Чому єдиний телемарафон не працює. Розмова з головою комітету Ради зі свободи слова Ярославом Юрчишиним

Про свої очікування та плани на новій посаді розповів у програмі Коментар на ютуб-каналі Еспресо. Нижче наводимо текстову версію розмови. Над матеріалом працювала Ольга Рура.

З тексту ви дізнаєтеся:

• чому Комітет з питань свободи слова був не ефективним
• чи становить загрозу українському інфопростору соцмережа Телеграм
• як Комітет сприятиме визволенню полонених журналістів
• що зараз відбувається з рівнем корупції в Україні

Що означає нова посада для вас особисто? Чому ви погодилися на таке призначення, адже до комітету з питань свободи слова ви були в антикорупційному комітеті Чи немає тут якоїсь розбіжності, що ви боролися з тими, хто бере хабарі, а тепер пішли захищати журналістів?

Я думаю, що це цілком логічний розвиток кар'єри. Переважна більшість наших гучних справ починається саме з журналістських розслідувань. Якщо говорити про ефективність співпраці наших антикорупційних органів з журналістами, то вона на дуже високому рівні, і це відзначають багато наших міжнародних партнерів. Але попри те, що в антикорупційній сфері у нас є досить відчутні результати - команда з більш ніж 15 осіб на чолі з Анастасією Радіною, залишається і буде працювати в Комітеті - то в Комітеті свободи слова є велика прогалина.

Комітет, який би мав бути форпостом комунікації між владою і журналістською спільнотою, один з тих, хто мав би відстоювати доступ до інформації як одну з основ свободи слова, на жаль, не працював. І це пов'язано, в першу чергу, з тим, що його було делеговано Нестору Шуфричу, який мав специфічне бачення боротьби за свободу слова. Його робота переважно обмежувалася боротьбою за право російських пропагандистських каналів вносити дезінформацію в українській медіапростір. Через такі пріоритети голови цей комітет був суттєво урізаний у повноваженнях і зараз, наприклад, комунікація з Національною Радою з питань телерадіомовлення - це відповідальність не Комітету свободи слова (щоб було б логічно), а Комітету з питань гуманітарної політики.

Комітет свободи слова фактично виконував таку ілюстративну функцію. Скільки там наразі людей?

З моїм призначенням кількість працівників зросла на 25%. Тепер нас четверо, але збиратися ми, скоріш за все, будемо втрьох: я, Євгеній Брагар та Сергій Швець, бо пан Шуфрич зараз не може збиратися з певних об'єктивних причин - він перебуває під арештом.

Комітет не виконував свої функції: немає експертних громадських рад, які були при попередніх комітетах і були дуже активні. Закон про медіа був проведений через Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики, який має ще багато напрямків: розвиток української мови, книговидання, кіноіндустрія, музеї та все, що пов'язано з культурою, тому, в принципі, найбільше раділи Микита Потураєв та Євгенія Кравчук появі хорошого партнера. Першочергово я сподіваюся повернути довіру [до комітету], а після цього повернути повноваження. Потрібно показати журналістам, що є з ким спілкуватися в такому напівзакритому форматі Верховної ради під час війни, а потім пробувати впливати на повернення повноважень. Я не прихильник голосних заяв, які не можна втілити. Комітет - це політичний орган. Більшість в комітеті становлять представники більшості, тому ми маємо знаходити певні компромісні рішення.

Можливо, в нас немає жодних проблем зі свободою слова? Комітет такий маленький і не настільки впливовий, бо все якось природно розвивається. Чи все ж таки є проблеми в журналістів?

Проблема Комітету свободи слова полягає в тому, що немає можливості прийти та повідомити про проблему. Зараз журналісти говорять про нерівний доступ до інформації через обмеження самої комунікації з Верховною Радою і про складну процедуру акредитації для військових журналістів: як українських, так закордонних. Тому не дивно, що частину інформації про військові дії потрапляють до нас з російських інформаційних помийок, а не з українських телеканалів.

Звісно ми будемо працювати над тим, щоб процедура була більш зрозумілою, адже простішою під час війни вона не стане, бо органи безпеки та військові сили мають мати гарантію, що до них не приїдуть агенти під прикриттям журналістських посвідчень і не приїдуть російські пропагандисти під маркою західних ЗМІ. Ця процедура має бути зрозумілою, а не "піди-туди-не-знати-куди-візьми-то-не-знаю-що" і з величезною кількістю бюрократії.

Депутати фракції "Голос" вітають Ярослава Юрчишина (по центру на фото) із призначенням.
Фото: фейсбук-сторінка Ярослава Юрчишина

Телемарафон — це позитивне явище в нашій історії чи негативне? Як представнику телеканалу, який у телемарафоні не представлений, але частоти якого використовуються для його трансляції, мені ця ситуація не зрозуміла. 

Використання частот, які в принципі є вашими, процедура, яка повинна розглядатися в судовому порядку, і ми точно будемо включатися в процес. У вас є договір на ці частоти і їх мають використовувати або ви, або ніхто інший. 

