Чому українські школярі поступаються одноліткам у навичці читання та що з цим робити? 

Водночас навичка читання в українських школярів нижча від середнього репрезентативного рівня. А дослідження свідчить: українські школярі здебільшого не люблять книги зі шкільної програми, а читають у шкільному віці - частіше з примусу, а не для задоволення.
Які тенденції свідчать, що цю ситуацію можна виправити, та чому більше цікавої літератури - це те, що необхідно українській школі - читайте далі в цій статті.

Але якщо вам простіше сприймати інформацію у відео- або аудіоформаті - клікайте на це відео:
 

У чому користь від читання? Результати досліджень

Читання художньої літератури - не просто розвага, а дійсно корисна справа для нашого ментального здоров’я та соціальної адаптивності. До речі, науковці, говорячи про читання як таке у сучасну цифрову епоху, схильні поділяти його на "лонгрідінг" та "фастрідінг". Перший спосіб - тобто "довге читання" - це споживання великих зв’язних історій, передовсім через книги. Тоді як "фастрідінг" - стиль поверхового, невдумливого, імпульсивного споживання історій, характерний соціальним мережам, новинарням та різноманітним медіа - не такий вже й корисний.

Вражає те, що вчені різних спеціальностей та в різних наукових закладах не припиняють доводити корисність читання. Ось лише вибрані медичні дослідження останніх років, які свідчать про неабияку цінність часу, який ми проводимо за "лонгрідінгом":

• Читачі книг живуть в середньому на 2 роки довше від тих, хто не читає книг.
• Читання ефективно захищає від стресу, понижуючи його на 68% - краще, ніж будь-які інші немедикаментозні засоби.
• Читання знижує рівень хронічного болю
• Читання у зрілому віці зменшує ймовірність розвитку недоумкуватості та хвороби Альцгеймера.
• Ціла низка досліджень свідчать: читання покращує пам’ять, концентрацію, стресостійкість, засвоєння нової інформації та мозкової активності.

І це лише медичні дослідження, а ось висновки з кількох психологічних і соціологічних:

• Хороші читацькі навички в ранньому віці пов’язані з високим рівнем інтелекту та соціального статусу у подальшому житті.
• Читання художки покращує емпатію, взаєморозуміння між людиною та суспільством
• Таке читання потрібне для тренування критичного та образного мислення, а також - креативних здібностей.
• Через відкритість до всього нового активні читачі значно простіше засвоюють ідеї толерантності чи інклюзивності.
• Ну і улюблений пункт моралізаторів - активні читачі краще засвоюють соціально корисну поведінку.

Українські школярі мають проблеми з читанням. Великі проблеми

Отже, просте читання - не таке й просте, як заведено думати. І хоча ці знання не лежать на поверхні, добре в курсі вищенаведеної інформації вчені, профільні державні інституції та міжнародні чиновники, які відповідають за моніторинг розвитку освіти в усьому світі.

Останніми роками в Україні було проведено кілька соціологічних досліджень, присвячених феномену дитячого та дорослого читання. Наведені у вступі тривожні дані щодо рівня читання українських школярів - якраз із всесвітнього дослідження - "Національного звіту за результатами міжнародного дослідження якості освіти PISA-2018". Воно свідчить, що результати українських школярів нижчі за середні по країнах Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) у всіх трьох галузях: читання, математика, природничо-наукові дисципліни.

Підліткам складно критично мислити, розуміти відомі їм категорії в новому контексті, висувати припущення, критично оцінювати тексти. Середній бал українських учнів із читання – 466 балів (у середньому в країнах ОЕСР – 487). Для порівняння, у Чехії цей бал – 490, у Німеччині – 498, а в Польщі – 512.

Тобто українські школярі все ж таки значно відстають від однолітків-іноземців, попри поширені міфи щодо якості нашої шкільної освіти, магічним чином успадкованої від неймовірної якості освіти радянської. Вочевидь, українська школа не надто сприяє розвитку навички читання, як її розуміють фахівці міжнародних інституцій.

Де шукати корінь проблеми з читанням в Україні?

Дійсно - як свідчить соціологія, цілеспрямовані батьки можуть зробити для закріплення навички читання чи не більше, ніж школа. Це часто підтверджують самі діти, вже опитані в ході інших досліджень.

Зокрема, минулого року Український інститут книги замовив у компанії "Інфо Сапіенс" проведення фундаментального дослідження "Читання в контексті медіаспоживання та життєконструювання". Його дані свідчать, що більш ніж половина дітей-респондентів, тобто цілих 57%, читають із примусу або як мінімум - не для задоволення.

А завдяки наведеним даним із фокус-групових досліджень, ми можемо глибше дослідити причини демотивації школярів різного віку.

