наштовхує на неприємні думки. Зрозуміло, що так комусь комфортніше, але ми знову ж таки маємо поганий досвід. "Свої бухгалтери" довели ситуацію до того, що під час прямої агресії ворога хтось спекулює на валюті. Долару немає ні в банках, ні в обмінниках. Але долар, як завжди, є у "мінял" по курсу дещо відмінному від офіційного. Ми також маємо ганебний досвід в зоні АТО при призначенні "свого" на посаду міністра оборони. Свої, близькі і рідні - хіба підніметься на них рука? Хіба скажеш їм погане слово? Ситуація ж, наприклад, в армії така, що принаймні половину нашитих за мирні часи погонів варто позривати. Але ж куди там? Як казав один боєць із Донецького аеропорту, коли Порошенко приїздив в зону АТО, цьому хлопцю ще ніколи в житті не доводилось потискати руку такій величезній кількості чиновників. Виявляється, за Президентом приїхала ціла свита тих хто потім запише собі в біографії (і звичайно не підпаде під люстрацію), що він перебував в зоні АТО і вирішував нагальні, архіважливі питання в зоні бойових дій.

День 16 грудня трошки потішив українців. І не тому, що нам притаманна озвучена в анекдотах жага до бід у сусіда. Сусідська корова, що наразі здихає, нас не радує, але будемо відверті - втішає. Втішає, бо від того залежать смерті наших хлопців. Від того залежить і доля Донбасу, і доля України. Враховуючи те, що Порошенко став за словами Лаврова, майже світочем нації і єдиним вірним поводирем, це підтверджує. Хоча з вуст Лаврова будь-яка хвала гірша за шахтарську лайку. Але все ж таки, виявляється, Росія винятково виступає за цілісність України, щоправда без Криму. Виявляється те, якими мають бути кордони України, мусить вирішувати сам український народ. Якесь неймовірне прозріння Лаврова. Вже в його риториці не йде мова про якийсь там народ "Новоросії", так само, як і про національні меншини. У Лаврова є один український народ. Курс рубля, стрімке подорожчання бензину і при цьому падіння світових цін на нафту зробили все, щоб Лавров нарешті протер свої запітнілі окуляри. Звичайно, російська "вата" парирує - у нас, у "хохлів", теж не все гаразд з гривнею. Але є одне але. Україна справді за рік втратила половину вартості гривні. Переживши революцію, в стані війни, втративши території, під постійним тиском провокацій, при перманентних вибухах в різних містах країни, при тисячах загиблих... Понівечена, обікрадена, кинута напризволяще Україна, на яку зухвало напав сусід. Потужний сусід, з усміхненими до злого оскалу "Іскандерами", з нафтою, золотом і діамантами, з величезною армією, з сучасним в тому числі і ядерним озброєнням. І ось цей сусід наразі шкрябається об скелю власного імперського ідіотизму, впевнено сповзаючи в прірву. За той період, коли гривня впала в два рази, рубль звалився в чотири. Лише за 16 грудня рубль обвалився наполовину.

- Дело в том, что повышение ставки рефинансирования на 1% в год дает банкам право в одностороннем порядке изменять ставки по кредитам для юрлиц, - пише мені мешканка Ростову, - Еще не все, но некоторые начинают получать уведомления, что кредиты подорожали. Бизнес анонсирует массовые увольнения. Планктон думал, что все обойдется краснодарской моцарелой и отдыхом в Сочи. А все может выйти куда хуже. Люди, у которых ипотека в "баксах", вообще находятся в шоковом состоянии. Если вкратце - то диванные войска встали с дивана, подошли к холодильнику и как-то нехорошо стали смотреть в сторону главнокомандующего (нецензурне слово в оцінці "вождя руського міра" я замінив). Все мои друзья вклады сняли и едут покупать кто что. В магазинах ажиотаж, сгребают все.

Російський інтернет гримить. Фокус уваги змінився. Буквально на днях один із користувачів Твіттеру після чергового перегляду російських новин написав відчайдушний пост: "Владивосток! Нарешті Владивосток! Виявляється, він існує, а не тільки Донецьк!". Не знаю глибину прозріння російського суспільства, але принаймні є кричуща база для того, щоб "лох" нарешті глянув шулеру у вічі і хоч би запитав: а ти мене не обманюєш? Принаймні ця думка може народитись у росіян? Ну хоч коли-небудь? Скільки можна вдивлятись в наперстки, коли давно ясно, що кулька в долоні!

А поки сусід розбирається у власному діагнозі (хоча багато ви бачили божевільних, які б розумілися на своїй хворобі?), нас роз’їдають наші ж болячки. Надія на колапс економіки агресора - це добре і може, нарешті гільйотина таки знесе голову її творцю. Але нам треба видихнути і зібратись з силами. Росіяни не змінились за століття, отже не зміняться і зараз. Вони будуть лізти і наступати, вони будуть робити все, щоб нас трусило в лихоманці. Саме тому в момент таких умовних пауз маємо гуртуватись. На кумів надії не має. Поки влада не перехворіє на "кумівство", нічого чекати на позитивні зрушення. Але у нас вже є здобутки. У нас таки відроджується Служба безпеки, хто б і що не говорив з цього приводу. Останні реальні факти успіхів в її роботі свідчать про це. І це тільки з офіційних повідомлень, з поверхні. Можна уявити собі, яка величезна робота діється «під водою». Ми живемо в час, коли кожен з українців сам має стати "службою безпеки". Ми мусимо готуватись до наступу. Наступу для звільнення власних територій, своїх громадян. Зима розкриє багато карт і є шанс, що ворожий шулер випустить кульку із долоні.

ДЕНЬ