Коли закінчаться мовні війни в Україні?

Як тільки на фронті настає відносне затишшя, або інтервал між ракетними обстрілами довший ніж тиждень, слід очікувати чергового затьмарення свідомості на мовному ґрунті. Всі стають миттю фахівцями з мовного питання  і намагаються висловитися з цієї нагоди. На те й вона демократія, але час війни демократія працює по-іншому. Мова — це фундамент національної ідентичності, та  натискання на слабкі місця може призвести до його руйнування. Усі 30 років українську державу будували на піску, і просто диво, що вона все ще існує. По суті, існує вона завдяки критичній меншості – людям, які розуміють, що нової історичної спільності з єдиною для всього людства  мовою навіть за найпотужніших глобалізаційних процесів немає в планах Творця. Не для того Він розвалив Вавилонську вежу, щоб дозволити її будувати знову.

Я впевнена у своїй мовній позиції й в Україні всюди розмовляю державною мовою. Спокійно. І всі мене розуміють. Якщо ні, то повторюю повільніше. В Одесі, Краматорську, Херсоні, Харкові,  Ялті. Так було завжди

Читайте також: Культ чи культура?

Потоки рефлексій на мовні скандали   в соціальних мережах можуть перейти й на шпальти газет, і  на телебачення, коли ЗМІ це вигідно. Чим брудніші й кривавіші потоки, тим вигідніше. Хтось здуру щось   ляпнув, ніби російськомовних на фронті більше, ніж україномовних, якась касирка відмовилась обслуговувати державною  мовою, побились діти…Зі свого досвіду я знаю, що спокій помічніший за істерику. А тому я впевнена у своїй мовній позиції й в Україні всюди розмовляю державною мовою. Спокійно. І всі мене розуміють. Якщо ні, то повторюю повільніше. В Одесі, Краматорську, Херсоні, Харкові,  Ялті. Так було завжди. І жодного разу на мене не дивились зі зневагою, навпаки — з зацікавленням, а потім поступово додавали в розмову українські слова. Люди відчувають силу духу, що виявляється у принциповості.

Читайте також: Хто і чому гальмує обмеження "русского міра" в Україні

Найбільш ганебне явище, з яким я зіткнулась, це коли в моїй присутності україномовні батьки звертались до своїх дітей на общепонятном. І тим самим видавали свій мовний "патріотизм" з головою. Навіть якщо твої діти у зросійщених містах змушені з ровесниками спілкуватись російською, то з україномовними повинні автоматично переходити на українську. Бо така воля батьків, які зацікавлені в тому, щоб їхніх нащадків не прийшли "визволяти"  московські убивці,  гвалтівники та мародери.

Навіть якщо твої діти у зросійщених містах змушені з ровесниками спілкуватись російською, то з україномовними повинні автоматично переходити на українську. Бо така воля батьків, які зацікавлені в тому, щоб їхніх нащадків не прийшли "визволяти"  московські убивці,  гвалтівники та мародери

Читайте також: Нам потрібна не просто українська культура, а приваблива українська культура

Мовну ідентичність формують родина, школа і церква. Якщо вони не україноцентричні, то ця війна надовго. Війна за душі це щось іншого ніж війна зі зброєю. Легко перемогу тут не здобудеш.

Мовну ідентичність на регіональному рівні теж потрібно захищати. Війна літературної мови з діалектом — безглузда витівка,  штучний конфлікт. Колись мені дали редагувати переклад  і попередили, щоб я не вдавалася у правках до галіцизмів. Я дуже сміялася, коли знайшла в тексті "шляк би тебе трафив". Перекладачка була чи не з Харкова.

Будь-яка муміфікація мови знищує її словниковий запас, який потрібно  весь час поповнювати діалектизмами, новотворами, термінами. Щодо англіцизмів, фемінітивів, вульгаризмів, суржику – то вони нам і не друзі, і не вороги. Здорова жива  мовна тканина відкине все те, що їй не підійде, аби не допустити до зараження.

Будь-яка муміфікація мови знищує її словниковий запас, який потрібно  весь час поповнювати діалектизмами, новотворами, термінами. Щодо англіцизмів, фемінітивів, вульгаризмів, суржику – то вони нам і не друзі, і не вороги. Здорова жива  мовна тканина відкине все те, що їй не підійде, аби не допустити до зараження

Читайте також: Календар війни

Мову потрібно відчувати на глибинному рівні, бути її активним носієм, щоб мати право вести повноцінні дискусії на теми її вдосконалення. А це ніхто не за тебе не зробить. Слід визнати, що мовні війни у Європі зараз на паузі, принаймні, їм не доводиться боротись за виживання. Деякі мови практично вимерли. В Албанії – арумунська мова. Носії мови ще є, але школи вже не працюють, хоча діють подекуди арумунські церкви. Шумерська мова проіснувала до 1 тисячоліття від  Р.Х. як мова винятково храмових богослужінь. Перед тим аккадські окупанти вигнали її зі шкіл, урядових установ й, відповідно, з родин. Останній носій пруської мови помер у 60-х роках XX століття.

Московські окупанти ведуть проти української мови тотальну війну, чого не було досі, а їхня агентура  намагається розколоти унітарну Україну, провокуючи громадянську війну. І поводитись українцям потрібно як на війні – наступати, а не вести ганебні "мінські перемовини",  при яких трохи вдасться виграти час,  але активна фаза буде вельми кривавою.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця. лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.