Ердоган має достатньо важелів, щоб повернути Путіна в зернову угоду, — Фейгін

Ну що, Путін довго м’явся, але таки до Південної Африки він не їде. Але всерйоз починає піднімати варварські ставки – ідеться про чергові удари по наших цивільних об’єктах – у межах спроби зірвати зернову ініціативу.

Щодо БРІКС, це можна було передбачити - передбачити його непоїздку. Адже якщо навіть президент ПАР Рамафоса заявив би про те, що вони ігноруватимуть зобов’язання стосовно юрисдикції у Міжнародному кримінальному суді, він не ризикнув би туди їхати: це велика відстань. 12 тисяч кілометрів пролетіти над неспокійним регіоном у літаку, який збити – велика спокуса. І необов’язково, до речі, з землі. У нього досить, ймовірно, недоброзичливців і всередині російської влади. І хтозна, що вони вчинили б у такому випадку. Путін цілком передбачувано не поїхав - саме з міркувань безпеки.

Щодо самої цієї ситуації – він не вирішив дипломатичного завдання. Важливо було не поїде він чи не поїде – він онлайн братиме участь, було заявлено, що поїде Лавров, - а добитися від влади ПАР заяви про те, що вони не виконуватимуть ордеру. Це важливо, для Путіна дуже дошкульною є історія з цим ордером. І якщо це не виконує одна сторона, то вочевидь не виконуватиме і друга, і третя – логіка тут така, що Міжнародний кримінальний суд – це не суд ООН, це якась напівгромадська, в їхньому баченні структура, яку можна ігнорувати. Тим більше, що ПАР свого часу не виконала ордер для президента Судану Омара Башира.

Завдання стояло таке, але воно не виконане. Я гадаю, тиск чинився гігантський на ПАР, аби ПАР трималася своїх зобов’язань щодо Римського статуту, Міжнародного кримінального суду. Решта все відбувається на тлі посилення з підривом мосту на початку тижня й реакція на це. Ті обстріли й вихід із зернової угоди  - він, начебто, заздалегідь прогнозувався, але зараз ця ескалація пов’язана, звісно, з підривом мосту. Москва хоче скористатися з цієї ситуації, відповідаючи ударами по портах в Одесі й Миколаєві, насамперед в Одесі, де спалено зерно в результаті цих ударів, - щоб вирішити свої проблеми, які виходять за межі зернової угоди. Це, безсумнівно, пов’язано з тим, що Москва вимагатиме за умови повернення до угоди, про що Путін сказав учора, і додаткових умов, як я це бачу. Зокрема, ітиметься про безпеку керченського мосту – вони наполягатимуть, щоб він виявився поза впливом української сторони. Я думаю, це вже точно звучить, ймовірно, у розмовах з Ердоганом – я так уявляю.

Крім того, зрозуміло, що це Россельхозбанк і повернення до  SWIFT, це вже було гарантовано,

про це заявляли зацікавлені сторони, що SWIFT повернуть Россельхозбанку. І ще ж аміакопровід «Тольятті – Одеса». Я, до речі, родом із Самарської області, дуже добре знаю Тольяттіазот, який виробляє ці добрива, аміак, - там важка ситуація була для власників заводу. Але поза тим Абрамович займається переговорами стосовно аміакопроводу, оскільки має в бізнесі Тольяттіазоту, як я розумію, свій інтерес.

Але, я гадаю, до цих умов додадуться інші – і такі, що стосуються пом’якшення якихось санкцій, і, як я казав раніше, безпеки керченського мосту. Мені здається, що ці питання порушуються.

Але ж керченський, чи то Кримський, міст – це не просто такий собі незаконний об’єкт, який сполучає тимчасово окупований Крим і територію РФ. Це об’єкт, який виконує дуже важливу логістичну військову функцію, тому що вони перевозять як особовий склад інтервентів, так і військову техніку в один і в другий бік.

