Будда на війні, гастрономічна дипломатія і футбол з німцями - 5 книг про те, як пережити бентежні часи

Ольга Корнюшина. 37 буддійських штук. Як пережити бентежні часи

Кажуть, цю книжку читали в погребі при свічках у перші дні війни. Хоч вона не про релігію і навіть не про буддизм, як можна подумати, судячи з назви. "37 буддійських штук. Як пережити бентежні часи" Ольги Корнюшиної К.: Наш Формат) взагалі про інше. "Звісно, коли я писала цю книжку, - згадує авторка, - то навіть не уявляла, що нам треба готуватися не просто до бентежних часів, а до війни. Але виявилося, що книжка може бути корисною саме зараз. Я була надзвичайно зворушена та мотивована тим, що читачки надсилали мені фото книжки "37 буддійських штук" у своїх тривожних валізках, із бомбосховищ, брали книжку із собою, покидаючи домівки". Тож насправді ця книжка про те, як буддійські практики змінюють наш стан і допомагають у бентежні часи. Як давати раду емоціям і стати спокійнішим? Як переживати втрати й не чіплятися за минуле? Чому допомога іншим покращує наше самопочуття? Авторка пропонує 37 кроків, які здатні змінити наш психологічний стан і ставлення до життя. Тобто вона осмислила класичні кроки тренування розуму в нинішніх умовах війни й адаптувала їх до нашого непростого сьогодення. А також доповнила кожен розділ книжки роздумами і вправами, які допоможуть впоратися з надзвичайними викликами. Додане ґрунтується на особистому досвіді авторки під час її перебування в зоні бойових дій у Київській області наприкінці лютого та на початку березня 2022 року. "Одна з найперших втрат під час війни – нагадує авторка, - це втрата відчуття безпеки. Також нам може бути важко оцінити, чи залишаються наші звичні безпечні місця справді безпечними. На початку повномасштабного вторгнення військ РФ в Київську область, багато моїх знайомих виїхало на дачі або до заміських будинків своїх батьків і друзів. Ці місця завжди були для них безпечними й давали відчуття захищеності. На жаль, у новій реальності, яка змінилася надто швидко, саме вони в перші тижні війни стали смертельно небезпечними. В умовах нестачі інформації та загальної абсурдності ситуації, яка повністю виходила за межі звичних уявлень про реальність, зробити неправильне рішення було дуже просто. Тож прив’язаність до своїх колишніх безпечних місць зіграла з багатьма нами злий жарт". Таким чином, ця книжка - для всіх, хто проходить крізь лихі часи і шукає дієві методи для подолання цього шляху. Вона може стати першою психологічною допомогою для тих, хто зараз потребує підтримки.

Наталка Маринчак. Відчаєспинне

Публіцистики в літературі на тему війни сьогодні все більшає, чимало також прози на цю злободенну тему. Щоправда, це здебільшого документальні повісті-оповідання, але нинішній час такий, що змінює будь-які формати, не лише літературні. Натомість як щодо поезії? Здавалося б, легше – співай про те, що бачиш, а той самий час розбереться. Утім, це не зовсім так, адже з певною майстерністю – а бажано й професійно – оформити свої думки, надії, переживання так, щоб вони стали загальноприйнятні (і зрозумілі) – на це треба неабиякого хисту. Можна сказати, що авторка цієї книжки його має – її поезія, ясна річ, зазвичай "жіноча" і жіночна, але наразі вона волає (або й стиха шепоче) на різні голоси. Ілюстрована збірка поезій Наталки Маринчак "Відчаєспинне" (Х.: Видавець Олександр Савчук) недарма заявлена як духовне "знеболювальне", покликане спинити біль, але не пам'ять про нього. "Основні діючі речовини - молитва за своїх; прокльон для ворога; шана тим, хто в окопах. А ще - любов, любов, любов". Зрозуміло, що поезія у збірці цілком реалістична, бо часу на "високе" осмислення подій минуло небагато, тому тут немає ніякого символізму і "романтики війни" - усе вкрай просто, як це буває насправді. І не чекайте наразі чергової класичної "розірваної тиші", яку в харківської поетки заступила цілком буденна "розірвана навпіл корова". Хоча, якраз про тишу, мабуть, найкраще. "Як у вас / наче цілі електрики досі немає / у сусідньому домі стирчить одоробло від града / я сьогодні зміняла собачого корму на хліб / ми малюємо вдома / рятуємось тільки піснями / коли сильно гримить то співаю усе голосніше / найстрашніше це що / найстрашнішою стала колись омріяна тиша". Видавець наполягає, що це "потужні ліки проти відчаю, розчарування, безнадії", а також "допоміжний засіб мистецтва для переживання війни та подолання її наслідків", і це, здається, корисна правда - не згірш попередніх буддійських штук.

