Війна сягнула нового рівня щодо цілей, ціни й втрат. Колонка Сергія Згурця

Третя річниця повномасштабної агресії РФ

Три роки тому російська армія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Війна, яка триває з 2014 року, сягнула нового рівня щодо цілей, ціни й втрат. Ця війна стала найбільшою і найкривавішою в Європі після закінчення Другої світової війни. І впродовж цих трьох років Путін використовує всі зусилля своєї ядерної країни та намагається знищити Україну.

Подивімося на мапу бойових дій, аби зрозуміти динаміку.

Блакитним позначено території, які після підступного вторгнення у 2022 році були звільнені від ворога Силами оборони внаслідок низки успішних контрнаступальних операцій ЗСУ. Червоним позначено те, що ворог утримує на цей час. За території, які виокремлені червоним, ворог заплатив і продовжує платити колосальну ціну - 198 тис. вбитими та понад 550 тис.пораненими. Щонайменше тричі було знищено склад найбільш боєздатних частин РФ, які вдерлися в Україну у 2022 році.

Наші втрати, звісно, менші, проте вони для нас є вкрай болючими. У кожного з нас є родичі та друзі, які зараз на війні та тримають оборону. Ми маємо вкотре висловити їм слова подяки за те, що вони стримували й стримують ворога. 

Протягом цих трьох років з обох сторін відбувалася трансформація у підходах до ведення бойових дій на землі, на морі й у повітрі. Про певні зміни та підходи поговорили з військовим експертом Центру оборонних стратегій України, полковником запасу ЗСУ Віктором Кевлюком.

Військовий експерт зауважив, що нашими здобутками є те, що держава Україна продовжує існувати у тому вигляді, в якому була задумана у 1991 році. По-друге, Сили оборони зберегли свої угруповання, керованість ними та продовжують чинити опір противнику, який їх переважає, за окремими показниками - досить суттєво. Сили оборони продовжують вести протиповітряну оборону держави й роблять це досить успішно, проводять стратегічну операцію з планомірного винищення нафтопереробної промисловості противника, завдаючи ударів на значну глибину, також успішно ведуть територіальну оборону: посилена охорона державного кордону, охорона органів державної влади. Тобто виконується спектр завдань, покладених на територіальну оборону. Слід зазначити, що державний суверенітет на підконтрольній Україні території зберігається.

Аналітик вважає, що першою успішною оборонною операцією слід визначити операцію з оборони Києва. Розгромлений під Гостомелем ворожий десант не дозволив ворогу реалізувати свій план повітряного перекидання штурмового ешелону на ближні до Києва аеродроми з подальшим вторгненням у столицю, що за більшістю оцінок призвело б до поразки у війні у разі втрати столиці. Цього не сталося. 

Друга - успішна наступальна операція під Харковом, яка дозволила звільнити майже всю Харківську область. Це було раптово для противника, майстерно, швидко, не надто великими ресурсами, але дуже успішно.

До успішних слід віднести операцію з витіснення противника з Херсонської області. ЗСУ створили загрозу оточення, яка змусила противника відмовитись від оборони міста Херсон. Усі пам'ятають, як ексгенерал РФ Суровікін доповідав президенту ворожої країни та просив дозволу відвести війська на лівий берег Дніпра.

Ще одна з успішних операцій - оборона населеного пункту Кринки. Саме завдяки успішним діям морської піхоти на лівому березі було скуто значне угруповання противника, яке могло бути застосовано на Донецькому напрямку. Події там розвивалися б набагато більш критично для нас.

Наступна операція, яку пан Віктор відніс до успішних, - це операція у Курській області. Варто звернути увагу на те, що раптові дії на оперативному рівні у Харківській та потім у Курській області дозволили воєнному керівництву Сил оборони України досягти раптовості дій. Це дуже складний і важкий комплекс заходів, але кожного разу для противника це неприємний сюрприз, який призводить до втрати величезних територій.