Так, безумовно. Путін невипадково відразу після підриву сказав, що це теракт і що це цивільний об’єкт. Це не цивільний об’єкт в жодному разі, він повністю, я сказав би, більше використовується для воєнних цілей. Звісно, везуть і техніку, і не лише залізницею, а й автомобільне полотно використовувалося для перевезення техніки й боєприпасів. Там своє логістичне навантаження, тому, звісно, весь міст – і залізничний, і автомобільний – використовувався для перевезення військових вантажів, жодних сумнівів. По-перше, це фіксується розвідками, спостереженням – супутниковими та іншими засобами. Тож це, безсумнівно, об’єкт, який підлягає  впливу. Крім того, що це незаконно, Крим окупований, це зрозуміло.

Для України є неприйнятним відмовитися від ударів по Кримському мосту, інакше неможливо буде здійснити повноцінний контрнаступ у напрямку півдня з виходом до Чонгарського перешийку.

Тому що інакше підвезення техніки й особового складу, відведення техніки на ремонт – все здійснюється через цю артерію. Тобто Кримський міст – це законний об’єкт, про це багато разів казали, тому що це є територія України й побудовано міст незаконно, він проходить, зокрема, і територією України зелений між Керчю й півостровом. Тож удари по ньому, особливо в умовах війни, адже Росія розпочала війну, - чому Україна повинна брати на себе зобов’язання забезпечувати безпеку мосту від ударів своїх засобів? Це взагалі несерйозна розмова.

Ця історія, мабуть, розглядатиметься в дуже багатьох столицях, і, радше всього, Путіна відправлять за знайомим йому курсом крейсера «Москва». І на подібне не підпишеться, мабуть, і Ердоган, бо що йому з того всього?

Ердоган діє в своїх інтересах. Не в путінських, а в своїх насамперед. Зернова угода, як писала преса, давала до 25% прибутку Туреччині за забезпечення транзиту зерна далі до країн Африки, Азії, що його потребують. Тут є прямий інтерес Туреччини, вона потребує цих коштів, у неї непроста економічна ситуація – наслідки землетрусу, загибель величезної кількості громадян. Усе це зрозуміло.

Ердоган є прихильником продовження угоди й активно закликає Москву повернутися до домовленостей цієї угоди разом із ООН. Інша справа, що Ердоган може оперувати якимись питаннями пом’якшення санкцій ООН – це зона їхньої відповідальності, вони можуть, мабуть, на це піти. Може якісь перемовини вести навіть щодо аміакопроводу , це економічне питання. Але щодо питань воєнних, політичних Ердоган не буде й не може вести жодних політичних переговорів, тому що це є зона відповідальності України, і Україна на таке не піде.

Що може Ердоган? Ердоган, звісно, як казали, теоретично може супроводжувати морським флотом, суднами Туреччини вантажі, які йдуть із портів Одеси й Миколаєва. Це крайня ситуація, бо може бути здатною викликати загострення, оскільки зіткнення станеться з військовими суднами Туреччини, яка є країною НАТО, то зрозуміло, до чого це теоретично може призвести. Я гадаю, Ердоган наполягатиме на поступках Кремлю і домовлятиметься про якісь інші поступки, які не стосуються України і не є зоною рішень самої України.

Я думаю, що шукатимуть досить швидко способи задовольнити інтереси Москви.

Повторюю: питання Россельхозбанку було вирішено. Питання з аміакопроводом викликало деякі труднощі, але вирішувалося. Але я вважаю, що Москва вимагає набагато більшого, публічно всього навіть не озвучує  – Москва обожнює такі домовленості «за поняттями»: ви нам - ми вам. Згадаймо, як це було з командувачами «Азову», яких відпустив Ердоган. Він заявив: ви зі мною ні про що не домовлялися. Ми з вами жодних угод не підписували. Ви домовилися з Києвом? Ну, тоді то ваші домовленості й стосунки з Києвом Москви.

Так і тут: вони весь час вимагатимуть гарантів в особі Ердогана, ООН, Заходу, щоб зобов’язати в чомусь у воєнно-політичних питаннях саме Київ. Це ви вимагатимете активно врешті решт перемир’я і мирних переговорів. Саме на це хотів розміняти зернову угоду Путін. Це йому не вдалося, цього не сталося. Проте він таких планів не облишив. Але якщо неможливо так вирішити проблему, то вже хоча б питання безпеки Кримського мосту, можливо, в Криму об’єктів, які заборонити обстрілювати Україні, я думаю, точно він намагатиметься вирішити.