Так, школярики до десяти років здебільшого розповідають, що більше люблять ганяти й носитися школою, ніж читати. Тому батьки часом налагоджують із ними співзалежні фінансові стосунки, ну тобто стимулюють їх читати книжки за кишенькові гроші, або за те, щоби більше погасати на свіжому повітрі.

Згасання інтересу до читання починається у 10 років. Чому так? Схоже, батьки з цього віку менше контролюють дозвілля дітей, покладаючись на школу та їхній здоровий глузд. І тут варто зробити ще один акцент - роль батьків у дитячому читанні - величезна! Це особливо помітно в перші роки від засвоєння навички читання - і до середньої школи. Так, дослідження показує: 70% дорослих, які нині читають щодня, говорять, що їх до цього привчили батьки. Висновки напрошуються однозначні: якщо ви хочете, щоби ваші діти мали більше шансів на життєвий успіх, варто добитися, щоб вони полюбили читати і робили це в задоволення.

А тепер чи не ключова цитата з цього дослідження, яке відбулося 2020 року:

"Навіть ті діти, які читають для себе, не дуже люблять шкільну програму, вона їм нецікава".

Автори дослідження доповнюють - однак навіть серед тих дітей, яких відштовхує шкільна програма, є й ті, хто любить читати.

Що стосується старших школярів, то вони більш прагматичні - готуються до серйозного життя, навчання в університетах або роботи, і читання цікавить їх передовсім як джерело інформації.

Тож нескладно виснувати, що сучасна шкільна програма, навіть після оновлення кілька років тому, не сприяє тому, щоб діти полюбили читання. І не лише програма. Сам спосіб викладання літератури у школі необхідно переглянути та збагатити, адже за кордоном диджиталізація та гейміфікація навчального процесу навіть у гуманітарних предметах поступово стає нормою.

Чому українська шкільна програма не цікава для дітей і не сучасна?

Попри цілком прагматичні критерії міжнародної оцінки читацьких навичок у дітей, в Україні й далі нормою для оцінювання ефективності добору творів до вітчизняної шкільної програми є зовсім не раціональні міркування, які можна верифікувати.

Здебільшого в обґрунтуванні до шкільної програми фігурують доволі абстрактні положення, ефективність впровадження яких неможливо перевірити на практиці. Ось - лише фрагмент з-поміж доволі широкого набору нібито задач вивчення української літератури, встановити ефективне досягнення яких - неможливо:

"...сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі; виховання національно свідомого громадянина України; формування і ствердження гуманістичного світогляду особистості…".

Це - пряма цитата з обґрунтування нині чинної шкільної програми з української літери у 5-9 класах.

Дещо більше конкретики - в описі нинішніх проблем із читанням: "Нинішні школярі перебувають у полоні віртуального середовища, якому притаманна "кліповість", "клаптиковість", фрагментарність… Читання творів у 5–9 класах дає естетичне задоволення й художню насолоду від спілкування з героями пропонованих творів". Далі - ще цікавіше твердження - на обґрунтування завдання шкільної освіти: "У середній школі важливо сформувати уявлення про читання як соціокультурну практику, важливий елемент повсякдення учнів та учениць. Для цього програма має бути захопливою, відповідати очікуванням сучасної молоді, яка живе в динамічному інформаційному світі".

Як виявилося, цю задачу шкільна програма навіть не намагається вирішити, безнадійно тонучи в намаганні досягти абстракцій: "сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню" і далі за текстом, процитованим вище.

В чому вади та переваги шкільної програми з літератури?

Почну з другого: єдиною перевагою шкільної програми є те, що вона трішки оновилася, і в ній нарешті з’явилися тексти, які ...викликають у школярів цікавість! Точніше - покликані не вчити духовному, прекрасному та надзвичайно вічному, а довести, що читання - захоплива справа.

Попри те, методики взаємодії з текстом в Україні ще дуже недосконалі. Якщо канадські однолітки українських абітурієнтів в останніх класах пишуть слем-поезію та вивчають франкофонний реп, то нашим подібне й не снилося. Схоже, максимум для наших школярів - це завершення обов’язкової шкільної програми... шістдесятниками.

Сторонню людину, яка не навчалася в українській школі, і дійсно може вразити непропорційна і навіть неадекватна увага до творчості доволі обмеженої групи українських письменників, які обрали в 60-х національно-поміркований напрямок творчості, залишаючись, за влучним визначенням літературознавця Володимира Моренця, "пишним, дико заплідненим цвітом на виснаженому дереві соцреалістичної естетики" (так він писав про поетів).

