Фронт потрібно підтримувати краще, бо війна може тривати ще 2-3 роки, - полковник Грант

Почалося. На півдні нашої держави розгортаються потужні контр наступальні дії ЗСУ. Наскільки є важливий цей напрямок і загалом як ви оцінюєте ступінь готовності наших бійців брати під вогневий контроль південь? Розуміємо, що там мінні поля, там потужні бетонні загородження, але у будь-якому разі вогневий контроль - це надзвичайно важливо.

Перш за все, це питання стратегічне, і відповідь залежить від прогресу на полі битви. Тому що якщо українським силам вдасться прорватися на півдні і, можливо, дістатися до Мелітополя або, ще краще, до Бердянська, то, звичайно, це буде потужним здобутком. Якщо ж їм цього не вдасться, то виникнуть питання, а чи варто було вдаватися до атак в цьому напрямку. Адже ми знаємо, що це найбільш укріплена та замінована прифронтова ділянка. Втім, я думаю, що ваші бійці впораються. Немає жодних сумнівів, що вони прорвуть оборонні ешелони. Однак скільки для цього їм знадобиться? І які втрати будуть на цьому шляху? Одна справа, якщо задумане вдасться. З іншого боку, чи вартий такий успіх виснажених ресурсів? Адже якщо втрати занадто великі, то зі стратегічної точки зору такий успіх може бути поразкою. Тож ми повинні тримати в полі зору події в найближчі кілька тижнів.

Бердянський напрямок. Токмацький напрямок і далі за списком. Там тривають запеклі бої, працює наша піхота, наша артилерія, нам бракує авіації, але війська просуваються. Ворог починає використовувати оперативні резерви, для того, аби втримувати свою лінію оборони. Наскільки ця серпнево-вереснева південна кампанія буде складною?

Ймовірність доволі висока, оскільки українські солдати мають рішучість і моральний дух продовжувати наполегливо боротися, виклик для Росії полягає в тому, чи може вона дозволити собі продовжувати наступати на Донецькому напрямку, адже саме там вони наполегливо наступають, а не в південних областях. Нам відомо, що у них дуже погане матеріально-технічне забезпечення, і Україна провела дуже успішну кампанію зі знищення російської артилерії та боєприпасів. Чого ми не знаємо, і я не думаю, що хтось в принципі може це знати, так це де знаходиться слабина противника в плані артилерії і боєприпасів, вона може бути перед Донецьком, а може за Бахмутом, а то й на південь від Запоріжжя. Знайдеться місце, де Росія раптом не зможе воювати належним чином. Саме там має відбутися справжній стратегічний прорив. І тому, дивлячись на південь,

у мене виникає запитання: що відбувається в районі Донецька, коли українські війська просуваються вперед?

Що станеться, якщо вони увірвуться в Донецьк? Чи є у ЗСУ ще близько 30 000 солдатів, які можуть увійти в Донецьк і взяти його? Це цікаві питання на даний момент, тому що поле бою до кінця незрозуміле. А може це буде Лиман, чи це Бахмут, чи це Донецьк, чи це Запоріжжя і південь. І тільки в найближчі два-три тижні, чи впродовж наступного місяця буде зрозуміло, де насправді Україна може завдати найбільшої шкоди.

Аматори дуже часто починають креслити стрілочки на картах намагаючись з’ясувати який рух можна буде вважати генеральним, але люди поінформовані говорять про важливість логістики. Ґлен, ви щойно наголосили на важливості переривання ворожої логістики.

Знищена логістика - це відсутність пального, боєприпасів та можливості функціонування підрозділів, які справді дуже глибоко закопалися. Відповідно, якщо ми говоримо всерйоз про знищення ворожої логістики, ми розуміємо, що з - одного боку - це Кримський міст, з другого боку - це взяття під вогневий контроль сухопутного коридору від Маріуполя і до Криму. І звісно переривання комунікації через кримські перешийки.

