Кілька годин життя під загрозою смерті: як працює "стабік" неподалік Бахмуту

- Бігом когось! Допоможіть вигрузити! – по тону, яким гукають знадвору, зрозуміло, що привезли "тяжкого". Його везуть коридором буквально бігом. Зупинка серця. Бліде обличчя, кров з носу, що запеклася.
- Скільки він уже в такому стані? – запитує лікар на бігу. – 5 хвилин?
- Та ні! Я лише 5 хвилин його бачу!
- Ясно. Значить, щонайменше 5 хвилин…

Масаж серця. Побратими пораненого чекають у коридорі. Обличчям стікає піт, в очах – німий розпач від неможливості на щось вплинути. "Сука… сука… сука….", – безсило повторює один із них, ніби мантру.

Так виглядають будні стабілізаційного пункту на Бахмутському напрямку. Поранених привозять хвилями – з різних бригад, які працюють тут. Ще хвилину тому усі палати, де приймають "300-х", були порожніми, лікарі виходили на перекур і запарювали каву з тортиком, як от уже паркуються одразу ж декілька швидких різних бригад. Привозять двох "тяжких" і двох "легких". Перший, той, що тяжкий, з останніх сил благає про воду. Однак води йому не можна, адже є ризик наявності внутрішніх кровотеч. Над його стабілізацією бригада лікарів працює близько години. Біля нього ставлять лампу УФО, адже при значній крововтраті людське тіло перестає тримати тепло, є ризик гіпотермії.

Вадим, лікар-анестезіолог, описує пошкодження: "Відкрита черепно-мозкова травма, і геморагічний шок 2-3 ступеня. Ми не можемо чітко сказати, тому що ми не знаємо саму об'єму крововтрати. Ну згідно динаміки, пульсу, наповнення судин, ми визначили, що це 2-3-й ступінь. Він отримав плазму, кров, і після цього одразу стабілізувався по гемодинаміці". 

Його колега, хірург Володимир, додає, що це поранення стало наслідком дії мінно-вибухового пристрою: "Ураження від голови до ніг, є розчавлені рани, вогнепальні рани, пневмоторакс, і рука рвана, вражена з переломом, з можливим відходженням магістральних судин. У нього була свідомість дещо знижена, але він був у свідомості, коли його приймали".

Стабік – це перша точка, де поранені отримують медичну допомогу. Після того їх відправляють до шпиталю одного з міст Донеччини, а звідти вже на триваліше лікування – Дніпро, Київ, Харків, Вінниця, Львів… За один день тут проходить сотня поранених, а іноді й більше. "Тяжким" майже завжди потрібна кров, тому важливо тримати запаси. На календарі неділя, однак тут не знають ані вихідних, ані обідніх перерв. 

Судинний хірург 3-ої ОШБр з позивним “Корсар” каже: від пробудження до повної готовності працювати з пораненим минає 27 секунд. 

... "Мотор" тяжкого "300-го" вдається запустити. Крива кардіограми стрибає по монітору.

Після того, як хвиля поранених спадає, медики швидко і ретельно прибирають у кабінетах, перестеляють ліжка, аби все було готово до приїзду наступних пацієнтів.

Кошики наповнюються зрізаним одягом, закривавленими термоковдрами і одноразовими простирадлами.

За 10 хвилин надходить наступна хвиля.

Авторка тексту і фото: Олена Максименко

Матеріал створений у межах партнерства Еспресо і  Donbas Frontliner. 

Читайте також створені у межах партнерства репортажі про навчання військових на Донеччині, наслідки катастрофи на Каховській ГЕС, ракети на Київ та ситуацію в селах на березі річки Інгулець, які потерпають від затоплення.

Donbas Frontliner – незалежне репортерське медіа, яке розповідає про війну, розвʼязану РФ проти України. У фокусі уваги – події на лінії фронту, нещодавно звільнених територіях, в тилу; документування доказів та свідчень очевидців щодо воєнних злочинів Росії. У 2022 році команда стала переможцем Free Media Award 2022; засновник медіа Андрій Дубчак – лауреат премії імені Георгія Гонгадзе 2023 року. Соцмережі Donbas Frontliner.