Кунсткамера

У «Лівій опозиції» ходитимуть ті, хто у найближчому майбутньому не мав би жодних шансів взагалі перебувати на волі

Якщо в Україні, не дай, Боже, вибухне громадянська війна, то її мешканці мають добре втямити, що головними паліями конфлікту стала групка параноїків, яких минулого тижня витягнув із надійних схованок тупий і гнітючий страх. Гнані цим слизьким і недобрим відчуттям, якого не здужати поодинці, вони з’їхалися на «явці», аби у зграї притлумити тваринне тремтіння галасом своїх промов під час проголошення т.зв. «Лівої опозиції».

Ні Симоненко, ані Вітренко не взялися б за провідництво цією юрбою, якби не шанс й надалі ходити у коштовних костюмах. Я не знаю, чи ростуть у парку обіч Верховної Ради осики, але цим двом персонажам краще було б пошукати бодай одну з них, гожу для богоугодної справи. Адже яких тільки кульбітів не містить шлях цих двох, яких тільки іудиних поцілунків не роздаровували вони одне одному у минулому.

Я думаю, що у «Лівій опозиції» ходитимуть ті, хто у найближчому майбутньому не мав би жодних шансів взагалі перебувати на волі. Не тільки комуністи, – їхня доля вже вирішена хитромудрістю Симоненка, – але й «прогресисти». Вони перебрали край, невиправдано високо оцінюючи власні можливості і власну значущість, вони відверто роздмухували вогнище сепаратизму та війни, намагаючись порятувати човна, у якому їм так комфортно розсікалися хвилі житейського моря... Ви тільки уважно прочитайте «звернення» до російських «таваріщєй», з яким Симоненко виступив напередодні 1 травня, тільки проаналізуйте самооцінку цієї істерички: «Пропоную об’єднати зусилля і провести заходи 1 травня у нас в Києві... Прийшов час об’єднаними силами наших партій ініціювати масштабні спільні акції, які б додали нового дихання світовому комрухові».

В Україні все «най…» – і вибори найдемократичніші, і зрадники – найвитонченіші, параноїки – найпараноїдальніші.

Вони навіть не уявляли собі, що хтось, окрім них, може вершити їхні долі, що хтось може скористатися своїм конституційним правом і вимагати суду над комунізмом, що в Україні таки з’явиться закон про декомунізацію, що, зрештою, виборці також можуть сказати своє слово. Ні, в уяві Симоненка і його екзальтованих колег таких жахів навіть не малювалося.

Я, правда, іноді шкодую, що до нинішнього парламенту не потрапила Наталія Вітренко. Вона, принаймні, робила свою справу «професійно», зі знанням і вмінням. Врешті-решт її присутність вже дощенту скомпрометувала б ідею «парламентаризму», – так гучно називають в Україні рудимент «совєтів». Можливо, нинішня повна неспроможність, продажність, корумпованість ВР підштовхне політиків до пошуку нових форм народного представництва у владі, поклавши край щокаденційному підфарбовуванню комуністичного фасаду законотворчого органу.

Мені невідомо, скільки ще випробовуватимуть депутати терпець своїх виборців. Як на мене, все залежатиме лише від них, – тих, хто засідає у сесійній залі. Недуга, яка зібрала «лівих», має здатність прогресувати. Наразі вони кумедно погрожують «хунті» можливістю реваншу. Утім, з часом, вони почнуть гризти горлянки одне одному, запідозривши, – і цілком логічно, – свого сусіда у зраді, подвійній грі та інших негідних, з погляду інтересів «лівих», речах. Так блок Симоненка з Вітренко перетвориться у божевільню і тоді справді знадобиться допомога суду, аби дати його мешканцям лад.

2024, п'ятниця

26 квітня