Знищення логістики - це важливо. Але коли бойові дії розгортаються так, як нині, то найважливішою є не стільки стратегічна логістика, скільки тактична. Іншими словами, що саме стоїть за військами, які воюють? Ось що важливо. Тому що зброя, яка впирається тобі в спину, важливіша за ту зброю чи боєприпаси, які знаходяться на відстані. І вони про це не знають. Тому, щоб максимально зламати їхній моральний дух і їхню волю -  необхідно зосередити українські сили перед певними рубежами, а потім знищувати логістику за цими рубежами, щоб вони відчували негайний дефіцит. Якщо концентруватись на стратегічній логістиці, то це дає ворогу час для переміщення з однієї частини поля бою в іншу. Якщо ж атакувати тактичну логістику, тобто продовольство, яке сьогодні розраховували з’їсти, воду, яку сьогодні планували випити, боєприпаси, які сьогодні мали використати, то це надасть особливого ефекту на конкретній ділянці поля битви.

Якщо ми говоримо про потужності ворога на півдні, ми розуміємо: в них є певні проблеми, але є в них і певні переваги зокрема це доволі міцна, багатоешелонована лінія оборони, посилена мінними полями, пристріляними позиціями, велика кількість авіації та артилерії. З другого боку ми розуміємо, що ключова задача зараз - це розколоти південне угруповання ворога. Його можна розколювати навіть не безпосередньо в спосіб успішного проведення сухопутних бойових дій, але й за допомогою вогневого контролю який би перервав нормальну комунікацію між двома потенційно розколотими угрупованнями півдня. Як довго могла би тривати відповідна кампанія і наскільки вона би була складною? Якщо ми говоримо про південь, після того перейдемо до Сходу.

Тому я вважаю, що за останні півроку ми багато зробили у сфері стратегічної логістики, але Росія продовжує наступати, і нам потрібно підтримувати солдатів на передовій, нашу передову піхоту, зосередившись на тих ділянках, які знаходяться одразу за піхотою, з метою зниження вогневих скупчень противника, щоб у нього не було ані артилерії, ані і боєприпасів для ведення вогню у відповідь. Це ключ до прориву.

Хочу сказати, що Росія завжди має потенціал для залучення ресурсів у цю війну, так людських, так і збройних.

Єдине, що може зламати південь, - це повне розгортання лінії фронту. І під цим я маю на увазі, що як тільки Україна десь прорветься і опиниться в тилу противника, росіяни почнуть утікати.

Тобто найголовніше - це прорватися, утворити певну прогалину в обороні та ефективно використати її з метою оточення росіян. Втім це може бути дуже довга та важка битва аж до Бердянська. Оборона росіян може і не дати так легко тріщину. Тому я не думаю, що ви повинні ставити перед собою якісь часові рамки. Необхідно визнати, що фронт потрібно підтримувати якнайкраще, а це означає, що, очевидно, потрібно більше безпілотників, більше техніки, більше карет швидкої допомоги, всього, що потрібно бійцям, аби продовжувати просуватися вперед, тому що ця війна може тривати ще два-три роки. Не варто недооцінювати здатність Росії кинути всі свої ресурси в топку війни. Ми повинні бути готові до тривалої битви і до того, що цей прорив займе тривалий період. Зараз відбувається постійний рух уперед, кілометр за кілометром. І саме тому ви повинні дотримуватися принципів війни, одним з яких є концентрація сил, яка життєво необхідна, якщо ви хочете прориватися.

На вашу думку, чи варто розглядати як окремі фронти, як окремі поля бойових дій - Куп'янсько-Лиманський, Донецький і Південний напрямки, зокрема коли йдеться про стратегію ворога. Вони намагаються грати на трьох локальних напрямках по-своєму чи все-таки у Герасимова зараз є сили зосередити це все і привести до загальної логіки військової кампанії?

