Дуже зручно в мʼякому кріслі воювати до останнього українця

Україна отримала безвіз в стані війни з РФ, коли частина наших територій була окупована. В це, до речі, мало хто вірив. Навіть деякі мої близькі друзі говорили, що цього ніколи не буде, а у ВР тодішнього скликання Самопоміч і Батьківщина всі наші дії для отримання безвізу називали піаром.

Україна отримала статус кандидата в члени ЄС в стані повномасштабної війни з РФ. На жаль, саме війна підштовхнула Брюссель до цього рішення. Й головними перемовниками виступили не влада, не президент, а наші ЗСУ й жертовність українців, які переконали Париж і Берлін, Відень і інші столиці не блокувати наше кандидатство.

Зараз Україна має боротися за прискорене членство в ЄС і НАТО. І якщо ми отримаємо цей омріяний статус, коли ще частина наших територій будуть тимчасово окуповані, це буде нашим успіхом і частиною майбутньої великої Перемоги.

Коли ми були владою, то важливою частиною стратегії реінтеграції вважали розвиток прифронтових територій. Звільнені Маріуполь, Сєвєродонецьк, Краматорськ і Бахмут відбудовувалися, розвивалися і мали разючий контраст з окупованими Донецьком і Луганськом. Люди, які приїжджали за пенсіями та до родичів з тимчасово вкрадених РФ територій, мали бачити цю різницю. Ми прагнули, аби їх вибір кращого майбутнього для себе і дітей був за Україну, нехай навіть з прагматичних, а не ідеологічних міркувань.

Престижність українського паспорта після отримання безвізу також працювала на реінтеграцію.

Читайте також: За що ще відповідальні "порохоботи"?

Я не знаю, яка стратегія перемоги та реінтеграції нинішньої владної команди. І деякі заяви представників ОП з незрозумілим статусом, керівників монобільшості й Ко відверто лякають.

Світ ніколи не визнає окупації Криму, Донбасу, будь-яких українських територій. Це аксіома. Якщо ж ми добʼємося членства в ЄС і НАТО як визнання внеску України в колективну європейську безпеку на етапі, коли частина наших територій будуть ще під окупацією — це буде безумовний дипломатичний успіх. Який прискорить падіння Росії в її нинішньому вигляді, а отже — повернення територій.

Люди в окупованих регіонах точно хотітимуть жити краще, в крані, яка є частиною цивілізованого світу, отже, там буде більше проукраїнських настроїв.

Дуже зручно в мʼякому кріслі воювати до останнього українця. Реальність значно жорсткіша.

Відсутність запрошення на G20 - не дуже хороший сигнал. Владі варто не ляпати язиками про каву в Криму і перестати звинувачувати в усьому союзників. Усвідомити, що час грає на Росію і кон'юнктура світу змінюється. Врахувати це в нашій переговорній стратегії. Ключова мета — зберегти державність і Україну. З українцями.

Читайте також: Кейс Рєзнікова: хто прийде на заміну

Щобільше, публічно на НАТО накинулися ті, хто півтора року тому в Стамбулі були готові підписати відмову від НАТО, частини українських територій і навіть від частини ЗСУ, узгодивши з Москвою кількісне обмеження нашої Армії.

Зараз не час плодити ворогів назовні. Треба зробити все, аби на Вашингтонському саміті ми отримали запрошення. Всі впевнені, що до того випʼють каву в Криму? Питання риторичне. І право давати на нього відповідь мають тільки військові, а не клерки ОП і парламентські вояки.

Джерело

Про авторку: Ірина Геращенко, народна депутатка України, фракція "Європейська Солідарність"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.