"Будьте волонтерами, збирайте гроші для війська, але розберіться, що потрібно купувати", - Галина Мороз про новоспечених волонтерів

Галина Мороз стала гостею програми "Волонтери і війна" журналістки "Еспресо.Захід".

Пані Галино, Ви спілкуєтеся з військовими, як вони відсвяткували цей Великдень? Напередодні Великодня волонтери максимально усюди збирали великодні кошики на фронт. Напевно військові знайшли хвильку скуштувати паску?

З 2014 року постійно перед Великоднем був "бум" пасок. Пекарі, звичайні люди вдома пекли і приносили нам, аби передати на передову паски. Наші військові вже звикли святкувати на передовій, адже ми є народ для якого традиції є цінністю. Українці не орда, для якої немає нічого святого. Ми його святкуємо, наші військові святкують і ми робимо все, щоб вони продовжували це робити. Звісно, ми не говоримо про Маріуполь, він заблокований і про жодну допомогу туди не йдеться. Там надія лише на деблокаду і що якось ми зможемо до них дістатися.

Ось, якщо говорити про Маріуполь, усі просять про евакуацію, деблокаду, влада каже, що військовим шляхом звільнити Маріуполь не вдасться. Тому питання у забезпеченні військових. Як Вам виглядає забезпечення нині?

На плечах волонтерів залишається забезпечувати військових зв’ком, транспортом, тепловізорами, прицілами і подібним. Поза тим, що це робить держава нам потрібно розуміти, що в нас збільшилося військо втричі. Тобто забезпечити всіх усім важко, тому держава зосереджена на забезпеченні важким озброєнням. Крім того державне забезпечення проходить певні процедури, що теж займає чимало часу. Я не можу говорити, що українському керівництву байдуже і вони нічого не роблять, але для державного забезпечення потрібен час і вони трошки на іншому сконцентровані. Більш дрібні речі продовжують залишатися на плечах волонтерів та благодійників, які допомагають, а також на плечах самих бійців, котрі самостійно себе забезпечують.

Про що йдеться, коли ми говоримо про волонтерську допомогу?

До прикладу, ми сконцентровані на техніці. Ми забезпечуємо автомобілями, оптикою, тепловізійною оптикою, прицілами, забезпечуємо зв’язком, а це рації, гарнітура і так далі. Крім того ми не закуповуємо, бо кошти таки тримаємо для більш цінних речей, але отримуємо від благодійників форми, наколінники, налокітники і так далі. Проблема посилилася в українському війську тим, що дуже багато заводів та виробництв спорядження, амуніції, навіть форми і взуття були сконцентровані на Сході і в центральній Україні. Коли почали бомбити, підприємства швидко закрилися і нині релокуються на західну Україну. Але це довгий процес запуститися тут.

Тому велика частка зараз лягає на світ, який нам допомагає…

Так, дуже багато допомоги йде від діаспори. Це святі люди і ми не знаємо, як їм віддячити. Нам ще дуже довго потрібно буде їм дякувати, тому що їх допомога відчутна та неймовірна.

Ви вже дев’ять років працюєте з військовими на передовій. Але, якщо до 24 лютого йшлося лише про Схід, то лінія фронту нині дуже розширилася. Ви самі кажете, що військо збільшилося втричі. А як відбувається комунікація з ними, як відбувається співпраця із підрозділами?

Все починається з того, що нас хтось знаходить. Переважно хтось з родичів або самі військові. Ми працюємо більше восьми років і відповідно контакти вже давно налагоджені. Є підрозділи, де ми добре знаємо, що потрібно, але є й нові підрозділи. Ми отримуємо офіційний запит від командування і не обов’язково від керівника бригади, а від батальйону, до прикладу, може бути керівник роти чи підрозділу, який має право підпису, звернення з проханням надати якусь допомогу. Такий лист - гарантія, що майно є дійсно потрібне його не надала на підрозділ держава. Що цінніше візьмуть на облік, дрібніше – командування буде знати, що воно є в підрозділі.

З 24 лютого прокинулося дуже багато волонтерів. Особливо, якщо дивитися фейсбук стрічку, вона рясніє постійними світлинами хто і куди відправив допомогу. Як Ви оцінюєте таку ситуацію, адже є дійсно професійні люди…

По різному. З одного боку – це позитивно, бо до 24 лютого війна існувала лише для певної групи волонтерів, військових та їх родичів. Для решти країни її не існувало, не було, війна була далеко в телевізорі, час від часу виринала і чим далі, тим менше. З 24 лютого кожен з нас зрозумів, що війна тут, прилітає по сусідству. Відповідно нині чимало беруть участь у процесі забезпечення. Навіть було дослідження, що кожен п’ятий українець виконує якусь волонтерську роботу.