Це розлоге запитання, тому що вони сконцентрували свої зусилля на Бахмуті, втім безуспішно. Тому я б сказав, що вони не будуть робити те ж саме знову, хоча вони можуть. Це Росія і цілком можливо, що вони підуть і знову наступлять на ті самі граблі в намаганнях щось провернути. Зараз видається, що вони намагаються утримувати якомога широкий театр бойових дій, адже коли він максимально широкий, це змушує Україну дуже добре думати про залучення резервів, тому що завжди є місце, де Росія наступає. Зараз - це справа Генерального штабу, і вони повинні тримати себе в руках, тому що цілком можливо, що в районі Лиману або навіть на північ від Донецька Росія може прорватися і почати фактично просуватися вперед. Це не означає, що вони зможуть активно просуватися вперед, вони радше використають прогалини, які має Україна на даний момент. Україна нині не може покрити весь фронт, просуваючись на південь. І саме на це розраховує Росія, яка хоче створити тиск на півночі, щоб змусити Україну підтягнути резерви на північ до Лиману, забравши їх з півдня. Все це схоже на покер, і нині важливо, хто моргне першим.

Куп’янсько-Лиманський напрямок, ми розуміємо, що у ворога там може добре укладатися з логістикою. Там зручне довезення боєприпасів, особового складу і т.д. Там посилюються бої. Важко говорити наскільки високою стане інтенсивність впродовж найближчих пари тижнів, але ворог туди перекидає велику кількість підготовлених військових.

Так, і я думаю, що зараз Росія намагається змінити фазу бойових дій, але справа в тому, що Україна прекрасно показала себе на півдні. Тож тепер вона повинна продовжувати там наступати, тому що якщо вони прорвуть південь, уже не матиме значення, що станеться на півночі, тому що найважливішими трофеями в цій битві - це Донецьк і Крим. Тому їм потрібно продовжувати просуватися в цих напрямках.

Звільнення Донецька та Криму змінять динаміку політики та стратегічне мислення всередині Росії.

Що таке Лиман, ніхто в Росії не знає, де знаходиться Лиман, і їх це не цікавить. Але вони знають, де знаходяться Крим і Донецьк. Тож якщо вони їх втратять, політика в Росії зміниться. Путін не зможе пережити втрату чогось настільки важливого.

Водночас розуміємо що Росія зараз намагається вчинити черговий злочин не лише проти України, але й проти міжнародного морського права, зокрема йдеться про спробу Росії анексувати Чорноморський басейн, той що належить Україні. Відповідно бачимо посилення ударів по Одесі, по півдні України, але це радше всього може вплітатися в загальну концепцію російської агресії в Чорноморському басейні. Було скликано Раду Україна - НАТО, і розуміємо, що мають піти надзвичайно серйозні кроки у відповідь, тому що Чорноморський басейн - це дуже серйозна історія з огляду на міжнародне право і не лише. Наскільки може бути успішною стратегія стримування зараз росіян в Чорноморському басейні і що на вашу думку, пане полковнику, вони могли замислити, зокрема коли йдеться про спроби атакувати південь? Південь - це південь України, це Молдова і так далі. Чи вистачить в них сил на це? Чи це такий собі відволікаючий маневр?

Перш за все, потрібно забути про міжнародне право. У такій війні, як ця, міжнародного права не існує. Росія вже порушила всі міжнародні закони, що стосуються війни. Тому вони не зацікавлені, і для них не має значення, чи вони його порушують. Факти говорять самі за себе. Схоже, що Заходу байдуже, де дотримуються законів, а де ні, тому що раніше вони нічого не робили. Пригадайте, як Росія встановлювала міни в Балтійському морі, які відтак потрапляли в румунські гавані. Росія і раніше зупиняла кораблі НАТО, наприклад, з Болгарії, і ніхто нічого не зробив. Тому давайте забудемо про юридичний аспект цього питання.

