Росіяни винесли вирок – понад 20 років: історія полоненого азовця Артема, який з 13 років розумів, що буде велика війна

Еспресо поспілкувався із мамою одного із них  – пані Тетяною – про шлях її сина до "Азовсталі", полон і намагання визволити від окупантів. 

Пані Тетяна разом з сім'єю живе у Броварах. Чоловік і брат жінки – у ЗСУ, вона ж волонтерить, бере участь у різноманітних акціях на підтримку азовців і щоденно чекає на звістку від сина. 

Від дитини – до героя Азовсталі

Фото: фото з особистого архіву мами полоненого азовця

Син Артем народився у 2000-му році. Коли розпочалася Революція Гідності, згадує мама, 13-річний хлопець дуже перейнявся подіями в державі й ще тоді підліток подекуди розумів більше, аніж батьки.

"Захоплювалась своєю дитиною вже в ті часи. Я тоді ще всього не розуміла, а він завжди казав: "потрібно боротися за свою Україну", "потрібно вчити історію". Коли окупували Крим, я якось йому казала – добре, що люди живі. Але у нього була зовсім інша логіка. Він пояснював мені на прикладі нашої квартири, мовляв, "як ти поступиш, якщо сусід забере в нас одну кімнату. Я відповідала, як так забере, це ж моє. А він мені: "А Крим чий?", – пригадує Тетяна. 

Вона каже, що син сам себе створив патріотом. Сам прагнув вивчати історію. Не нав'язану радянську, яку вчили батьки-бабусі, а справжню.

"Ці діти, які народжені у нашій вільній Україні – зовсім інші. Вони (чи більшість із них) самі себе такими зробили. Я люблю свою країну. Але не уявляла, що її можна любити настільки сильно, як її любить Артем. Думала що таке лише в кіно буває", – каже мама.

Фото: фото з особистого архіву мами полоненого азовця

Про повномасштабну війну син увесь час повторював ще з 2016-2017 років. Він розумів, що війна неминуча. Ще підлітком хотів піти в "Азов". Після 9 класу вступив у коледж, аби бути в столиці, ближче до подій, які там відбувалися. Коледж закінчив у 18 років і відразу хотів йти служити.

"Ми з батьком сіли, поговорили. Просили, аби він ще не йшов. Він у нас єдина дитина. Випросили в нього рік, але в 19 років Артем приніс документи й сказав, що раз уже нас послухав, а тепер проходить медкомісію і точно знає, що йде в "Азов". У нього в погляді було стільки рішучості, що я навіть не наважувалась відмовляти", – пригадує жінка.

Від Азовсталі – до полону

24 лютого 2022 року Артем подзвонив і сказав батькові брати паспорт і йти у військкомат. "Військові самі цього не витягнуть, або ми їх, або вони нас", – сказав хлопець. Рідні послухали, чоловік Тетяни і її рідний брат досі служать у ЗСУ. 

Вже бувши в Маріуполі на Азовсталі, Артем завжди переконував батьків, що все в нього добре. 

"Я знала зі ЗМІ, що в них були проблеми з їжею, медикаментами. А у нього було "все добре". Він ніколи б не сказав, що чогось у нього немає чи чогось не вистачає. У нього все було завжди, як казав, "під контролем". Більше за нас переживав, хвилювався, бо тут траса чернігівська", – згадує пані Тетяна.

Востаннє голос сина жінка чула 9 травня 2022 року. Три хвилини вони поспілкувались у "телеграмі". Артем привітав із Днем матері й сказав, що в нього, як завжди – "все добре". 

"17 травня написав повідомлення, що все добре і з ним довго не буде зв'язку. "Не хвилюйся. Люблю вас і пишаюсь своїми батьками". Жодним словом навіть не згадував про вихід у полон. Тому, коли почали казати, що виходять, то я в це зовсім не вірила. Була впевнена, що якщо щось і буде відбуватись, то їх перевезуть в третю країну", – каже мама воїна.

Фото: фото з особистого архіву мами полоненого азовця

Але в кінці травня батькам повідомили, що хлопців евакуювали в Оленівку. З часу, як Артем опинився в полоні, жодної особистої звістки від нього не мали. Від липня, коли в колонії стався терористичний акт і аж до вересня, про долю сина рідні не мали жодної інформації.

Лише після 21 вересня, коли звільнили перших полонених, мама почула, що в тому бараці, де сталося масове вбивство, хлопця не було і він живий. 

Вирок більший, ніж вік

У травні 2023 року на волю вийшло 45 азовців, серед них і побратими Артема з його підрозділу. 