Я знаю, що ваш канал (Еспресо) пішов юридично правильним шляхом, попри те, що рішення першої інстанції було не на вашу користь. Але поступово справа розглядатиметься. Ми розуміємо, що це господарські відносини та, якщо одна сторона не виконує своєї угоди, то, відповідно, інша сторона може вимагати компенсації. Війна це не привід для беззаконня, тому ми будемо шукати можливості, як встановити справедливість. Не скажу, що є готове рішення, бо ця ситуація досить специфічна і складна. За часів незалежності ми ще не були у війні та не впроваджували єдині марафони.

Єдиний Марафон як спосіб формування інформаційної політики — не ефективний. Переважну більшість інформації люди отримують з анонімних телеграм каналів, а не з Єдиного марафону. Питання, що з цим робити, залишається відкритим, адже зупинити марафон — не варіант. Уявімо собі ситуацію, що на якомусь незалежному каналі, який належить комусь (а у нас, на жаль, більшість незалежних каналів комусь належать), один з представників  опозиції, не посилаючись на джерела, говорить: "Все. Завтра звільняють головнокомандувача", а представниця більшості говорить: "Треба звільнити головнокомандувача", і тепер їх запускають в якесь ток-шоу в традиції Савіка Шустера і вони "рвуть" ефір. Повно піару та двозначних заголовків. Чи потрібно це країні у стані війни - точно ні. Щодо соціальних мереж, то їх читають далеко не всі. Там повно фан-акаунтів та хейтерів. Хтось підтримує, хтось заперечує. Це щось на зразок громадського паркану: не факт що те, що написано на паркані, відповідає дійсності. 

Як щодо Суспільного мовлення? 

Це виняток, адже ми, як всі, як громадяни України, скинулися зі своїх податків і запустили Суспільне Мовлення. У Єдиному Марафоні, якщо дивитися за аналізом Інституту Масової Інформації, це найбільш збалансований канал. Еспресо теж присутнє у топі як один з найбільш збалансованих інформаційних каналів, тому, якщо баланс інформації збережений, чому не допускати канал до єдиного телемарафону. 

Ілюстративне зображення
Колаж: Інеса Білюк, Львівський медіафорум

Так, але я не прихильник руйнації без плану альтернативи. Як показало комуністичне минуле, оце: "потом как-то будет" дуже небезпечне. 

Ви згадали анонімні телеграм-канали й саму соцмережу Телеграм. Чи не несе вона загрозу українському інформаційному простору зважаючи на те, що створена вона росіянином і, за деякими даними, контролюється російською владою?

Я не можу стверджувати стовідсотково, що ця мережа зливає інформацію ФСБ, але оскільки в нашої Служби Безпеки до цієї мережі та окремих telegram-каналів є питання, то треба думати, що цим робити. Ми забороняли Однокласники, ми забороняли ВКонтакте, але проблема в даній ситуації в тому, що зараз дуже багато хто користується telegram-каналами через неоперативність Єдиного Марафону. Також Телеграм пропонує багато функцій, наприклад повідомлення там про ракетні небезпеки. В телеграм-каналах ці сповіщення з’являються швидше, ніж на в офіційних каналах ДСНС чи в додатку Київ Цифровий. Тому при рішенні закрити якусь соціальну мережу, потрібно думати, що її заповнить. І тут знову ж таки роль відіграє інформаційна політика держави.

Як на мене, в цьому напрямку є дві пропозиції руху. 

Перша - це підвищення медіаграмотності: робота з Міністерством Освіти, щоб люди почали аналізувати інформацію та користуватись критичним мисленням. Потрібно пояснювати, що анонімний канал новини “З-під подушки” продукує інформацію не просто так. Все робиться в чиїхось інтересах і через це може викривляти інформацію. Умінню фільтрувати інформацію потрібно навчати в країні, яка знаходиться у війні. Можна нарікати, що серіали на зразок “Свого пацана” стають популярнішими, але допоки ми не пояснили чому це “треш” і чому нема потреби це дивитися - звинувачувати можна тільки себе.

Друга - це анонімність джерела інформації й робота з джерелами інформації. В кожному якісному ЗМІ всі джерела верифіковані. Тобто інформація береться не з Tелеграм-каналу, де хтось щось комусь сказав, а з перевіреного джерела. 

Ілюстративне зображення. Фото: PIXABAY.COM

Якщо Telegram чи Viber є загрозами національній безпеці, треба шукати варіанти, як на це вплинути. Якщо проблема в  медіаграмотності - робимо наголос на медіаграмотності. Якщо є окремі телеграм-канали - тут складніше, адже навряд чи можна буде з цим щось зробити через систему Телеграму. Потрібно пояснювати людям, що цими джерелами не можна користуватися. Як мінімум молодь ми маємо навчити знаходити джерела, яким можна довіряти та вміти з ними працювати. Адже навіть ті джерела, яким можна довіряти, теж помиляються.

Тут потрібна допомога  журналістів  з питаннями ЯК медіаекспертам з цим боротись і ЩО ми як держава можемо зробити для збереження балансу відсутності цензури і водночас гарантувати доступ до якісної верифікованої інформації.