По-друге, я не бачу в цьому чогось незвичайного чи особливого. Справа в тому, що Росія намагається атакувати Україну всіма можливими способами, і там, де є слабке місце, вони будуть атакувати. А слабке місце є тому, що зараз немає українського флоту. І тому вони мають можливість чинити тиск на Україну на півдні, щодо Молдови та Придністров'я, водночас тримаючи Україну в тонусі на півночі, через присутність Вагнера. Таким чином, Росія фактично пересуває фігури на шахівниці у вигідну для себе позицію, у позицію, яка спричиняє Україні найбільше проблем.

Але не забуваймо, що майже кожний акт проти України, є частиною внутрішньо російського єства. І багато з того, що вони роблять, має на меті показати, що Путін все ще авторитетна людина, що він все ще може чинити тиск не лише на Україну, але й на НАТО, зважаючи на те, як він чинить тиск на НАТО і країни НАТО в Балтійському морі. І він вважає, що чинить правильно, тиснучи на Румунію, Болгарію та на Туреччину. Це для нього певний злет в очах свого народу, показник, що він все ще залишається жорсткою людиною і може робити те, що хоче.

Переміщення злочинної організації Вагнера до Білорусі. Ми розуміємо, що наразі їхнього особового складу недостатньо але, ми спостерігаємо як Білорусь поступово наповнюється російськими найманцями. Поступово вона наповнюється і російською технікою. Зрозуміло, що цього угруповання недостатньо для того, щоби скоїти ту чи іншу військову провокацію успішно проти України, натомість вони можуть намагатись розхитувати кордон з Литвою і з Польщею. І вони формально будуть виступати як екстериторіальне військово-злочинне угруповання і не будуть представляти собою офіційний уряд Білорусі чи можливо Росії. Тут ключова історія, як зреагують євроатлантичні союзники в разі тої чи іншої військової провокації, яка би йшла під фальшивим прапором, формально не від Путіна, але від злочинної організації Вагнера, йдеться про Польщу та Литву. Ми розуміємо яку гру хоче розігрувати Путін у Білорусі використовуючи злочинну угруповання Вагнера там. Тобто у відповідь на військову провокацію створену вагнерівцями удар міг би бути нанесений по території Білорусії. Тоді запускаються інші додаткові безпекові протоколи.

Перш за все, щодо вагнерівців, ми повинні забути все, що відбувалося раніше, тому що це був театр. Це був просто театр. Своєрідні ігри, і ніхто з нас насправді не знає масштабу цих ігор і того, хто в них насправді брав участь. Ми просто повинні розуміти, де вони зараз дислокуються, а також те, що їхнє угрупування не таке вже й велике. Хоча їх і небагато, все ж Росія підсилює їх, а це означає, що когось збираються для чогось використати. Ми не маємо жодного уявлення для чого. Можливо, їх навіть підсилюють, щоб в подальшому захищати Путіна. В цьому весь абсурд поточної російської політики.

Але не забувайте, що угруповання Вагнера загрожує не лише північній Україні. Воно загрожує і Польщі, і Литві, і навіть Латвії, яка знаходиться поруч.

Отже, вони є потенційною загрозою у військовому плані, навіть нічого не роблячи. Вони фактично є проблемою як для НАТО, так і для України просто своєю дислокацією. Їм насправді і напружуватись не потрібно.

Ви запитали про те, що робитиме НАТО? Що ж, давайте прояснимо. Якщо вагнерівці перетнуть кордон НАТО, вони отримають по зубах і то дуже швидко. І тоді гра буде зовсім іншою. НАТО не може допустити, щоб вагнерівці перетнули польський, литовський чи будь-який інший кордон, і щоб їм нічого за це не було. НАТО мусить діяти, інакше яка взагалі суть існування Альянсу?

Тому я впевнений, що Росія, і Путін, і Пригожин добре це розуміють. Якщо вони таки наважаться, то підпишуть собі смертний вирок. Я не думаю, що їх готують для цього, хіба що є якийсь мега екстремальний сценарій.  Однозначно, їх для чогось підкріплюють, і швидше за все планується щось в Україні.

