Інвестиції як зброя: як Росія 30 років вела гібридну війну в українській економіці

Аналітичний центр вивчення і протидії гібридним загрозам оприлюднив другу частину звіту про те, як Росія руйнувала різні напрямки української металургії – “Виявлення та аналіз корозійних інвестицій в Українську економіку як елементу гібридної війни”. "Еспресо" першим серед всіх українських медіа розповідає про результати дослідження.

Про що цей текст:

• Як Росія запустила руки в титанову галузь України?
• У чому проявився слід РФ у марганцевій галузі?
• Як агресор використав у своїх інтересах Краматорський завод феросплавів?
• Гібридна війна РФ у вітчизняній економіці не припиняється. Що з цим робити

Як Росія запустила руки в титанову галузь України?

Титан активно використовують високотехнологічні галузі, як-от авіація і космонавтика, і потреба в ньому зростає. Світових запасів при нинішньому споживанні титану вистачить щонайбільше на сто років, та й це оптимістична оцінка.

Росія довго залежала від української титанової сировини, хоча має титанові поклади на своїй території. Але якість російської сировини гірша, промислові потужності з видобутку низькі, а фінансування на їх розширення не виділялося. Зате через титанову імперію Дмитра Фірташа Кремль отримав доступ до активів титанової галузі України. І десятиліттями використовував цю галузь української економіки як сировинний придаток.

Дмитро Фірташ. Фото: gettyimages

Працювало все просто: з України в Росію їхала сировина, а там, перероблена і доведена до стану кінцевого продукту, вона йшла на російські потреби або продавалася на Захід.

Тим часом українські потужності з переробки простоювали.

А тепер найважливіше: Україна не тільки має потужну сировинну базу титану, а й є єдиною країною в світі з повним циклом виробництва металевої титанової продукції.

Для титанової галузі важлива титанова губка. З її виробництва і починається ланцюжок металевої титанової продукції. Але, по-перше, виробництво титанової губки шкодить природі, а по-друге, є вибухонебезпечним. Налагодити таке виробництво не просто дорого, але й з огляду на тренд захисту екології надзвичайно важко. Відтак, видається можливим тільки розширювати існуючі виробництва.

В Україні це Запорізький титано-магнієвий комбінат. У 2016 році СБУ розпочала кримінальне провадження на керівництво цього комбінату за фактом постачання титанової губки на непідконтрольні Україні території. Неважко допустити, що звідти цінна сировина їхала завантажувати титанову галузь Росії.

І саме титанова губка є вузьким горлечком всієї цієї галузі. 

Це додає шансів Україні навіть попри війну підняти свою економіку за рахунок приватизації титанових підприємств західним інвесторам. Такий процес наразі планується. Окрім згаданого Запорізького титано-магнієвого комбінату, з молотка можуть піти і Об’єднана гірничо-хімічна корпорація та Демурінський ГЗК з Вовчанським родовищем, який, ймовірно, конфіскували у російського олігарха Михайла Шелкова.  Окрім того, спеціальні проектно-дослідні роботи в титановій галузі проводить Запорізький інститут титану. 

Михайло Шелков. Фото: РБК

Нинішній час треба використати для законодавчої, правової, фінансової та технічної підготовки до відновлення титанової галузі. Успішна приватизація цих об'єктів співмірна за значимістю із відбиттям відкритої російської агресії. Бойові дії, що тривають, серйозно ускладнять відновлення титанової промисловості. Зробити це буде складно, але можливо. 

У чому проявився російський слід у марганцевій галузі?

Росія впливала на марганцеву галузь України, оскільки була зацікавлена в поставках української сировини. Аби забезпечити свої підприємства сировиною, в хід йшло все – і руйнівні інвестиції, і корупційний вплив.

Марганець незамінний у металургійному виробництві. Наприклад, марганець використовується у машинобудуванні, трубній промисловості, а також для виготовлення броньованої сталі.

Росія повністю залежить від імпорту марганцевих руд. Вона досі імпортує щороку 1,1-1,4 млн тонн марганцевої руди. 

У 2013-2020 роках Україна була одним з постачальників марганцевих руд до РФ. І от залежна від імпортних поставок марганцю Росія свого часу реекспортувала його до України. 

