Україна отримала естафету на довгому шляху до свободи

Культурний простір структурований таким дивним чином, що найвидатніші події відбуваються в ньому без зайвого пафосу, ніби самі собою. 5 грудня 2014 року, у річницю смерті, в Україні, завдяки ініціативі українських інтелектуалів, було видано світовий бестселер видатного сина людства, Нобелівського лауреата Нельсона Мандели.

Книга Мандели «Довгий шлях до свободи» («Long Walk to Freedom») вперше побачила світ в 1995 році у видавництві «Little Brown & Co» і одразу ж стала світовим бестселером. Вихід у світ автобіографії першого чорношкірого президента Південно-Африканської Республіки, видатного борця за права людини, в українському книговидавництві в українському перекладі свідчить не тільки про наближення нашої країни до світової культури, але й є, безумовно, по-справжньому українською культурною подією.

Спорідненість постаті Нельсона Мандели з українськими реаліями є містичною. Те життя, яке прожив південноафриканський політичний діяч: двадцятисемирічне ув’язнення, неправосудні судові процеси - дивним чином нагадує життя українських борців за свободу, дисидентів. Як і шановані нами «отці-засновники» української нації, Нельсон Мандела не скорився у полоні, продовжив боротьбу і зміг стати символом для свого народу. Його голос та його думка десятиріччями продовжували надихати молодь, аж поки стіни його тюрми не впали і його народ не став вільним.

5 грудня 2013 року, в самий розпал Майдану, Нельсон Мандела помер. Людина, яку без перебільшення можна назвати «Тим, хто змінив світ» - нібито передала естафету боротьби з неправдою українському Майдану. Символічно, що українське видання автобіографічної книги Нельсона Мандели «Довгий шлях до свободи» стало можливим в тому числі і завдяки Майдану. Тобто, ідея перекладу світового бестселеру українською мовою виникла саме в той момент, коли українці боролися за свою свободу на Майданах по всій країні. Як розповідає один з ініціаторів українського перекладу Геннадій Друзенко, до Мандели він звернувся в пошуках потрібної цитати. Потім – ще однієї. Потім, з загостренням ситуації на Майдані, слова Мандели про боротьбу, свободу, людську гідність, ставали все більш актуальними, більш влучними.

Геннадій Друзенко: Книжка стала прологом до всього, що трапилось в Україні. Спочатку ми знаходили цитати. Потім, словами Нельсона Мандели можна  було починати опис щоденних подій на Майдані. Що я і робив регулярно в своєму фейсбуці. Потім Василь Старко, коли почав перекладати, перейняв цю традицію - постив цитати та додавав раз у раз: «Господи, та це ж про нас, а не про Південну Африку». І в решті решт, коли ми завершили нашу революцію, - слава Богу, вона у нас  в Україні пройшла за 3 місяці, а не як в Південній Африці, за кілька років, -ми зустрілись з наступним етапом, з наступним викликом, який є не менш актуальним, не менш важливим, аніж те, що було на Майдані рік тому. Ми почали боротьбу із зовнішнім агресором. Тож, Мандела та його автобіографія «Довгий шлях до свободи» досі залишається для нас – українців, актуальними.

Мені багато є що розказати про Манделу. Багато можна говорити і про цю книжку.

Можна сказати, що ця книга про боротьбу. Людина, що, як і багато українських дисидентів, окрім іншого, відбула 27 років у в’язниці і не полишила ідею боротьби - це фантастичний випадок.

Можна сказати, що книга про любов. Оскільки те, як Мандела пише про своїх трьох жінок… Можна тільки дивуватися, як з такою великою вдячністю і коханням чоловік пише про жінку, з якою розстався.

Але я все більше думаю, що ця книжка про дружбу. Про справжню дружбу справжніх людей, справжніх чоловіків. З кимось зі своїх друзів Нельсон Мандела провів 27 років у таборах. З кимось, як з Олівером Тамбою, вони розстались. Олівер Тамба  був в екзилі, очолював рух АНК (Африканський Національний Конгрес), поза межами ПАР. З кимось він познайомився вже після виходу з в’язниці. Але тепло, величезна повага, щирий пієтет один до одного, про який говорить Мандела, коли згадує своїх товаришів - робить цих людей фантастичним прикладом до наслідування.