І це дуже добре з одного боку. З іншого боку новоспечені волонтери дуже слабо орієнтуються в темі і їм треба трошки часу, щоб розібратися. Тому, будьте волонтерами, збирайте гроші для війська, але розберіться, що потрібно купувати, а що купувати не варто.

Які небезпеки є? Під час Вашої роботи, що траплялося?

Найбільша небезпека – саморобні турнікети, плити, навіть плитоноски. Це просто жах і не треба цього робити.

Але ж відбувається якесь тестування, а не просто пошили і відправили на фронт…

Саме так і відбувається. А, якщо тестують, то відстріляли з калаша саморобні плити і вважають, якщо їх не пробили, то все нормально. Насправді це ненормально і так не має бути. І це не називається тестування. Тестування відбувається у певних умовах, воно має певні нюанси. Це не просто приставив до стінки плиту і відстріляв, там зовсім інші речі потрібно робити. Тому, щоб не нашкодити просто не робіть цього. Не буває хороших плит з ресор, не буває хороших саморобних турнікетів.

Якщо ви не шили плитоноски чи розгрузки до цього часу, не знаєте, не розбираєтеся, то ви не пошиєте хорошу річ поки не вникнете у тему і не купите обладнання. Те, що зберігає життя, а це турнікети чи саморобні плити, просто не робіть цього. До прикладу, прилади нічного бачення. Зазвичай волонтери, які не зовсім розуміють тему, дивляться, ага пише прилад нічного бачення, хороша ціна  - взяли й купили. Те, що це прилад нічного бачення, який працює лише в активному режимі, тобто він має свою підсвітку і демаскувальний, він демаскує бійця, який ним користується – це одне питання. Те, що він бачить лише на кілька метрів – інше питання. І ці прилади ще у 2014 році валялися у кутку бійців.

Купили, передали, фотку зробили, відзвітували, що все добре, а далі це ПНБ (прилад нічного бачення, - ред.) одразу ж у той же день відкидається в куточок і лежить нікому не потрібний. Це ні для чого, це діяльність заради діяльності, без результату.

Просто для фотографій у Фейсбуці?

Це не зі зла. Просто людина не розуміє, не розібралася до кінця і зробила думаючи, що вона зробила добре. Немає якогось злого умислу переважно необізнаність.

А Ваша думка стосовно світлин, ми їх бачимо дуже багато. Це дійсно звітність якась?

Це важливо, обов’язково важливо, тому що волонтерські кошти – не наші особисті кошти. Я завжди на цьому наголошую. Це стосується як витрати коштів, щоб витрачати їх з розумом і на те, що дійсно потрібно, так і звітності щодо коштів. Так, у нас є громадська організація, ми усі кошти збираємо на розрахунковий рахунок. До нас навіть, якщо податкова прийде перевіряти, знайде рух цих коштів. Це потрібно для того, щоб благодійники бачили, що відбувається з їхніми коштами. Можливо, якщо це одноразова допомога від благодійника конкретному волонтеру, фото можна скинути у приват. Але зазвичай кошти збираються по трохи зусиллями багатьох благодійників, тому загальні звіти мусимо виставляти, тому що це є звітність для людей в режимі реального часу.

Зараз є чимало підприємств, які почали шити медичні сумки, розгрузки. Наскільки такі підприємства є корисними?

Вони є корисними, якщо вникли в тему, розібралися з технологією та матеріалами. Якщо вони роблять все правильно, то це звичайно корисно і діють у ситуації, яка є навколо, тобто підтримують економіку, дають робочі місця людям, платять зарплату, вони виготовляють продукт, який зараз є критично необхідний для нашої країни.

Як відбувається забезпечення підрозділів? Ви відправляєте дрони, тепловізори, автомобілі. Як воно доходить до бійців?

У нас є кілька груп водіїв. Зазвичай, якщо ми їдемо туди, то машини там залишаються. До прикладу, ми маємо три машини для того, щоб передати в підрозділ, формуємо рух поїздки, є група водіїв, формуємо коробки із забезпеченням і відправляються по лінії, по графіку, роздають все, що потрібно. У кінці всі збираються в одну машину і збираються назад.

Міністр закордонних справ Сергій Лавров в ефірі Першого телеканалу заявив про ризики ядерної війни. Ми вже чули про застосування хімічної зброї у Маріуполі. У НАТО обіцяли передати захисні костюми. Ці речі можливо дістати?