Також існує проблема саморегуляції журналістів. Мені дуже “подобається”, коли журналісти нарікають, що політики ходять до якихось конкретних інтерв’юерів, які не там колись працювали. Це ваші колеги й ви маєте на них впливати. Політики не будуть кенсилити журналістів, які працювали чи працюють на Росію.

У своєму пості у Фейсбуці ви пишете, що одним із трьох головних напрямків вашої роботи в Комітеті буде звільнення журналістів, які перебувають у полоні. Як може Комітет сприяти цьому, адже він не є силовим органом? У вас немає своїх озброєних загонів, які зможуть зайти на територію супротивника і звільнити журналістів з-під варти. Як це відбуватиметься?

Я не можу обіцяти, що наші троє членів Комітету зможуть паралельно поєднувати свою роботу з участю у спецопераціях ГУР чи Сил Спеціальних Операцій. Тут ідеться більше про парламентські формати привернення уваги. Я пам'ятаю, як ми всією Україною боролися за звільнення Олега Сенцова, наголошуючи про це на всіх міжнародних майданчиках. Я думаю, що прізвище  того самого Максима Буткевича має звучати частіше і, в першу чергу, від імені українського парламенту. Це дещо неправильно, коли журналісти постійно наголошують на списку з понад 10 осіб, які арештовані, а в парламенті ми навіть постанови звернення до парламентів світу та до міжнародних організацій не створили. Чому людину з камерою в руках арештували й судять там за надуманими звинуваченнями та утримують в полоні? Будемо співпрацювати з офісом омбудсмена щодо захисту прав людини в даному напрямку і намагатись залучати міжнародну мережу омбудсперсон для того, щоб проблема почала вирішуватись. Про це треба говорити достатньо часто, і ми як Комітет беремо на себе відповідальність за початок цієї розмови й пошуку механізмів. 

Ми маємо згадувати не лише про наших журналістів, а також порушувати питання порушення прав журналістів по всьому світу. Україні час ставати дорослою державою, яка розуміє, що вирішити суто проблему України в глобальному контексті дуже важко. Світ не обертається навколо нас. У світі є затримання журналістів в інших тоталітарних країнах, затримання українських журналістів країною-агресором, затримання російських журналістів, які намагаються писати правду (таких дуже небагато, але небезпека для них досить висока). Якщо говорити про якихось “хороших русских” це власне ті, хто намагаються донести правду. Потрібно шукати механізми як працювати з координаційним штабом звільнення полонених. Ця робота  буде не такою помітною, але вода камінь точить.

Були дуже депресивні настрої щодо Олега Сенцова після його вироків, але попри складні умови, вдалось його звідти визволити й зараз він з честю захищає нас з вами на передовій, як і дуже багато інших журналістів, які взяли зброю до рук. Наразі є ті, які потребують нашої допомоги через тиск з боку української влади. Я не пам'ятаю, коли були останні слухання про справи щодо перешкоджання діяльності журналістам. Водночас справа Михайла Ткача чи булінг Наталії Лигачової в інтернеті - це приклади ситуацій, яких в Україні не має бути. Але хорошу систему характеризує не помилка, а реакція на неї. Україна як держава, яка дбає про свободу слова, має показувати, що ці справи під парламентським контролем. Тут мені допоможе компонент з моєї попередньої роботи: буду зустрічатись правоохоронними органами та генеральним прокурором, ввести переговори про те, як ведуться такі справи без безпосереднього втручання.

Політичний вязень Кремля,
журналіст Максим Буткевич
Фото: Ґрати

Насправді це дуже комплексне питання, бо порівнювати себе з колишнім собою можна, але це малорезультативно. Якщо порівнювати з часами Януковича, то рівень корупції тотально знизився, але якщо порівнювати з часами ефективного старту антикорупційної інфраструктури, то є негативні  рухи назад. Наприклад, у сферу Національної безпеки та оборони пішли величезні кошти. Вона природно закрита навіть у мирний час, тому під час військового періоду контролювати її стало ще складніше. Тобто ризики того, що там з'явилися корупційні процеси, високі. Корупція не збільшилась, але вона перейшла в ті сфери, де з'явилися ресурси.

На початку року буде презентуватись Індекс сприйняття корупції і, за моїми очікуваннями, нам покажуть незначне зменшення корупції. Позитивно оцінять наші прагнення поновити електронні декларації та запустити кращу роботу судової системи, але не варто очікувати серйозного ривку, адже він буде можливий лише за умови ефективної судової системи. 

Вчора мав зустріч з працівниками НАЗК і обговорювали дещо зміщені пріоритети: ми говоримо не про те, що у 80-90% декларації не знаходять корупцію, а концентруємося на одиничних випадках з величезними проблемами. Тобто такі гучні випадки притягують увагу преси в першу чергу, але не характеризують систему в цілому. Також ми не звикли довіряти державі, бо влада завжди була чужою. Я не кажу, що в нас багато хорошого, але помічати позитивні речі, в принципі, теж вартувало б.