Є якась містика в тому, що Мандела помер, коли почався Майдан, наче передавши нам естафету боротьби за свободу. Сьогодні роковини по Манделі і ми дуже раді, що встигли з виданням його книжки».

Складно не погодитися з Геннадієм Друзенко. Книга Мандели для мене стала своєрідним нагадуванням про Майдан. Ба більше – Майдани. Текст написаний таким чином, що виникає відчуття діалогу з неперевершеним гумором, життєвим побутовим досвідом, простими і зрозумілими речами, які я спостерігала під час українських Майданів. Ми все це бачили: щиру дружбу, героїзм відчайдухів, любов під кулями. Українські борці демонстрували світу взірець солідарності та побутової щирості. Для мене Майдан був не тільки табором у центрі міста, він був своєрідним простором, який жив і пропонував жити всім, хто до нього долучався. Книга Мандели про життя. Про те життя, яке потрібно вибороти.

На презентації у Києві 6 грудня 2014 року у книговидавництві «Наш формат» Олексій Гончарук, один з ініціаторів українського перекладу книги сказав:

Описуючи цю книгу, я б сказав, що в ній є мапа життя. Вона написана дивовижно простою мовою. Людина-легенда описувала, як вона вирощувала помідори, як вона ділилась ними з охоронцями, чому вони його починали поважати і любити. Тобто, це про життя. І я вам скажу, що в цій книжці абсолютно точно кожен знайде щось своє.

Для мене особисто це книга про Україну, але іншого її героя. Це – альтернативна реальність нинішньої України. Там є багато таких речей, які, з одного боку, дозволяють нам подивитись трохи відсторонено на ті події, які ми проживаємо кожен день, а з іншого -  дозволяє прогнозувати що буде далі.

Чому я вважаю, що ця книга зараз є дуже доречною? Тому, що ми вже навчились перемагати. У нас є досвід того, як діставати результат. А тепер нам треба дуже добре думати, що з цим результатом робити. І нам всім треба думати: а як нам всім далі будувати країну, як нам позбавитись від ненависті, відійти від навішування один на одного ярликів та почати будувати спільне майбутнє. Прийшов час всім нам  разом почати думати про креатив, почати творити вже зовсім іншу історію.

І ця книга – це чудова ілюстрація того, як, провівши десятки років у в’язниці, протягом десятків років борючись з ворогами, які нищили, вбивали, катували просто за те, що ти такий, який є, можна зберегти людяність.

Нельсон Мандела колись сказав: «Я боровся не тільки проти панування «білих», я боровся також проти панування «чорношкірих». Фактично, всім своїм життям в дуже щирий і тяжкий спосіб Мандела доводив, що право бути вільним є цінністю, яка втрачається в той момент, коли переможці забувають про ті ідеали, що надихали їх на боротьбу. «Бути вільним означає не просто скинути з себе кайдани, але й жити, поважаючи і примножуючи свободу інших». «Не так вже складно змінити суспільство. Набагато складніше змінити себе».

Як вірно зауважив Василь Старко, перекладач, що зробив по-справжньому унікальну роботу, працюючи не тільки з англійською мовою, але і з багатьма африканськими діалектами, перекладаючи для українського читача світовий бестселер в максимально наближеній до оригіналу формі, постать Мандели унікальна тим, що навіть у в’язниці він ніколи не був у кайданах. Він працював над собою, вважаючи  запорукою глобальної перемоги – перемогу над своїми власними обмеженнями.

Василь Старко: Постать Мандели настільки багатогранна, що ця книга не тільки про чоловічу дружбу, не тільки про життя, але й про багато інших важливих речей.