Злочинець Картаполов, який засідає в російській держдумі, пару днів тому видав державну таємницю Російської Федерації у відповідь на пропоновані ним зміни до мобілізаційних розпоряджень в Росії. Він сказав звісно, ми це будемо робити, тому що ми готуємось до довгої війни. І тут ключова історія, як правильно тлумачити в російському розумінні поняття довгої війни? Тут питання з одного боку інтенсивності і готовності використовувати додаткові людські і технічні ресурси, або це просто затягування в часі. Якою ви бачите, пане полковнику, підготовку Росії до цієї фази і чи вони на це справді підуть?

Підготовка у них доволі потужна. Я маю на увазі, що вони працюють над власною оборонною промисловістю, над мобілізацією більшої кількості людей, а також над своїми відносинами з Північною Кореєю, Китаєм та Іраном. Вони наполегливо працюють над створенням сильнішої радянської системи. Саме термін “радянської” а не російської - радянської системи, яка насправді може воювати проти України протягом тривалого часу, і зможе знищувати Україну крок за кроком, використовуючи масові ресурси. Це те, що вони роблять зараз, і їхній намір - продовжувати робити це доти, доки Захід не здасться.

Я переконаний, що Путін думає, що якщо він продовжуватиме ще років зо два, Захід впаде і розвалиться, і буде укладена мирна угода, яка закріпить за ним захоплені території. Український уряд робить серйозну помилку, недооцінюючи впертість Росії у цій війні - не готуючись належним чином, не мобілізуючись належним чином, не організовуючи свою оборонну промисловість. Саме цим Росія зараз і займається, тоді як Україна - ні. Це дуже серйозна помилка - покладатися лише на союзників, адже на певному етапі у союзників закінчиться техніка, боєприпаси і все інше, і тоді Україна залишиться сама, і від неї будуть очікувати, що вона зробить набагато більше сама. Тож країні потрібно готуватися до того, що ця війна може тривати два, три, навіть чотири роки. Пригадаймо, Друга світова війна тривала п'ять років. Перша світова війна - також майже п'ять років. Тож у нас все ще може бути потенційно довгий шлях попереду.

Пане полковнику, а як в Британії поставились до відставки Надзвичайного і Повноважного Посла України у Великобританії пана Пристайка? Дуже багатьох це здивувало. Ми прочитали слова підтримки з боку зокрема міністра оборони Великої Британії Бена Воллеса. Отже, що, на вашу думку, сталося з Пристайком і загалом, як в нас укладаються в теперішній фазі британсько-український відносини?

Загалом, реакції громадськості майже немає, тому що пан посол не настільки відомий, щоб громадськість сказала: "О, це жахливо". Очевидно, що він здобув пієтет у політичного істеблішмента, зокрема у представників британського міністерства оборони. Я впевнений, що вони сподіваються, що на його місце прийде хтось такий же хороший. Але загалом у більшості західних країн посли не сприймаються як вагомі персоналії, якщо тільки вони не висовуються на публіку і не роблять ще багато чого. Тому є дуже мало послів, які відомі широкому загалу. Вони відомі в політичному плані завдяки своїм словам та діям, втім, якщо такі дії не викликають суспільного незадоволення, більшість людей навіть нічого про них не знають. Однозначно нині вам потрібен інший хороший посол.

Це нас цікавить з огляду на те, чи не будуть зменшувати кількості постачання Storm Shadow в Україну. Розуміємо наскільки важливими виявились ці далекобійні ракети.

Звичайно, буде зменшення, тому що в міру того, як ви їх використовуєте, їх стає все менше. Наразі промисловість загалом не може виробляти більше, або з такою ж швидкістю, з якою вони будуть використовуватися. Тому надання таких ракет буде скорочуватись. Україна повинна зрозуміти важливість виготовлення власних ракет. Необхідно спрямовувати свої зусилля на виготовлення власних Storm Shadow і робити це швидко. І для цього в Україні є реальний інтелектуальний потенціал. Це питання волі уряду і, чесно кажучи, когось розумного, хто очолить Укроборонпром і почне робити те, що потрібно Україні.