Чому Трамп — реакція на хворобу, але не ліки

Але тільки так можна зупинити Китай, Путіна (потрібне підкреслити), а також, звісно, — занепад і деградацію США і західної цивілізації. 

Так от, ці заяви — маячня і дуже вузька політична пропаганда.

Популярність майже будь-якої політичної доктрини — трампізму теж — завжди базується на соціально-економічних процесах і реакції на зовнішні подразники. Вона не існує у вакуумі, а якщо є продуктом чиєїсь голови чи групи голів, але не має базису для підтримки, — лишається маргінальною.

Так відповідь на що має дати Трамп? У першу чергу — на проблеми самих США. Протягом останніх десятиліть у США спостерігалися кілька соціально-економічних тенденцій.

1. Зростання нерівності та зниження мобільності населення. Перехід відбувається переважно вниз. Заможні падають у середній клас. Середній клас провалюється у бідність через недоступність нерухомості й освіти. Капітал концентрується у найбагатших - 10% американців зараз володіють 89% акцій, тоді як у "золоті 50-ті" їх частка не перевищувала 30-40%. Так, настільки американська мрія тоді була доступніша.
2. Глобалізація, в яку не вписалася значна частина економіки. Що призвело до деіндустріалізації та банкрутства старих індустріальних центрів. Всі знають сумну історію Детройта, але таких міст з більш банальними історіями сотні по всіх США.
3. Релігійний консерватизм і радикалізм багатьох американців вступив в конфронтацію з новими нормами поведінки. Швидкі соціальні зміни спричинили культурний шок у багатьох. В той саме час християнський фундаменталізм  в добу інтернету став живильним ґрунтом для конспірології. Зіткнення цих двох крайнощів теж особливий соціальний виклик. Расова напруженість і ксенофобія в США теж досі актуальні, в тому числі через відкладені наслідки сегрегації.

Деіндустріалізація, нерівність доходів, зникнення робочих місць, соціальні зміни позбавили десятки мільйонів американців упевненості в майбутньому. А це призводить до збільшення тенденцій до розколу всередині суспільства. І радикалізації політичних настроїв.

Читайте також: Трамп мав би забрати в Росії острів Врангеля

Хто винен? Можна і Рейгана назвати (саме він дерегулював фінансові ринки й сприяв початку перенесенню виробництв у Китай і глобалізації), і Клінтона (за ліберальний курс 90-х), і Буша, і Обаму. Хоча насправді всі вони поступаються обʼєктивним процесам, складним, часто неминучим, які потребують складних відповідей. Але популісти знають прості відповіді на ці страхи. 

Американські ліві популісти поєднують переконання в експлуатації елітами народу з ідеями справедливої боротьби принижених меншин. Власне, та сама "повєсточка" - в цій логіці розвивалися.

А у правих популістів винна влада старих еліт, які маніпулюють громадською думкою через "респектабельні" медіа і роблять це, щоб контролювати й експлуатувати "справжніх американців". Щоб ці американці почувалися "чужинцями на власній землі". І ці старі еліти підтримують іммігрантів, жінок і меншини, щоб "позбавити Америку ідентичності". 

Так, те, що найбільші корпорації та олігархи при цьому спокійно фінансують і лівих, і правих, нікого не бентежить, бо політика, власне, так і працює. Особливо у кризові часи.

Трамп зумів опрацювати соціально-економічний біль консервативно, націоналістично, конспірологічно  налаштованих американців, в тому числі еліт. Він став їхнім голосом, проголошуючи, що "захищає традиційні цінності".

Тому так, безумовно, його популярність — це не технології. Це реакція на цілком обʼєктивні економічні, соціальні, гуманітарні процеси. І перемогти його міг би тільки популярний лівий популіст, який би звертався не до проблеми трансгендерів і жінок, які зіткнулися з карʼєрною стелею, а до таких саме простих запитів простих людей. І не центрист.  Так, кризові часи не дають шансу центристам і поміркованим аж до моменту тотальної кабзди.

Трамп ілюструє, що хвороби існують. Але він не лікар, а швидше симптом, який проліз як політичний символ епохи, коли політики-радикали зростають на складних проблемах, рішення яких вони не наближають.

