Герої України. "Хоронили тричі": легендарний льотчик Матуляк першим прийняв бій з окупантами, знищуючи колони з Криму 

Еспресо розповість про Геннадія Матуляка, якого президент України нагородив державною відзнакою Герой України, посмертно. 24 лютого пілот знищував ворожі колони над Херсонщиною і рідною Миколаївщиною. Загинув у другий день повномасштабної війни Росії проти України на Київщині, в повітряному бою з окупантами.  

"На генетичному рівні в Геннадія було закладено, що Росія – ворог"

Любов до авіації Геннадію прищепив батько. Він також був військовим – техніком літака. Народився герой на Миколаївщині, потім родина на 5 років переїхала до Німеччини. Там він і закохався в небо. Залазив дитиною на дах будинку і спостерігав за літаками. Мріяв бути льотчиком-винищувачем. У 16 років вступив до військового училища, мав спеціалізацію "авіація та космонавтика".

Дружина Геннадія Ольга Матуляк – також військова, старша офіцерка ЗСУ. Вона розповідає, що давно розуміли, що буде щось значно більше, аніж у 2014 році.

"Наше коріння – із Західної України. І мій батько, і батько чоловіка були уродженцями Прикарпаття. Напевне, в нас вже на генетичному рівні закладено розуміння, чим є Росія. Геннадій любив свою країну, відмінно знав українську мову, а нашу донечку Софійку навчив пісні "Батько наш Бандера". Зізнаюсь, вдома в нас не було синьо-жовтого прапора, зате був червоно-чорний стяг ОУН. Так само в Геннадія було стійке розуміння, що росіяни не можуть бути нам "братами", – розповідає пані Ольга.

Одружилась пара у 2017 році. Він дуже хотів створити сім'ю, мріяв про донечку, яка йому снилась перед одруженням. Дружина каже, що льотчик дуже мріяв про доню, та всю вагітність провів у ротаціях. Відколи Росія вдалась до анексії українських територій, Геннадій виконував бойові завдання в зоні у зоні АТО/ООС.

"Тієї ночі чоловік підняв усю ескадрилью"

Про те, що буде повномасштабна війна, в родині Матуляків знали. Просто до кінця не хотіли вірити в це. Ще в січні льотчик сказав дружині зібрати тривожні валізи собі й дитині, бути готовою в будь-який момент до різного розвитку подій. Пані Оля розповідає, що спершу жартома сприйняла вказівку чоловіка, але речі для дитини таки зібрала. А вже в лютому спакувала й свою валізу. 

"Там були речі першої потреби без документів. 22 лютого Геннадій подзвонив і сказав  "готуйся", бо щось буде і буде велике. Попередив наших батьків, коли все почнеться відвезти нашу Софійку і старшого сина від першого шлюбу на захід країни", – пригадує Ольга Матуляк. 

Каже, 23 лютого вони з чоловіком роз'їхались по своїх частинах. Ольга затрималася до 2-ї ночі, але потім військовим таки дозволили поїхати додому. 

"Коли повернулась, то вже чоловікові зателефонували й сказали що в їхній частині оголосили тривогу – треба підіймати чергову ланку літаків у повітря.Тієї ночі чоловік підняв усю ескадрилью. Коли почалась війна, в небо підняли майже всі літаки та під час виведення з-під удару не загинув жоден льотчик. Хлопці від перших хвилин працювали на всі 100 відсотків – першими полетіли знищувати колони з боку Криму", – розповідає військова. І додає, що з військової частини чоловіка у Миколаєві звання Герой України мають четверо хлопців, які, на жаль, уже загинули.

"За короткий час в місті вже почули вибухи. Далі був короткий дзвінок чоловіка зі словами "Оля, почалось. Нас обстрілюють". Коли зателефонував вдруге, то сказав, що в нього мало не поцілили", – пригадує вдова.

Ольга працювала військовим психологом, а тому знала, як поводити себе в критичних ситуаціях. У ті хвилини, каже, робила все по чіткому алгоритму, який був раніше відпрацьований. Пригадує, що серед містян особливої паніки також не було, лише важко було викликати таксі. 

"Миколаїв – це таке місто, де велике скупчення військових. Всі поводились дуже спокійно. Наступного ранку чоловік у телефонній розмові ще сказав, що вже за дві години вони можуть бути в місті. Але не були – хлопці пішли на виконання наказу. Після цього відпрацювання загинули два наші льотчики. Тому, коли я чую, що росіяни заблудилися, то знаю точно – це повна маячня. Там були підготовлені елітні підрозділи", – пояснює військова. 

Дружина Геннадія пригадує, що чоловік їй телефонував після кожного відпрацьованого вильоту і щоразу казав, як сильно її любить, наче відчуваючи, що вони більше ніколи не побачаться і не будуть разом.

"Він розумів, що кожен дзвінок може бути останнім. 24 лютого ввечері зателефонував і сказав: "Ти маєш гарно відпочити, бо в тебе завтра буде дуже важкий день", – розповідає Ольга.

Про смерть чоловіка написала незнайома дівчина в фейсбуці

25 лютого льотчик загинув у небі над Київщиною в повітряному бою. Світлина з його знайденим паспортом в ті дні облетіла всі соцмережі. Документ знайшли місцеві мешканці на місці падіння літака, яким керував Матуляк.