Якщо говорити про хімічну зброю, то в нас є радянський захист в армії на забезпеченні і його є в принципі достатньо. Що стосується ядерної зброї, то поки що, чесно кажучи, я не впевнена, що є можливість якось захиститися. Знаєте, був такий мем, якщо буде ядерний вибух, то підіть на кухню, випийте вина, з’їжте смачну канапку, від ядерного пилу вас не захистить, але хоча б нормально помрете. А щодо хімічної – то у нас є протигази, костюми хімічного і біологічного захисту.

У чому нині є найбільша потреба у військових?

Найбільша потреба нині у машинах. Хороших повнопривідних, дизельних автомобілях, тому що наша тактика війни, наші солдати діють малими групами. Вони заходять з тилів, беруть противника з різних боків. І так його знищують, це дозволяє їм швидко відходити назад. Тобто не лобова атака і окопний, що ти сидиш в окопі. Автомобілі дозволяють нашим військовим бути мобільними і вони дуже ламаються. Ми їх називаємо "корчі".

Тому що ми тягнемо з Європи все вживане, старе, ламане, дорожче теж тягнемо, але не факт, що воно прослужить довше. Адже, коли прилітає – трощить чи то старе чи нове.

Ви зараз говорите, що все везете з Європи. А наскільки важко знайти все там?

Знайти не важко, важче купити. Тому що у нас кошти всі на офіційному рахунку, а зараз є обмеження по виводу валюти за кордон. Це трохи довгий процес, бо ми мусимо договори заключати, міняти валюту на міжбанку, але з іншого боку це така прозорість, у звітності потім легше. Ми мало купуємо за готівку, більше по перерахунку.

Як Європа йде на контакт, можете визначити країни з якими легше, складніше працювати?

Це громадські організації, звичайні люди, так і люди, котрі об’єдналися на фоні війни в Україні і заснували нові громадські організації. Абсолютно різна комунікація, різна взаємодія.

Найкраще ми контактуємо з найближчими сусідами своїми – Польща, Чехія, Литва, Латвія. Звідси найбільше йде допомоги. Плюс така мовна комунікація легша, бо вже далі треба більше англійську знати. А тут нам трошки легше і в мовному питанні теж.

Поляки, як на мене, дуже гарно себе проявили у цій війні. Таким братським народом себе проявили, дуже велика від них допомога…

Поляки нам просто відкрили своє серце і допомагають всім чим можуть і як можуть. Нам потрібно розуміти, це велика допомога. Пізніше нам потрібно буде висловити їм велику подяку і підтримку.

Я ще хочу звернути увагу, що наші люди дуже вміють гуртуватися у складний час для країни. Чому я так кажу. У розмовах з волонтерами, вони казали, що у 2014 році, коли почалася війна, на автомобіль можна було зібрати умовно кажучи за день, а вже чим далі, тим важче було купити. Нині як?

Дуже багато фінансової допомоги йде з України, від людей, котрі продовжують тут жити і працювати і допомагати війську. Як допомагати? Та як зручно. Мені хочеться сказати, що краще киньте гроші волонтерам, які розбираються, але обов’язково при цьому киньте тим волонтерам, яким довіряєте. Не завжди є можливість зробити добрий звіт, не завжди є можливість зробити фотографію, не завжди є можливість точно сказати, куди пішли ваші кошти. Якщо не маєте можливості допомагати коштами, допомагайте чим можете. Основне, щоб ця війна не стала такою далекою, як вона була до 24 лютого.

Ви можете порівняти період у 2014 році і до 2022 року, якими хвилями йшла допомога від українців?

Якщо порівнювати 2014 рік і зараз, то допомоги особисто для нашої організації в рази більше. Якщо було десять тисяч вдень, то зараз сто тисяч вдень. Більше людей задіяно, більше країн.

Щоб Ви зараз як волонтер хотіли донести людям, що вони зараз найбільше мають робити?

Кожен має на своєму місці робити те, що може. Якщо ви волонтерите – продовжуйте акумулювати кошти, продовжуйте допомагати армії, якщо ви підприємець – продовжуйте розвивати свій бізнес, продовжуйте платити податки, продовжуйте давати зарплату людям. Якщо ви працівник – продовжуйте працювати на своєму місці, продовжуйте працювати за себе і за ці міста, які нині не мають такої можливості. Адже саме на вас нині буде триматися економіка України.

Стежте за найважливішими новинами Львова, регіону, України та світу разом з "Еспресо.Захід"! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.