На першому етапі в Курській області ворог втратив близько 1000 кв.км за лічені дні. Зараз, хоча територія зменшена, близько 580 кв.км перебувають під контролем України, це територія, яку, по-перше, дипломати повинні успішно використовувати в переговорах, зміцнюючи українську переговорну позицію. По-друге, угрупованню противника чисельністю 55 тис. осіб доводиться відвоювати власну територію, а їхня авіація змушена руйнувати власні населені пункти. Світ бачить, що жодних "червоних ліній" не існує, хіба що у промовах російських керманичів. Тому це дуже показова ситуація не лише з військового погляду, а й з військово-політичного.

Що стосується Бахмута, то тут досить суперечливо: з одного боку тривала оборона міста - це показник військових спроможностей Сил оборони на цьому напрямку, а з іншого - "фортеця Бахмут" існує лише у піснях. А де ж укріплення навколо цієї фортеці? Не зовсім зрозуміло. Тому після війни мають долучитися не лише військові історики, а й правоохоронні органи, які мають з'ясувати, чому ми оборонялися ледь не у чистому полі.

Полковник запасу ЗСУ додав, що політичне керівництво має нарешті усвідомити свою відповідальність за долю нації, України та визначитися з військовою стратегією, а конкретніше зі стратегією перемоги. Поки у нас є стратегія воєнної безпеки 2021 року, яка ніяк не відповідає тим подіям, що зараз відбуваються. Щодо військово-політичних змін, то ми сильні у мобільних діях та технологіях, що і має бути трансформовано Силами оборони у свої спроможності. 

Сьогодні основний тягар війни на собі несе піхота, тобто бойові дії на дальності приблизно 5 км від лінії бойового зіткнення, а це стрілецька зброя та FPV-дрони. Як тільки нашим Силам оборони вдасться змістити акцент ведення бойових дій на глибину від 30 км до 300 км, то у противника з'явиться цілий спектр проблем з ППО, майданчиками базування армійської авіації, логістикою, системами управління та зв'язку. Відповідно, з одного боку це дещо розвантажить нашу піхоту, а з другого – напружить армійську авіацію, артилерію, ракетні війська, ударну авіацію. Для цього військове керівництво повинно створити нову концепцію, подібна є в НАТО і називається "Концепція повітряно-штурмової операції". Треба такі матеріали вивчати та адаптувати до наших реалій.

Офіцер зауважив, що ми маємо набір спроможностей, на жаль недостатньо розвинених, де переважаємо противника. Наприклад, система "Дельта", безпілотні авіаційні комплекси, також маємо перевагу в управлінні, розвідці, у нас є доступ до супутникової розвідувальної інформації, яка надається нашими партнерами – це все має бути об'єднано в єдині інформаційно-розвідувальні центри. До такої інформації по горизонталі мають дотягуватися підрозділи, які застосовують засоби вогневого ураження всіх дальностей. Відповідно, це все має ефективно координуватися. Звісно, на словах легко говорити й просто звучить, але як військове командування на рівні головкома та Генштабу підготує відповідні розпорядчі документи та опише в них своє бачення війни, яке б спиралося на застосування наших переваг, тоді, можливо, ми будемо мати набагато більш позитивний результат, ніж зараз.

Кевлюк пояснив, що при механізованій бригаді у роті розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів приблизно є 50 фахівців, на яких і припадає десь 70-90% уражених цілей. А в такій же бригаді на 81 піхотне відділення, а це десь 648 піхотинців, припадає 5% уражених цілей. Залежно від того хто і скільки приносить у "скарбничку", на цьому і треба зробити акцент. Безумовно, піхота потрібна, і саме піхотинець поставить державний прапор України над Кремлем, але всі інші для цього мають створити умови. Сили, які забезпечують дії піхотинця, мають нарощуватися відповідним чином, адже вони не потребують великої чисельності людей.