"Вранці наступного дня не телефонувала йому, бо розуміла, що це війна, чекала дзвінка від нього. Але він так і не подзвонив. Коли набрала – телефон вже був вимкнений. Я сподівалась, що просто нема зв'язку. О 14 годині на фейсбук мені написала дівчина і запитала, чи мій чоловік – військовий Геннадій Матуляк. Прислала фото паспорта. Ми зідзвонились і вона сказала, що Геннадій загинув, він згорів і його поховали. Тобто о 14 годині він вже був похований. Я не розуміла, чому все так сталось і чому пошуково-рятувальна група не шукала його. Але через те, що це був лише другий день війни, окупація, ніхто не знав, що робити. Як мені розповідали місцеві, голові сільради було байдуже і вона навіть не допомагала віднайти труну. В перший день вони просто поховали тіло під уламками літака. Згодом прислали відео і це навіть не виглядало як поховання, просто накрили тіло. І коментарі на відео – "А тут ми пахаранілі салдатіка, прісипали зємєлькай", – зі сльозами продовжує розповідь жінка.

Гідно провести чоловіка в останню дорогу вдалось аж 16 квітня. 

"Після того, як дізналась про загибель чоловіка, мені наснився сон, що я хоронитиму Геннадія тричі. Так і сталось. Після того, як його начебто похоронили під уламками літака, місцеві витесали саморобну труну (бо не було можливості знайти іншої) і перепоховали його вдруге. Поставили хрест і написали ім'я та дати народження-смерті. Прізвища не писали, бо боялись, що окупанти, дізнавшись, що там воїн, будуть глумитись над тілом. Утретє чин поховання відбувся вже в Миколаєві, після деокупації Київщини, 16 квітня".

Офіційно з військової частини дружину про загибель чоловіка так і не повідомили. Родина дізналась про смерть з указу президента Зеленського про присвоєння звання Героя України підполковнику Матуляку – посмертно. 

"Ті кілька днів сподівались, що місцеві помилились, що це – легенда, що хтось інший там похований, адже паспорт вцілів. Крім того, нам ніхто із частини не давав чіткої відповіді, чи він виходив на зв'язок, чи не виходив. Але, коли вже побачила звернення президента і прізвище свого чоловіка, де його нагороджують орденом, осягнули, що це – правда", – додає військова. 

Жінка пригадує, що Геннадій приділяв увагу своїм снам – вірив у їхній символізм і знав, як їх потрактувати. Кілька місяців перед повномасштабною війною уві сні кричав, а їй від цього крику ставало страшно.

"Він прокидався і повторював "Повітряний бій!". Не хотів розповідати, що снилось. Але якось таки зізнався – снилось, що він в повітряному бою згорів. Так і сталось. Кажуть товариші, що ще встиг виконати бойове завдання – знищив скупчення техніки поблизу Гостомеля. Встиг катапультуватись, але потім літак вибухнув вдруге, тому тіло в нього майже ціле, лише немає ноги. Дуже боялася поїхати, щоб знайти її. Морально не була готовою побачити місця, де загинув чоловік", – каже Оля.

Геннадій Матуляк в той день врятував усе село. Почав виводити літак і навіть встиг потягнути катапульту, та сталось друге влучання. Місцеві на власні очі бачили, як пілот рятує сотні життів. Машина впала за кілька кілометрів від населеного пункту, у лісі.

Дочка хоче бути, як тато – їздити на мотоциклі та літати

Ольга Матуляк сумує за кожним загиблим льотчиком. Каже, що їх в Україні є дуже мало, а гинуть зараз один за одним. Пригадує про тепер уже Героїв України Олександрів Кукурбу та Корпана, з якими працювала, як психолог.

"Наша остання розмова з Сашком Кукурбою. Він прислав фото, де підписав на одній з ракет "За Геннадія Матуляка". А я йому відповіла: "Бережи себе, бо тобі ще бути командиром і "ставити Софійку на крило". Він відповів, що обіцяє, а за тиждень загинув. 

Про чоловіка згадує, що той мав чимало цікавих хобі. Наприклад, мріяв відкрити перукарський салон, грав у хокей і дуже любив мотоцикли.

"У гараж я заходити не можу. Там купа хокейної форми, новий мотоцикл, який він наїздив всього 50 кілометрів. 4-річна донечка теж полюбила мотоцикли. Буду вчитись їздити тепер я і колись учитиму її. Навіть не знаю, чи хочу, але мушу – на знак пам'яті про чоловіка", – каже вдова. 

Ані дітям, ані батькам, коли Геннадій загинув, спершу нічого не казали. Сподівалися, що це неправда. Та вже після указу президента розповіли, щоб вони не дізналися з інтернету. 

"Син дізнався з інстаграму, для нього це – надзвичайна трагедія. А Софійка сказала мені, що тато заблудився в лісі. Вона розуміє, що тато – янгол, що вона вже більше ніколи не зможе його обійняти".

Софійка була на похованні батька. Мама пояснила – аби татусь став янголом, треба віддати його тіло Богові. Зараз дівчинка каже, що хоче бути як тато – льотчиком. Сказала, що літатиме заради тата. Ольга каже, що не знає, чи вдасться дочі втілити мрію. Хоча вдачу дитина має сильну, татову.

Фото з сімейного архіву

Еспресо продовжує серію розповідей про Героїв України, які боронили та боронять країну від російських загарбників. Більше історій читайте в нашій однойменній рубриці "Герої України".

Стежте за подіями в Україні та світі разом з Еспресо! Підписуйтесь на Telegram-канал: https://t.me/espresotb