Що стосується самого Ердогана, він також має важелі впливу на Москву. Він може перекрити Босфор для російських кораблів, і не лише для військових.

І може зупинити імпортно-експортні операції. Адже саме Туреччина зараз є надзвичайно потужним партнером російської економіки.

Тут взаємозалежність очевидна. Тому що коли ви зриваєте нам прибутки від цієї зернової угоди, а Туреччина має вельми істотний прибуток від цього, то ми маємо чим відповісти вам.

Так, тоді ми забороняємо завезення в Росію турецьких пральних машин, які вони можуть розбирати й ліпити з них ракети. Жарти, звісно, але ж Ердоган справді може зіграти.

Там ще возять з портів Новоросійська вантажі російські. Я маю на увазі енергетичні, тобто вуглеводні. Вони ж також їдуть – зріджений газ, нафта. Танкери також ходять через Босфор. Тобто це теж буде дошкульним ударом по  Москві, якщо припинити це судноплавство, припинити перевезення російських  експортних вантажів.

У Ердогана багато важелів впливу насправді. Застосує він їх чи ні – хтозна. І які йдуть на яких рівнях – це дискусія між Ердоганом і Путіним - ми не можемо знати. Але, окрім супроводження військовими суднами вантажів зерна з українських портів, є також інші важелі впливу. Чи він їх застосує – подивимося.

Загадкова історія сталася з командувачем 58-ї армії генералом Поповим, якого чи покусав Пригожин, чи ще щось сталося. Можливо, насправді в російській армії відбувається буквально те, про що заявив Попов і про що казав Пригожин, - повна дегенерація управлінської ланки, яка повністю паралізує ухвалення тих чи інших рішень?

Я переконаний, що вони кажуть усе так, як є насправді. Те, що ми казали від початку війни, - спостерігачі, експерти оцінювали хід бойових дій. А що тут – корупція? Невміле керування? "М’ясні штурми" з жертвами тисяч і тисяч військовослужбовців, безглузді штурми якогось Бахмута – навіщо він їм здався? Вся війна таке, але от конкретно це - невміле ведення операції. Про це казав хтось інший, зрозуміло, що Пригожин про це казав різкіше, зі свого рівня директора ПВК Вагнера. Цей був акуратнішим, але сенс той самий – що такими методами проблему війни не вирішити.

Щоправда, як завжди, замикання на тому, що не ця війна взагалі не потрібна, а на тому, що ви нам дайте краще зброю, налаштуйте логістику, припиніть корупцію, поліпшіть керування, а ми дійдемо до Києва. Та нікуди ви не дійдете. Неможливість вирватися з цієї заглушки, з цієї пастки, у якій перебуває позиція військових, і генералітету, що виступає проти командування в особі Шойгу та Герасимова, у тому, що вони весь час намагаються поліпшити військове постачання, військове керування тощо, а не припинити цю війну, яка є абсолютно безглуздою. Тому вони не виходять на політичний рівень вирішення проблеми, адже

Путін просто зніме Шойгу з Герасимовим, скаже: ви ж просили, навіщо вам бунтувати – я їх звільнив.

Тепер будуть Вася, і Пряник, і ще якийсь. Тому, власне, нікуди далі це не йде, оскільки від зміни прізвищ нічого не зміниться. Знову буде якийсь часовий люфт, сядуть, наприклад, Дюмін і Теплинський відповідно на посади міністра оборони й начгенштабу. І що зміниться? Корупції не буде? Поліпшиться керування? Ні, не поліпшиться, ця система не передбачає таких якісних змін.

Тепер щодо настроїв. У ПВК Вагнера не просто так ці настрої зробили публічними й дали хід дискусії й військовому заколоту теж. У з’єднаннях міністерства оборони нічим не відрізняються ці настрої, там таке саме невдоволення. І це продемонстрували події  23-24 червня й подальші. Там же ж зняли не лише командувача 58-ї армії Попова, там і  інших повідсторонювали генералів. Тобто це дещо загальніша ситуація. Різниця тут у тому, що Пригожин та його рейд вирішували завдання публічно, явно, виступили прямо. І це був рівень питання самого Путіна. А командувача 58-ї армії не Путін знімав - він затверджує це, але знімали все ж таки його недоброзичливці Герасимов і Шойгу, це їхня апаратна гра. Тому вона не йде вище.

