Ідея Софійності може об'єднати українців 

Σοφία перекладається з грецької як “мудрість”, тобто ми походимо з мудрості.

Український філософ ХХ сторіччя Сергій Кримський зазначав, що російська імперія свого часу обрала шлях “Третього Риму”, тобто влади, а Україна - шлях Софійності, тобто мудрості буття.

Вперше поняття Софійності знаходиться у творах Григорія Сковороди. Ідею Сковороди почули і переінакшили по-своєму російські філософи В. Соловйов, С. Булгаков, П. Флоренський, спробувавши створити власні концепції. І тут, в російській інтерпретації, “софіологія” стає ідеологічною базою для легітимації авторитаризму. Навпаки, в українській культурі, авторитарність не приживається. В українській софійності – мудрість проявляється у ціннісній взаємодії людей, а єдиним виміром втілення мудрості залишається конкретна людина. Софія – це також практична мудрість, що охоплює родинне життя, господарство. Ця Софійність зчитується в українській культурі, в фольклорі і філософії. Тут всюди царює культ мудрого господаря, квітучої садиби.

Софійність - це наша національна методологія вичитування реальності. Це мудрість людського серця, яка вичитує мудрість творіння. Це контакт між двома безоднями - серце і Всесвіт на одному рівні. Запорука будь-якого успіху  - це якісний контакт з реальністю. І такий повний, повноцінний і ефективний контакт можливий тоді, коли людина читає реальність серцем. Ось це і є Софійність - вичитування мудрості буття. 

Але така мудрість буття притаманна не лише людині, не лише суспільству, але може лягти в основу інституцій, як певні ціннісні орієнтири. Відповідно, коли я говорю про ідею, яка мала б  консолідуючий потенціал, я говорю про сукупність цінностей, які були притаманні українцям в процесі державотворення: про соборність, про справедливість, про сердечність, про свободу. Також - про пам'ять і надію. Адже оцю сукупність цінностей і називають Софією Київською, мудрістю київською. Тому софійність -  це методологія конструювання соціальної реальності. Ми вичитуємо ті сенси, які колись вже проявили свій потенціал для побудови стосунків, відносин на інституційному й суспільному рівні.

Умовою для гармонійного розвитку особистості - дитини й дорослого – є якісна взаємодія з реальністю. Людина, народжена у світі, і те, як вона сприймає світ, як вона його вичитує, стає тим ресурсом, яким вона згодом може поділитися. Я називаю цей стан зрілістю. Під зрілістю я розумію дві основні динаміки. Перша - це становлення, це мандрівка реальністю і вичитування необхідних сенсів. Для того, щоб накопичити особистий потенціал, яким потім можна послужити. Зріла людина - вона стає собою і служить іншим. Це проявляється як в трансляції життя. Ефективна екосистема - це тоді, коли я вбираю в себе світ і транслюю його у нові форми буття. Життя потоком минає крізь мене, повз мене. А софійність дозволяє мені вичитати із цього потоку усе необхідне для того, аби на берегах мого життя розквітли сади. Сади - це про атмосферу, про кисень. І сади - це про плід, про те, щоб життя могло тривати. Отже, зрілість - це становлення і служіння. І це ті процеси, які трансформують життя. Життя має тривати.

Про автора: Отець Андрій Зелінський, український філософ, священик УГКЦ, військовий капелан, політолог, громадський діяч, амбасадор форуму "Освіта Дивосвіту", який засновано на його книзі "Семенові зорі".

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.