В Україні родовища марганцевої руди підконтрольні так званій фінансово-промисловій групі "Приват", за якою стоять Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов. Ці родовища повністю забезпечують сировиною підконтрольній їм феросплавні заводи.

Але поставки українських марганцевих руд не є критичними тут для російської промисловості. Для країни-агресора наріжним питанням був український феромарганець.

У 2021 році на українські поставки припадало 80% імпорту цієї сировини до Росії. І замінити ці поставки в тих самих обсягах не було ким.

Феромарганець – це один із напрямків роботи Запорізького заводу феросплавів. Таким виробництвом в Україні займаються ще три підприємства, одне з яких розташоване на окупованій території (Стахановський завод феросплавів, Луганщина). При цьому 13,7% акцій заводу на понад 1 млрд грн через чотири офшорні компанії належав Оксані Марченко, а фактично – її чоловікові, російському агентові впливу Віктору Медведчуку.

Віктор Медведчук та президент РФ Володимир Путін
Фото: gettyimages

Зараз Україна не постачає феромарганець до РФ. А в квітні 2023 року суд наклав арешт на 13,7% акцій Запорізького заводу феросплавів, якими володіла Марченко.

Як агресор використав у своїх інтересах Краматорський завод феросплавів?

Російська стратегія економічної гібридної війни полягала в тому, щоб взяти під контроль стратегічно важливі для України підприємства і довести їх до зупинки. Фактично – знищити. А ті підприємства, які важливі для її економіки, вона намагалася переорієнтувати на роботу у своїх інтересах. Їх знищення відкладається до розв'язання питання імпортозаміщення.

Приклад такого підприємства – Краматорський завод феросплавів, який був створений на базі Краматорського металургійного заводу. 

Кілька штрихів. Краматорський металургійний завод був ліквідований відповідно до плану гібридної операції зі знищення металургійної галузі України. Від заводу була відокремлено феросплавний цех, на базі якого утворено Краматорський завод феросплавів. Його робота переорієнтовується виключно на задоволення потреб економіки Росії феросплавами.

У 2012 році завод придбав через кіпрський офшор Євген Іванов (Росія, Курська область). Власне, Іванов та його сім’я контролюють групу підприємств з виробництва і реалізації феромарганцю, в тому числі й український Краматорський завод феросплавів. Відтоді підприємство починає переорієнтовуватися під російські інтереси.

Краматорський феросплавний завод вночі, 2016 р. Фото: Вікіпедія

З заводу виводять кошти. Наприклад, у 2015 році ТОВ “СЧПЗ Трейд” (Росія) подала позов до Господарського суду Києва на Краматорський завод феросплавів щодо відшкодування $60,7 млн нібито за порушення договорів про поставки.

І позивач, і відповідач мали одного і того ж власника — Євгена Іванова. Завод погодився з усіма звинуваченнями дуже швидко. І вуаля – після рішення суду задовольнити вимоги позивача є законна підстава вивести з України $60,7 млн.

Україні варто б звернути увагу на діяльність Євгена Іванова та, імовірно, ініціювати накладення санкцій на нього як власника офшору, що володіє Краматорським ФСЗ. А сам завод у судовому порядку повернути у власність держави як частину Краматорського метзаводу, який захопила Росія в рамках гібридної війни.

Гібридна війна РФ у вітчизняній економіці не припиняється. Що з цим робити?

Хоча сьогодні Росія напряму обстрілює українські міста та українські підприємства зокрема, гібридні війни не припиняються. Розуміючи це, Україна має переривати будь-які економічні контакти з компаніями, які задіяні в гібридних “спецопераціях” Росії, обході санкцій. Такі ж методи, що РФ використала проти української металургії, працювали й в інших галузях української економіки.

Для РФ принципово знищити український економічний потенціал. Тому так важливі разом з військовою допомогою і дієві економічні санкції проти Росії.

Наше завдання – пояснити, що насправді Європа сама має бути зацікавлена в дієвості санкцій. Бо ж Росія запускає свої руки в європейську економіку та намагається тиснути на європейську політику.

Якщо раніше вона діяла через газовий шантаж, то зараз в хід іде залежність від постачання кольорових металів і неметалевої сировини, які потрібні для розвитку інноваційних галузей.