Наприклад, якщо порахувати згадки в обов’язковій програмі творів Григора Тютюнника, Ліни Костенко та Василя Симоненка, їх можна виявити аж тричі: у п’ятому, сьомому та одинадцятому класі. І це при тому, що феноменально цікавою творчість цих письменників не назвеш, як і класичною у світовому масштабі. Скоріше вона є морально цінною та придатною до розгляду в усе тих же категоріях всебічного розвитку та духовного збагачення…

Назву імена інших шістдесятників, вивчення яких вимагає середня і старша школа. Це Євген Гуцало, Микола Вінграновський - по два рази, а ще по разу - Володимир Підпалий, Дмитро Павличко та Іван Драч.

Шкільна програма за восьмий клас взагалі нагадує братську могилу. Творчість таких сильних поетів, як Василь Голобородько, Василь Герасим’юк або Іван Малкович тут сусідить із творами Валентина Чемериса, автора книги "Загадка Віктора Януковича". А також не надто люблених критиками поетів Ігоря Павлюка або Галини Кирпи, чию творчість складно віднести до безумовних надбань зі скарбниці національної літератури.

На відміну від творчості Миколи Воробйова, Ігоря Римарука, Олега Лишеги та багатьох інших видатних наших письменників, чиїх творів немає в обов’язковій програмі.

Гаразд, але це - про долю видатних. Дійсно цікавих для читання та захопливих книг в обов’язковій шкільній програмі реально бракує. Є Леся Воронина, є Володимир Рутківський, але їх - одиниці, решта - або в додатковій програмі, або взагалі забуті.

А той факт, що підготовка до ЗНО з’їдає усю увагу учнів у 2 половині навчального року в 11 класі взагалі викликає дивне враження. Послухати абітурієнтів - здається, що ЗНО найбільше стимулює школярів імітувати читання, перетворюючи процес навчання літературі на тупе накопичення фактажу про письменників та твори.

Відверто кажучи, програма із зарубіжної літератури дивує не менше. Може вона й модернізована дещо краще, є там і цікавенні тексти -Туве Янссон, Роберт Шеклі, Ніл Ґейман. А в десятому класі навіть вивчають поезію нобелівського лауреата Тумаса Транстрьомера, за що - особлива повага авторам та авторитетові Нобелівського комітету.

Але загальна тенденція мало втішна, і це легко зрозуміти із засилля поезії русскаго сєрєбряного вєка серед усіх творів.
І їх мало не половина серед усієї програми: Цвєтаєва, Блок, Ахматова, Пастернак, Маяковський, і навіть Канстантін Сімонов - усі вони є окремими прізвищами у нашій обов’язковій програмі.
Яка тут логіка? Якщо росіяни такі цінні, то замість перелічених варто було б рекомендувати вивчати твори Льва Рубінштейна, Дмітрія Прігова чи Дмітрія Кузьміна.

Модернізувати освіту не можна залишити як є

Кому в цій фразі поставити зовсім просто, однак цьому будуть противитися практично усі - від вчителів та адміністрацій шкіл, до самого МОНу. Не дивно - будь-які зміни в такі низькооплачуваній роботі - це необхідність адаптуватися, тобто витрачати ресурси, а якщо іще й введуть нові оцінки ефективності роботи - незадоволених виявиться чимало.

Однак зміни - необхідні, адже світова статистика - дуже не на користь України. Тож ситуацію із навичками читання у школярів виправляти необхідно, і не в останню чергу - завдяки реальному, а не імітованому, зацікавленню - як творами, так і методами взаємодії із дітьми.

Просто наполовину скоротивши шістдесятників і не найчитаніших у світі росіян, ми зможемо наситити шкільну програму новішою та сучаснішою літературою. А якщо ще й змістити програму на рік углиб і звільнити цілий 11 клас для вивчення найкращих здобутків саме сучукрліту - школярі зможуть відкрити для себе "Польові дослідження українського сексу" Оксани Забужко, "Дванадцять обручів" Юрія Андруховича та ще багато іншого, за що ми так любимо нашу з вами літературу.

Крім того, щоб школа не програла остаточно боротьбу із гаджетами, вона має її очолити. Держава мусить впроваджувати сучасні методи навчання - у вигляді мобільних додатків або відеобібліотек, а також - спонсоруючи тік-ток-блогерів.

Гейміфікація навчання, співпраця з інфлюенсерами та залучення їх як викладачів - це світові тренди, яких нам не уникнути, тож варто братися до їхнього впровадження вже зараз! До того ж антикризові коронавірусні заходи вже непогано показали себе при вивченні літератури школярами.

Тож не варто зупинятися - МОН вже зараз має впроваджувати контрольовані експериментальні навчальні процеси у пілотних класах та вивчення іноземного досвіду адаптації гуманітарної освіти в Україні. Інакше - ми приречемо наших дітей на сумнівне майбутнє у світі, що карколомно змінюється щодня.