"На жаль, один із них, друг мого сина загинув на річницю виходу з полону. 6 травня 2023 року вийшов із полону, а 6 травня 2024 року загинув. Коли вони поверталися, то розказали, що мого сина не бачили, але чули. Це було в Донецькому СІЗО. Їх там тримають у камерах, в напівпідвальних приміщеннях і не випускають на вулицю. Тому хлопці лише чули мого сина з сусідньої камери", – розповідає Тетяна. 

22 березня 2024 року російський "суд" виніс вироки 10-м українським військовим з підрозділу Артема, в тому числі й сину пані Тетяни. Вирок – 22 роки. Це більше, ніж було воїну на момент потрапляння в полон, адже коли Артем виходив з Азовсталі йому був лише 21 рік.

"Раніше нам казали, що легше визволити тих, хто з вироками, бо по них справи вже відпрацювали, дізналися що потрібно, вироки винесені і їх поміняти легше. Але зараз глухий кут. Тепер людей із вироками в нас, на жаль, стало важче обмінювати. Тому що для росіян вони вже не полонені, а ув'язнені. Щось у них відбулося і з липня 2023 року майже неможливо повернути тих, хто з вироками. Нам кажуть, що це має бути помилування або амністія від самого Путіна. А хто його буде про це просити?", – не розуміє мати воїна.

Фото: фото з особистого архіву мами полоненого азовця

Вона вважає, що потрібно залучати треті країни, посередників, які допомагатимуть у визволенні азовців.

"Ми говоримо окремо по Оленівці (бо це теракт і їх там вбили). Ми окремо говоримо про медиків, про оркестри, бо вони не комбатанти. Тепер нам потрібно окремо виносити на міжнародний рівень і тих, хто з вироками. Близько ста азовців зараз вже з вироками. Ще часто судять морську піхоту. Чомусь найгірше ставлення там до морської піхоти та до азовців", – розповідає пані Тетяна.

"Моя сила – мій син"

Родинам захисників "Азовсталі" пропонують писати листи до полонених через Національне інформаційне бюро. Дехто писав, а пані Тетяна відмовилася. Процедура довга, листи приймає бюро, через Червоний хрест передають на російський ЧХ. Іншим підрозділам звістки доходять, хоч ідуть до року часу. Азовцям не доходять взагалі. 

У координаційному штабі з родинами спілкуються завжди. А от вище керівництво держави їх поки ігнорує.

"Я досі не розумію, чому за два роки полону і три місяці оборони Маріуполя з нами не зустрілись сам президент чи пан Єрмак. З сім'ями азовців вони жодного разу не зустрілись, а серед них майже 100 засуджених. Засуджених за що? За те, що вони українські військові, які боронили Україну на території України. А їм дають строки 20-30 років, а десять з них – довічні", – каже "мама Таня".

Саме так її називають на чисельних акціях, що закликають до звільнення бійців "Азову" з полону. Пані Тетяна пропустила лише дві. Одну через похорон, іншу через те, що була в цей час на акції в Німеччині. 

Одна останніх –  забіг у Броварах 25 травня, до другої річниці полону. Збирали кошти для бригади "Азов" і нагадали, що наші азовці зараз на передовій, а багато з них досі перебувають в полоні. Пригадує, що коли починали акції в Броварах у 2022 році, то люди реагували не дуже активно. А останнім часом долучається дедалі більше, як у Броварах, так і в Києві.

Фото: фото з особистого архіву мами полоненого азовця

"Всі люди, які приходять на акції, це така велика підтримка! Вони надихають і додають сил. Я обожнюю всіх цих людей, які нікого не маючи в полоні, просто підходять і кажуть "ми поруч". У багатьох є сини, які ще підлітки. Вони зізнаються, 10 років туди-сюди і моя дитина могла б також там бути. Доєднується багато зірок. Не піаряться, не фотографуються, а просто приходять і стоять мовчки. Інколи розмовляють, підтримують", – каже мама полоненого. 

Аби психологічно впоратися з таким неймовірним стресом, довелося звертатися до фахівців. У 2022 році Асоціація родин захисників Азовсталі збирала жінок на психологічну реабілітацію. Пані Тетяна спочатку не хотіла звертатися, але потім пройшла тритижневу реабілітацію, аби стабілізувати стан. 

"Витримувати все емоційно допомагає саме син. Він знає, як я сильно його люблю, знає, що я без нього жити не зможу. І я хочу, щоб коли він повернеться (сьогодні, завтра чи через місяць) я була в нормальному стані. Бо, якщо він побачить, що я десь із розуму зійшла, то він звинувачуватиме себе. А я не хочу, щоб він себе звинувачував і тримаюся саме заради нього. Саме він моя сила, він мене надихає за нього боротися", – каже мати.

Через місяць Артемові виповниться 24 роки. Втретє свій День народження хлопець зустріне в полоні. А мама Таня чекає і вірить, що невдовзі таки зможе добитися повернення сина і відсвяткувати його свято в сімейному колі.