Куди підуть українські активи?

Насправді законодавчим шляхом була створена одна з найбільш відвертих корупційних схем за останні роки з періодом режиму Януковича включно.

Було створено Агентство, яке міжнародній спільності та громадянам України було подане як відповідальне за пошук та повернення активів. Проте оскільки міжнародним досвідом вже доведено, що такі Агентства не мають результатів, якщо вони не знаходяться в структурі правоохоронних органів, є очевидним, що “пошук та повернення” активів були лише лозунгом.

Більш практична мета утворення Агентства є наступною:

Утворити так зване “горлишко бутилки” – класичний приклад корупції – відповідно до якого вся діяльність по пошуку активів буде проводитися через Агентство, яке, не маючи повноважень слідства, і, таким чином, можливості безоплатно і швидко отримувату необхідну для розслідування відмивання коштів інформацію, буде наймати для цього юридичні фірми. При чому іноземні.

Ціна роботи в таких справах іноземнї юридичної фірми – від 1-го мільйону доларів і вище на рік за лише одну справу в одній країні. Враховуючи, що відмивання коштів як правило включає кілька країн (переброску коштів, оформлення корпоративних прав підставних власників тощо), процеси (якщо вони взагалі розпочнуться) будуть вестись в кількох країнах, отже кожну справу можна легко оцінити в 5 мільйонів доларів на рік.

Ідея не нова. В Лавриновича, наприклад, за його часів Міністром юстиції, на таких підрядах працювали фірми його сина. Адже створити або придбати юридичну фірму не є складним. Фірми сина Лавриновича програли всі процеси, але заробили достатньо.

За таким ож принципом, вірогідно, буде працювати і Агентство. І саме тому один з лобістів законопроекту В. Шабунін наполягає на тому, що майно треба повертати через іноземні, а не українські суди. Що по-перше створює модливості для виведення коштів з бюджету, а по – друге, відкидає Україну від цього майна, адже країна в іноземних судах буде намагатися його повернути не в кримінальному, а в цивільному процесі. Що є набагато складнішим в питаннях пошуку коштів. Адже іноземні суди неохоче йдуть на будь-які дії, про які попередньо не повідомлено іншу сторону, щоб вона мала можливість представити свою позицію. Бо це цивільний процес. 

А як обирати фірми для представництва  на “тендері шляхом перемовин” Мін”юст, в структурі якого створюється Агентство,  знає добре. Достатньо почитати документи у відкритому доступі. Так, одна фірма, була обрана для представництва інтересів України в США на тендері із одного учасника, і це не зважаючи на те, що вона якись час представляла інтереси України із значними порушеннями.

Така політика “одного вікна” у поверненні коштів може стати хорошим бізнесом. І реалізовувати дві цілі: викачати мільйони з бюджету України на оплату юридичних росходів. І просто програти процеси на замовлення. Або тому, що фірми будуть підбиратися таким чином, що гарантій, що вони не працюють на біглих посадовців, не буде. І взагалі, за якими критеріами обирати юридичні фірми? Колишні посадовці залюбки поставлять власних юристів і на папері покажуть і низькі прогнозовані росходи і домовляться про “відкати” з Агентством. І, погодьтесь, це буде особливою цинічною майстерністю, коли фірми колишніх посадовців за гроші Українського бюджету програють іноземні суди по поверненню їх майна. Відвернути назад які ми вже не зможемо.

А як такі процеси програються – ми вивчили на прикладі Нафтогазу, голандським юристам якого були дані інструкціі програти міжнародний арбітраж на користь Фірташа. Внаслідок чого його компанії отримали право на 11 мільярдів кубів газу. По цьому випадку жодна посадова особа не була притягнута до відповідальності.

Це перше “горлишко бутилки”. Але є ще друге: управління арештованим майном. І тут знову виникає ситуація, за якою все арештоване в Україні майно (в рамках кримінальних проваджень, за ухвалами суду) буде в управлінні одного невеликого Агентства. Проте таке Агентство звичайно не зможе управляти автозаправками Ставицького по всій України або нафтобазами у кількох областях. Тому виникнуть приватні управленці. В усьому світі це регулюється інакше. Суд сам обирає та призначає управлінця на кшталт арбітражного керуючого з наявного переліку. Що прибирає корупційну зацікавленість посадовців, які це майно арештовують в рамках кримінального провадження. В Україні ж це буде віддано в приватні руки. І взагалі пошук, управління та реалізація активів по всій Україні одним невеликим органом, в той час як є арбітражні керуючи, виконавча служба – це корупційна монополія.

Додати до цього зміни в законодавство, за якими ускладнюється процес доведення вини під час відмивання у кримінальних справах, і можна зробити висновок, що “антикорупційний” пакет прийнято не з метою повернення корупційних активів, а з метою їх тривалого пошуку та управління. За рахунок держави та власників майна в Україні. Які не мають відношення до попередньої злочинної влади і тому їх не страшно чипати. І які після року –двух “управління” їх майном під час кримінального провадження, наврядче отримають його назад у попередньому стані.

Таким чином зазначений “антикорупційний пакет” законів є класикою корупції та корупційних можливостей.