Для мене ця книга про людину, яка все життя долала свої обмеження. І чудово, що це автобіографія, а не біографія. Тому що так, як Мандела написав про себе, про нього не написав би і не посмів би написати будь-хто інший. Він іронізує з себе, він самокритичний, він дуже відверто пише про свої обмеження, свої вади, які він усвідомлював на різних етапах свого життя. Своєю працею, своїми зусиллями, він розширював свої власні рамки, виходив за них. Перша лінія сюжету про те, як Мандела постійно розвивав себе за для тієї цілі, в яку вірив.

І друга лінія – про боротьбу за свободу. Не дарма книга називається «Довгий шлях до свободи». Свобода тут багатогранна. Власне, на останніх сторінках Мандела про це пише. Що він народився вільним і все життя, попри всі випробування, почувався вільним. Він, як і багато хто, хотів зробити кар’єру, самореалізуватися та мати сім’ю, достаток. На якомусь етапі, йому це вдалося. Але потім він зрозумів, що це лише часткова свобода. Що насправді його народ не вільний в своїй країні. Він зрозумів, що його завдання - боротися за свободу свого народу. Що єдиний шлях бути по-справжньому вільним – це вибороти вільний простір для всіх.

Вже потім, у в’язниці, до нього прийшло усвідомлення, що навіть ворог, проти якого вони боролися, - система апартеїду та люди, що стоять за нею, - теж не вільні. Вони є в’язнями своїх упереджень, в’язнями своєї обмеженості, свого нерозуміння людських прав. Мандела поставив собі за мету, хоча це, очевидно, далося нелегко, звільнити і ворога, досягнути абсолютної свободи: і для своїх побратимів, і для тих, хто стояв по той бік барикад.

Власне, коли він вийшов з в’язниці, - він це і зробив. Саме за це він і отримав Нобелівську премію. Тобто, він досяг ще вищого щабля свободи. Він віддався боротьбі за свободу для всіх людей в своїй країні. Його висновок актуальний і сьогодні для нас: «Ми ще не стали вільними. Ми тільки вибороли право бути вільними».

Він пише, що свобода – це відповідальність. Вільна людина живе так, що збільшує свободу інших людей. Ми часто бачимо, як люди керуються або емоціями, або тверезим розсудом. Ухил в той чи інший бік часто призводить до небажаних наслідків. Але Мандела мав велике серце та холодний розум і мудрість, що допомагали йому в боротьбі. І за всю цю боротьбу, за цей шлях до свободи він заплатив дуже високу ціну. Особисту ціну. Він постійно мусив жертвувати родинним затишком, часом із матір’ю, з дітьми. Частково це його вибір, частково – система змусила до цього, позбавила кращих років на свободі. Але, як зазначає Мандела, кожен борець за свободу має усвідомлювати, що він мусить принести жертву, і ця жертва буде дуже великою.

Хочу ще сказати, що коли я перекладав цю книжку, велика частина перекладу припала якраз на події Революції Гідності. Були такі дні, коли перекладати було дуже важко. Але були і дні, коли я перекладав якусь сторінку і бачив, що це речення, ця фраза, ця цитата – один-в-один лягає на ті події, які відбувалися тоді в Україні. Відчуття було просто містичне.

В 2009 році за результатами опитування американського порталу OnePoll.com «Довгий шлях до свободи» Нельсона Мандели було визнано однією з десяти книг, які надихають та змінюють людину.

Ця книга про нас. Мандела в кінці своєї розповіді говорить фразу, яка дуже влучно характеризує наше українське сьогодення: «Ми ще не вільні. Ми тільки вибороли свободу бути вільними».

«Свобода не може бути частковою», «Одне з найвищих досягнень людини  - це виконати свій обов’язок, не звертаючи уваги на наслідки», - Нельсон Мандела.

На гербі нашої країни, нашому тризубі, який красувався на стягах наших героїв, яким ми пишаємося і який ми унаслідували від наших войовничих пращурів, написано - «Воля». Свобода є сенсом нашого буття, нашою національною ідеєю. Нельсон Мандела своєю автобіографією вказує нам шлях до неї. Довгий, тяжкий, але вірний шлях.