Діти України у Львові. Про світло у чорноті війни

Це канікули на асфальті, але є класний нюанс – там дітей повно-повнісінько. І ця радість – бути у великому гурті після ув’язнення спочатку ковідним карантином, а потім повітряними тривогами – складова таки щасливого дитинства. Бабуся Льоні спілкується з мамами інших дітей, а тому вони знають щось таке особисте про хлопчика. Як от, він, у Києві трохи "неслухняний і навіть матюкливий", боїться привидів. І щоб якось тому дати раду, Льонін батько-військовий, який привіз сина до Львова, повів його на Марсове поле і розповів про героїв війни, і заразом про те, що герої, захисники України не можуть бути привидами – тільки ангелами, які захищають нас й з небес.

Літо надворі. Друге літо під сигнали повітряної тривоги. В умовно тиловому Львові дітей повно – "внутрішньо переміщених, "корінних" і всяких. У колі моєї онуки тепер друзі з Нікополя, Запоріжжя, Маріуполя, Ірпеня… Торік сусідські хлопчики та дівчатка товклися між автівками у дворі – так, щоб за два кроки від укриття, щоб як тільки завиє сирена, забігти у під’їзд і вниз сходами у підвал. Ми, дорослі, були там поруч з ними, чиї личка зосереджені у світлі мобілок – всі у гаджетах, часом три години поспіль. Вони нам сповіщали, яку область, який регіон заливає червоним, а де вже біліє, а ми гірко жартували: діти війни за картою тривог засвоюють географію України.

Читайте також: Світло темних часів

А цьогорічні канікули здебільшого – у сквері перед районною адміністрацією – гасають на роликах, грають у війну. Дві команди й ніхто не хоче бути у ролі "зрадника". Пан Йосип, молодий дідусь, який вигулює двох онуків, другий і четвертий клас, подав ідею зробити виставу просто неба, на пагорбі біля тої ж райдержадміністрації. Діти захопилися, нафантазували дійство, а завершили його гімном України: ручки на серці та глибокі почуття у кожному слові, кожній ноті.

Ми зблизилися зі сім’єю з Нікополя, який ворог не припиняє обстрілювати. Мама і дві донечки, Уляні сім, Соломійці — рочок з хвостиком. Мріють повернутися додому. Соломієчка, сонечко, усміхається до мене, а я кажу: "Перебудемо війну, виростеш і тобі мама розкаже, що ти вчилася ходити  у Львові, "на Западній", перші кроки, перші слова були тут. Уляна поїхала у табір в Брюховичі – греко-католицька церква заопікувалася дітьми тимчасово переміщених осіб.

Як діти війни та їхні батьки згадуватимуть Львів? Ми, дорослі, кажемо: ми хоч пожили, а от дітей шкода, болить душа. Як вони згадуватимуть цей час? Яким буде їхній досвід?

На ці роздуми мене надихнула  зустріч "Живе слово" з Андрієм Содоморою, організована Міжнародним інститутом освіти і культури у "намоленій" духовністю залі Юліана Захарієвича у Національному університеті "Львівська політехніка". Директорка МІОКу (Міжнародний інститут освіти і культури. - Ред.), чудова Ірина Ключковська, запросила мене взяти участь в обговоренні, і я міркувала, на чому зробити акцент… На тому, що Содомора для Львова й львів’ян – геній місця, і що загалом місту щастить на таких людей? Так. А ще що? Про слово з акцентом на "живе", отже йдеться про те, що сьогодні, тут і зараз.  І от напередодні ми сиділи на каві з художницею Лесею Квик, а при каві ми завжди згадуємо пана Андрія, бо ж їхня творча співпраця триває і триває, і Леся "видала" секрет: Андрій Олександрович написав чудову книгу для дітей "Забави зі словом". Зізнаюся, я підглянула у цю роботу. Вона легка, світла, дивовижна.

Читайте також: Не кидаймо лайно на вентилятор. Вдячність – також зброя

Це те, що особливо потрібно зараз дітям війни – світло у чорноті війни. Світло дитинства мусить бути навіть у темні часи. І я не посоромлюся високих слів: велика вдячність тим, хто сьогодні, у важкий час російсько-української війни, робить конкретні справи для дітей.

Діти!

Ми не зможемо відірвати їх від гаджетів. Це вже спосіб життя, мусимо це прийняти. Але добре, коли є альтернатива, інший, перевірений, "класичний" шлях пізнання світу. У вступі до книги для дітей і дорослих "Скельця розмальовані" Андрій Содомора згадує своє безтелевізорне, безгаджетне дитинство — з книгою при лямпі у довгі зимові вечори не було нудно. "Найцікавішим, живим, "екраном" була дитяча уява. А поживу їй постачала розгорнута книжка… Малюнки, здебільшого графіка та скромні кольори, лише підказували, наголошували на чомусь".

Розвивати уяву. Не піддаватися кліповому мисленню. Добро, любов, лагідність, диво світу навколо, увага до дрібничок, до душі всього живого – Такою є книжка "Скельця розмальовані", такою буде та, на яку зараз чекаємо – "Забави зі словом". Добре, коли дитина має справу з таким словом, яке закладає підвалини естетичного, літературного смаку, формує повагу до дрібниць у житті, до місця, до землі, до країни, в якій живеш.

Книги для дітей – нова грань творчості Андрія Содомори. Професор кафедри класичної філології ЛНУ ім. Івана Франка, автор перекладів з давньогрецької творів Менандра, Арістофана, Софокла, Есхіла, Евріпіда; з латинської творів Горація, Овідія, Лукреція… А от взяв і вирішив для себе, що треба підтримати саме дітей, дітей війни. Він – світло у чорноті війни.

Діти – вони для нас і обов’язок, і підтримка. Вони також – світло у чорноті війни.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Тетяна Вергелес, журналістка, редакторка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.