Тобто зв’язку між командармом Поповим і Пригожиним не було, ви вважаєте?

Ні, я вважаю, що це працює окремо. Усередині армії свої проблеми, свої невдоволення. Бо зокрема вони висувають претензію: а чому фінансувалася в такому нечуваному обсязі ПВК Вагнера, в той час як у самих з’єднаннях, частинах міністерства оборони, бракує того й того. Той мав можливість завдяки корупції й решти щось для себе вибивати, а частинам міністерства оборони таке й не снилося. І зарплатня вища була у ПВК Вагнера. А як виявляється, звідки гроші бралися, вони приватні хіба? Ні, ті самі гроші міністерства оборони РФ.

Тому так, суперечки є. Інша справа, повторюю, настрої однакові, настрої невдоволення. З такими настроями воювати важко, можна, але дуже важко, бо вони щоразу конвертуються в якусь непокору, критику, підрив єдиноначальності лав збройних сил. Але я повторюю: поки що ми не бачимо рішучих організованих дій, які могли б конвертуватися в повноцінний заколот. Не в такий одноденний похід, а дійсно в непокору, дезертирство з фронту під командуванням окремих старших офіцерів, які скажуть: ні, так ми не воюватимемо.  Тому що це абсолютно втрачає сенс.

От уявімо: вони втрачають Бахмут. У нормальної людини одразу постане питання - а навіщо його брали?

Ви навіщо поклали там десятки й десятки тисяч людей своїх? Зараз ви його втратили. Який є сенс від інших місць, які ви утримували? Якщо в Харківській області після успішної операції ЗСУ у вересні 2022 року це було так: ми відійшли, але ми все повернемо, - то що буде, коли залишать Бахмут? За який 9 місяців воювали і де, за, заявою самого керівництва ПВК Вагнера, втратили 20 тисяч (я вважаю, набагато більше, бо там гинули не лише контрактники ПВК Вагнера – гинули зі 72-ї бригади, ще багато чого там стояло)? Тому, перепрошую, там набагато більше жертв – не 20 тисяч, може, і не 30, і не 40. Побачимо. Але в будь-якому разі, поки настрої в армії не конвертуються в повноцінні політичні – що війна не потрібна, що путінська війна злочинна й не потрібна, - все вирішуватиметься на локальному рівні. Попова відрядили до Сирії, кажуть. Суровікін, Юдин і низка інших генералів, які взагалі є представниками…

То Суровікін «на підвалі» чи ні?

Я думаю, ні, але його точно відсторонено. Він не заарештований, але з ним працюють уже зовсім інші – представники департаменту військової контррозвідки.

«Стоматологи в цивільному».

Як там все відбувається – хтозна. Але він не має впевненості. Я думаю, що зараз підняли всі записи його розмов з Пригожиним, «жучки» всі (звісно, обліплені цими «жучками» і його дача на Рубльовці, і квартира, і робочі кабінети). І почали аналізувати. Там, можливо, в цих записах знайшли багато такого, що вимагає відповіді на запитання, які виникають. І тому вони довіряти керівництву своєму не можуть, і нема такого зближення з військами, що воюють в Україні. Я не думаю, що він повернеться до звичайного командування, хоча нічого не можна виключати, це лише наші версії.

Як свого часу казали командарму Тухачевському: нічого, скоро повернешся на робоче місце. Ще хотів би вас розпитати про цей дивний, майже анекдотичний, білоруський кульбіт Пригожина. Тобто Білорусь вони перетворюють на відстійник чи, навпаки, на плацдарм?

