Не кидаймо лайно на вентилятор. Вдячність – також зброя

Листувалася зі знайомим українцем, донеччанином, який вже кілька років мешкає у Празі. Він повернувся з ділової поїздки до Німеччини, і його збентежила зміна ставлення "простих" німців до українців (навіть сказав щось про ненависть до нас). Відтак переживає, що життєво необхідна допомога Україні зменшиться.

Ця наша віртуальна розмова скалкою засіла в думках. А тут ще сигнали хитання туди-сюди від канцлера Німеччини Олафа Шольца – політика, який, за визначенням колишнього посла України в США, голови правління Українського кризового медіацентру Валерія Чалого, "іде вперед з повернутою головою". "Буквально кілька тижнів тому він демонстрував сильну та відповідальну позицію і наголосив на важливості ролі Німеччини у постачанні озброєнь, щоби зупинити російську навалу на Україну та Європу.  І от знову зміна риторики. Нещодавно канцлер Німеччини заявляв, що постачання німецьких танків Україні немає, тому що інші партнери не дають. Але тепер він пояснює це тим, що є десь п’ята частина виборців, які не згодні з постачанням зброї. Тобто він чітко вказав, що не збирається не те що свій історичний внесок в умовах небачених з часів Другої світової війни загроз зробити, а навіть ні на яке лідерство не претендує – просто коливається разом з настроями виборців. Причому меншої їх частини…", – написав Валерій Чалий.

Так, нас попереджали, що ближче до зими у Європі (яка зі скрипом, поволі, внаслідок пролитої української крові, але таки зрозуміла, що собою являє путінська Росія), з’явиться роздратування Україною, бо війна війною, а "обід за розкладом" – побутовий комфорт громадян країн ЄС понад українські біди, пов’язані з рашистською агресією. Бо коли німцеві (йдеться не лише про німців) треба скрутити газ у квартирі й зменшити споживання електроенергії, а ще ціни, ціни пішли вгору у супермаркетах, то, звісно, у головах заварюється каша, у якій змішуються причинно-наслідкові зв’язки,  і тоді виходить, винні не у кремлі, не російські фашисти, а ті, хто боронить і себе, і Європу від них… Таке от з ніг на голову в умовно "у п’ятої частини" європейського виборця. А ще ж російська ядерною дубинкою перед носом.

Нас попереджали, що ближче до зими у Європі (яка зі скрипом, поволі, внаслідок пролитої української крові, але таки зрозуміла, що собою являє путінська Росія), з’явиться роздратування Україною, бо війна війною, а "обід за розкладом" – побутовий комфорт громадян країн ЄС понад українські біди, пов’язані з рашистською агресією

І ніби ж нас попереджали, що так буде, що Путін розраховує на наступ зими…

Як же вийти з цього? Можливо, щонайменше попросити для себе… рятівних думок. Ну хоча спробувати подивитися на ситуацію не з позиції упослідженої жертви ("На ображених воду возять"). І щоб якомога менше мазохізму.

Так, нас попереджали. Але ж, мабуть, попередження – це елемент певного програмування, програмування очікування негативного ставлення до себе. Перепрошую, це щось на кшталт психологічних експериментів "не думай про білу мавпу". Травмовані війною українці болісно сприймають кожну нетолерантність до себе.

Програмування на недоброзичливість зосереджує нашу увагу саме на такому, змушує посилювати негатив, який, звісно, є, він не вигаданий: "п’ята частина виборців Німеччини", російські ухилянти від могилізації, специфічність російської діаспори у країнах ЄС тощо – все це дається взнаки.

У 90-х зналася із журналістом, якого спеціалізація на темах криміналу перетворила на циніка і песиміста. Пам’ятаю розповідь його колеги, з якою вони разом поверталися з роботи. Якось йшли через Стрийський парк. Вона йому: "Подивися, яка краса, які квіти, яка зелень навколо, які небо", а він: "Он мертва ворона під деревом…". Хто що бачить. І хто що видає "в ефір", хто що виплескує у соцмережі, у чати… тим, між  іншим, полегшуючи інформаційні атаки ворога.

Отож, не поспішаєте виплескувати емоції на ближніх своїх, перепрошую: "не кидаймо лайно на вентилятор".

Щоб зберегти ментальне здоров’я, нам потрібні соломинки позитиву. Всі проти нас? Але у нас є ми – наша згуртованість, єдність, усвідомлення, від кого боронимо українську землю, за що боремося. У цьому наша сила, незламність.

Програмування на недоброзичливість зосереджує нашу увагу саме на такому, змушує посилювати негатив, який, звісно, є, він не вигаданий: "п’ята частина виборців Німеччини", російські ухилянти від могилізації, специфічність російської діаспори у країнах ЄС тощо – все це дається взнаки

…У червні два тижні провела у містечку під Вроцлавом – провідувала доньку і внучку, які на той час були у Польщі. Якось ми йшли, розмовляючи, звісно, рідною мовою, повз п’ятиповерхівку. Під одним з під’їздів двоє панів, з виду добре питущі роботяги, якось смішно напружилися, а тоді кинули нам услід: "Українські курви". Ми перезирнулися, знизали плечима та й по хвилі забули… І для мене не було дилеми: писати чи не писати про це у соцмережах щось таке гнівне чи розпачливе. Ну, сказали пияки. "Скілько люда – стілько чуда", – кажуть на Галичині. І я, а тим більше донька розповість десятки випадків, які свідчать, які прекрасні серця у поляків, як органічно вона та дівчата, з якими приїхала до Польщі, почувалася там. Як вони включилися у суспільне життя містечка, як наша шестирічна дитина вільно заговорила польською  з дітьми на дитячому майданчику.

Мою сусідку з чоловіком, який переніс два інсульти, прихистили у німецькому Ганновері, і я чула від неї теплі слова на адресу тих, хто допомагає їм, літнім людям, адаптуватися до  тимчасового дому, незнайомого середовища.

Сестра жила  з онукою кілька місяців у Швеції й теж залишила теплий спомин про людей, які їх приймали.

Так, аксіоматично: Росія працює на всіх фронтах, і відкрито, і гібридно, і підкупом, і погрозами; вона роками шліфувала засоби і методи інформаційно-психологічної обробки "колективного Заходу". Нам справді важко і полегшення наразі не проглядається. Але попри біль через несправедливість, попри якісь моральні травми, будьмо вдячні. Вдячність скорегує наше сприйняття Європи і європейців. Вдячність стоятиме на заваді кремлівським ІПСО. Вдячність – це також зброя.

Спеціально для Еспресо

Про авторку. Тетяна Вергелес, журналістка, редакторка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.