Володимир Гінда. Спорт в Україні під нацистською свастикою

Отже, питаєте, як пережити бентежні часи? Герої цієї книжки мають одну-єдину не дуже шановану відповідь: жити! Причому не виживати, як це подавала радянська пропаганда про період німецького визволення українських теренів з-під більшовиків часів Другої світової, а саме жити – повноцінним життям, а не тим, на яке прирекла колишня влада, знищивши після себе всі його ознаки. Однак, українці знову все відродили – школи, театри і кіно працювали, ресторани і перукарні відвідували, стадіони були заповнені, про що й мова у дослідженні Володимира Гінди "Спорт в Україні під нацистською свастикою" (К.: Арій), яке ґрунтується на матеріалах тодішньої преси України, а також на мемуарах і спогадах учасників тих подій. А що було робити? Вбитися головою об стінку через те, що евакуаційних талонів на всіх не вистачило, бо й наміру такого радянська влада не мала – евакуювати ще когось, когось, окрім своїх партробітників (у тому числі, в літературі й мистецтві)? Тому – жили, вчилися, ходили на футбол і навіть кохалися з молодими німецькими вояками, уявляєте? Недаремно ж у місцевому художньому музеї висіла улюблена совєтами картина Ярошенка "Всюди життя" про арештантів, які хлібчик голубам з-за ґрат кришать. Ну ось наразі не за ґратами, а "під нацистською свастикою" довелося хліба поїсти – про що й чергова розмова про цей буремний період української історії. Тож у книжці, як попереджає нас передмова, "відображено маловідомі сторінки спортивного життя на території окупованої нацистами України під час німецько-радянської війни". Автор показує, у яких умовах воно відбувалося; хто його організовував; як ставилися до спорту німецька (румунська) окупаційна адміністрація та українські спортсмени; які причини спонукали українців займатися спортом на окупованій території, брати участь у боксерських, футбольних, хокейних змаганнях, адже, за радянською інтерпретацією, вони були ворогами народу і в такий спосіб активно співпрацювали з гітлерівцями; яку роль спорт відігравав у житті солдатів вермахту та українського населення. Відомо, чим воно все завершилося, адже за наказом Жукова всі українці, що залишалися в часі війни під німцями, мали бути вивезені до Сибіру, де й грали б у футбола за свою Україну з кайлами в руках…

Юліана Матанович. Чому я вам брехала

В українському перекладі у нас вже, в принципі, була, Славенка Дракуліч з оповіддю про юність майже у тих самих краях соціалістичного табору, але час у цій збірці трохи інший. Більш ранній, не менш вегетаріанський, як звикли писати імперські славослови. І справді, у книжці Юліани Матанович "Чому я вам брехала" (К.: Темпора, 2023) – суцільні спогади про дитинство і юність у Славонії 1960–70-х років. З одного боку, нічого "воєнного", бо це повернення в час, коли справді, і війни не було, а була "дружба народів", а також дружба з однокласниками, шоколадки з горішками, футбольні матчі, картаті спіднички і перші закоханості. Але ця збірка оповідань - не історії про золоті безтурботні часи, коли радянська система провадила локальні війни по всьому світу, підтримуючи комуністичні режими, а народ чекав "Ну, постривай!" по телевізору. Це погляд дорослої жінки на своє формування. У ньому багато любові, змішаної з образою, і багато вдячності, змішаної з почуттям провини. Але насамперед у ньому зрілість і готовність, можливо, вперше бути чесною перед іншими і перед самою собою. Цей жіночий світ у збірці – цілком приватний, і в той же час цілком узагальнений. Спільний для декого, чи що. Хоча, так само - невідомий і нам, адже для тодішніх мешканців Радянського Союзу відвідини закордону, навіть "братніх" соціалістичних країн, були рідкісною нагодою і віхою в житті, а покоління, для яких подорожі не є чимось надзвичайним, побачили вже зовсім іншу Східну Європу. Дещо в цих оповідях видається спогадами про минулу епоху, проте дещо зрезонує з досвідом навіть тих, хто народився вже після описаного в книжці.

Вероніка Чекалюк. Їжа як комунікація

Авторка цієї книжки - дипломований кухар-любитель зі стажем, кулінар-експериментатор, кандидат наук із соціальних комунікацій, журналіст, публіцист. Погодьмося, що така освіта й практичний досвід – ідеальне поєднання для створення книги-путівника у світі ефективних комунікацій. Тож не дивно, що у книжці Вероніки Чекалюк "Їжа як комунікація" (К.: Наш Формат) нам доводить, що їжа, трапеза є об’єктом не лише дослідження, але й зацікавленої розмови про неї. Ну, або під час її споживання, бо, скажімо, дегустація вишуканих страв за певних обставин цілком може бути потужною силою дієвої дипломатії. Адже кулінарна комунікація - це перевірена часом складова успіху або ж поразки. І всім відома аксіома: не варто мати справу із голодною людиною. Так само приготування їжі, частування – це нагода проявити себе, продемонструвати свої таланти господаря. Гостинність – це творчість. Їжа має вплив на лібідо, стосунки, безпеку, продуктивність, комунікацію, енергетику, формує світогляд та імідж індивіда. Зазвичай на приготування їжі й покупки продуктів людина витрачає чимало часу. А час сьогодні — найдорожча валюта. Тож у книжці нам допоможуть сфокусуватися на тому, як швидко й смачно готувати, сервірувати й ефективно провести звану вечерю (обід) у вузькому колі. Попри те, що голод – це агресія, варто нагодувати смачно людей - і отримаємо їхню симпатію. Авторка пропонує своєрідну формулу, як робити покупки, заощаджувати енергію і час, планувати, готувати та насолоджуватись смачною їжею і атмосферою. "Я не лікар і не буду акцентувати на шкідливості тих чи тих продуктів, - зауважує вона. - Не буду рахувати калорії та конкурувати із відомими гуру шеф-кухарів. Ця книжка про комунікацію, про атмосферу й стиль харчування, про гармонію і баланс – складається із тематичних ілюстрованих підрозділів, кожний із яких пов’язаний із певним етапом філософії комунікації під час прийому їжі".