Я подивився цей відеозапис у темряві. Я певен, що це перший запис, зроблений з санкції Пригожина. Тобто вони спеціально вночі все показують – вишикували людей, щоб не видно було облич, інакше потрібно було б затемнювати спеціально. Те, що він там каже, виглядає як дацзибао: ми повернемося до Африки, ми ще себе покажемо, ми навчимо й зробимо другою армією у світі білоруську тощо. Все це має вигляд спроби показати контрактникам, що залишилися в Росії (ми навіть не розуміємо, скільки їх у Білорусі, хтось каже 2 тисячі, хтось – кілька сотень, точно сказати не можу), що їх не знищили, не ліквідували. Хоча в Росії базу в Молькіно в Краснодарському краї  закрито, 2 тисячі одиниць техніки забрали зі стрілецькою зброєю, боєприпасами. Склади всі ПВК Вагнера передано міністерству оборони.

Велика частина контрактників ПВК Вагнера стали контрактниками міністерства оборони

Від 1 липня вони зобов’язані укладати ці контракти, і відомо, що такі контракти укладають. Лише не дуже зрозуміло, хто перемістився й навіщо. Оці заяви Картополова, що вони пробиватимуть Сувалкський коридор до Калініграда, смішні, так само як і припущення, що ПВК Вагнера озброять і направлять на північ, а з півночі в Україну іти з якимсь новим рейдом абсолютно неможливо, тому що зараз у Київській області кордон з Білоруссю весь замінований, укріплення такого масштабу і військ стільки (за різними оцінками – до 150 тисяч), що 2 тисячі вагнерівців чи 10 тисяч проблеми не вирішать, вони всі зникнуть миттєво.

Тож я схильний думати, що з ними ведуть якусь гру, вони у відповідь теж якусь гру на виживання намагаються вести: типу «відправте нас до Африки, ми там ще знадобимося». А фінальних планів Москви, звісно, ніхто не знає - у цьому справа. Тобто чи це Путін повільно вирішує їх сплавляти в нікуди, він же заявив, що юридично…

А з іншого боку, вони можуть зараз спробувати захопити владу в Білорусі. Не знаю, наскільки це ілюзорний сценарій, але Пригожин на вась-вась із Путіним, відбулися певні консультації, він живий і отримує коридор разом із технікою. Не просто особовий склад. Якби було без техніки – можна було б говорити, що справді готуються перекидати на Африку.

На Лукашенка це не схоже – що він так легко повівся на таку оману, що силами ПВК Вагнера його відсторонять від влади. У нього досвід відносин із ПВК був у серпні 2020 року, коли три десятки людей транзитом проїжджали, тобто мали проїжджати, через територію Білорусі далі (ймовірно, це була спецоперація українських спецслужб, досі нічого не зрозуміло). Він їх заарештував, тримав, Зеленський просив їх видати – це ще до війни було, вони брали участь у подіях на Донбасі. Але Лукашенко відправив їх назад до Росії. Він від самого початку їх затримував, побоюючись, що вони приїхали під час виборів, щоб вчинити якісь дії з відсторонення Лукашенка від влади. Страхи ці не мали зникнути в Пригожина, якщо він їх тепер не бере до уваги,  то це було б дуже дивно й дуже наївно з боку Лукашенка, людини дуже боязкої, яка маніакально стежить за всіма рухами в оточенні. Отак просто привести 2 тисячі людей (якщо це 2 тисячі людей) до себе в Білорусь, то, коли в нього немає плану й він покладається на «авось», що ці люди дотримуватимуться зобов’язань, які на себе взяли, і домовленостей, які він уклав із Путіним, було б надто наївно. Я думаю,тут гра складніша, можливо, їх перемістили на територію Білорусі (там кілька десятків тисяч російських військ перебувають на формуванні та навчанні – там же ж є центри) і вони залишаються там зараз. Тож суттєво нічого не додалося до наявних з’єднань міністерства оборони РФ. Ну, буде ще дві тисячі, якщо це дві тисячі людей.

Інша річ – не можна давати їм зброю, важку бронетехніку, бо хтозна як вони поводитимуться, куди вони насправді підуть – а раптом на Мінськ, на президентський палац? Ці ризики Лукашенко бере до уваги, я гадаю, і жодної масштабної участі в якомусь військовому навчанні не буде з боку ПВК Вагнера з санкції Лукашенка.