Перша його адміністрація сприяла поглибленню соціальних розколів, посиленню расової напруженості та зростанню політичної поляризації. Поки немає ніяких причин думати, що друга виявиться більш поміркованою. Поки все вказує на зворотне. 

Читайте також: Що сказав і чого не говорив Трамп на пресконференції в Мар-а-Лаго

Чи дозволить курс на реіндустріалізацію США, який почався ще після  кризи 2007-2009 років і який намагається масштабувати Трамп, врегулювати весь масив проблем з нерівністю і поляризацією? Ні. Бо масштаб викликів настільки великий, що одного універсального рішення тут немає.

Тут важливий акцент: так, для політичного стилю Трампа конфронтація це норма. Він зацікавлений стилістично в пошуку зовнішніх і внутрішніх ворогів. Тільки ніхто не казав, що вороги будуть обиратися відповідні реальним проблемам. Вороги будуть обиратися ті, про перемогу над якими легко прозвітувати й від яких невеликий ризик отримати сильну відповідь. Ну, або про яких Трамп буде так думати.

Саме тому на сьогодні Трамп має дуже мало спільного з політикою німецьких чи італійських християнських демократів після 1945-го. Вони діяли на вирівнювання і замирення своїх травмованих суспільств на основі християнської ідеологічної основи та цивілізованого ринку. Він набагато більше риторикою і стилем схожий на тих, хто їм передував. 

Те саме — по зовнішньому контуру. Поточний стиль Трампа ніяким чином не може розв'язати проблему світової турбулентності, а його конфронтаційна риторика до Європи й навіть найближчих союзників — Британії та Канади лише формує нові точки напруги.

Читайте також: Про Канаду, США і заяви Трампа

Тиск на Канаду (і я не про погрози зробити країну 51-м штатом) у питаннях торговельних угод спрямований на посилення контролю над канадськими природними ресурсами. Що може призвести до відкритої економічної війни й довгострокових економічних збитків для обох країн. Погрози Данії, союзнику по НАТО, є безпрецедентним самі по собі.  Особливо на фоні того, що Данія весь час була відкрита до перемовин.

Погрози економічною війною Європі, яка переживає найтяжчу  економічну кризу за десятиліття на фоні фактично неминучої політичної та економічної (в кращому випадку) війни з Китаєм теж виглядає як специфічний спосіб пошуку союзників і партнерів.

У випадку з Панамою агресивна риторика Трампа може лише додатково підштовхнути країни Латинської Америки в обійми Китаю. В тому числі посилити й так широченну в останні 10 років співпрацю Мексики з Китаєм. Особливо якщо Трамп таки оголосить країні торговельну війну.

Постійний тиск на союзників підриває трансатлантичну єдність і відкриває простір для впливу інших гравців, таких як Китай, Росія, Іран, Туреччина. При цьому реальних кроків до протидії Росії як трикстеру чи Китаю як головній глобальній загрозі ми поки не бачили. Це все сприяє зростанню світової турбулентності.

Читайте також: Панамський Рубікон

Що можна сказати як висновок? Дональд Трамп є симптомом хвороб сучасного світу — зростання недовіри, поляризації, економічного розшарування, популізму та кризи глобальних інститутів. Але його методи не лише не розв'язують ці проблеми, а й часто погіршують ситуацію. 

Оця специфічна система виправдань, що це він так штовхає Європу, Канаду, Японію чи Тайвань до більш "рішучої" позиції, взагалі нічим не обґрунтована, крім wishful thinking і спроб раціоналізації. Віра в те, що Трамп сприятиме "нормалізації" на фоні "лівого перегину" така саме невиправдана. Якщо маятник розхитати більше ніж треба, він обвалить усю конструкцію. 

Майбутнє залежить від того, чи зможуть США і — широко — Захід знайти справжніх лідерів і відповіді на виклики часу. Таких лідерів, які будуть думати в парадигмі Аденауера чи Трумена. А не Трампів, Орбанів чи Ле Пен. 

Але наступні 4 роки будуть украй специфічними. Наше завдання в них — протиснутися між крапель, бажано - вистрибнути з війни й спробувати з глядацької зали спостерігати за кабздою.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.