Інтерв’ю

"Коли ми приїжджаємо з книжками в прифронтові бібліотеки, то бачимо, що насправді відбувається в цьому місті": виконавча директорка ПЕНу Терен про волонтерські ініціативи

Мирослава Барчук
24 березня, 2024 неділя
19:07

Виконавча директорка Українського ПЕН-клубу Тетяна Терен у спільному проєкті українського ПЕН та телеканалу Еспресо "Власні назви з Мирославою Барчук" поговорили про те, як український ПЕН їздить у прифронтові населені пункти, возить книжки у зруйновані бібліотеки та спілкується із місцевими жителями

Зміст

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. Проєкт спільно створюють український ПЕН та телеканал "Еспресо". 

_____________________________________________________________________________

Почнімо з того, що таке ПЕН?

ПЕН - насамперед це міжнародна організація з центральним офісом у Лондоні, по суті в кожній країні світу існує свій ПЕН-центр і це об'єднання письменників, журналістів, культурних менеджерів, перекладачів, загалом людей, які працюють зі словом. Що важливо сказати в контексті того, про що ми сьогодні плануємо говорити, що ПЕН загалом виник у 1921 році, тобто це повоєнний час, час після Першої світової війни, коли виникає думка в інтелектуальних спільнотах спочатку в Британії, але потім і в інших країнах, що в період таких великих викликів, які є в культурі, журналістиці, викликів зі свободою слова. Дуже важливо, щоб люди, які працюють зі словом були об'єднані та могли разом працювати з цими викликами й розвивати свою культуру і літературу.

Ще до початку великої війни український ПЕН почав ставати дуже впливовою організацією і, можливо, зараз є найпотужнішим голосом, адвокатом, принаймні одним з найпотужніших адвокатів української культури у світі та фактично найбільш впливовою організацією в Україні. Розкажи, будь ласка, чим займається спільнота?

Коли я зараз, особливо за кордоном, розповідаю про нашу роботу, хто ми, чим займається ПЕН, ким є об'єднання наших українських авторів, дуже часто це викликає певний подив. Тому що наша робота великою мірою відрізняється від того, що роблять інші ПЕН-центри в інших країнах, очевидно, що це пов'язано з війною й ці зміни, ці розбіжності були вже з 2014 року, бо ПЕН працював зі справами українських авторів, політв'язнів і не в кожній країні є такі виклики з якими має працювати ПЕН-центр. Насправді я сьогодні дуже мало говорю про те, що ми робили до 2022 року, тому що, очевидно, наша робота з політв'язнями, з українськими заручниками Кремля триває, але більшість наших ініціатив, насамперед культурних, призупинені й далі в нас починається процес пошуку тих ділянок, тих пріоритетів, де ми можемо бути, як спільнота, найбільш корисними. Наша спільнота на сьогодні - це 163 українські автори, письменники, журналісти, правозахисники, культурні менеджери. 

Виконавча директорка Українського ПЕН-клубу Тетяна Терен

Фото: www.facebook.com/penclubua

 

Ми сьогодні планували з тобою говорити про волонтерські поїздки, я думаю, що це якраз той досвід, який великою мірою визначив те, що ми робимо сьогодні.

Якщо спробувати це якось підсумувати, виділити якісь напрямки, я б говорила насамперед про якраз підтримку цієї спільноти, те, що ми можемо разом проживати такий складний, важкий досвід у нашій країні, в житті кожної родини та кожної людини. Ця підтримка є і дуже практичною та намацальною, оскільки ми запроваджували стипендії публічні, закриті, щоб допомагати окремим родинам, окремим автором, митцям в Україні. З іншого боку ми навіть цього року продовжили фестиваль для молодих авторів "Прописи" з тією метою, щоб літературний процес в країні тривав, щоб зберігалася ця тяглість між поколіннями.

З іншого боку, якщо переходити вже більше до волонтерських поїздок, то я б говорила, що ми також займаємося фіксацією досвіду війни, ми працюємо і збираємо нову поезію, ми збираємо щоденники, документальну літературу і на основі цього виходять наші книжки в серії "Бібліотека Українського ПЕН". Одночасно це не просто фіксація - це документування, це те, що якраз дивує інші ПЕН-центри, що наша організація працює з документацією воєнних злочинів проти культури й проти медіа, ми маємо свою таку важливу ділянку роботи й це насамперед відбувається у волонтерських поїздках, коли ми їдемо на прифронтові, звільненні території й на основі цих матеріалів уже готуємо наші звіти, готуємо матеріали іншими мовами, які можемо поширювати на всю нашу міжнародну спільноту, на сотні інших ПЕН-центрів.

Напевно, я окремо виділю також продовження культурного життя в Україні навіть в такий важкий час. Я це бачу великим пріоритетом. Культура не може зупинятися, не може зупинятися розвиток, тяглість культури. Крім того, що ми їздимо постійно в інші регіони, ми організовуємо події, підтримуємо бібліотеки.

Якраз у лютому 2022 року починає працювати простір Українського ПЕН у Києві й для нас це вже на сьогодні такий автономний ніби проєкт, частина нашої роботи. Я вважаю, що це один з найактивніших культурних центрів у Києві сьогодні. Навіть цього тижня - це шість публічних подій, які відбуваються щовечора у різному форматі, для різної аудиторії й з обов'язковим збором на підтримку української армії. Напевно, це найважливіші речі - документувати та підтримувати нашу спільноту, культуру.

Повернімося до волонтерських поїздок, де фактично з одного боку ми підтримуємо бібліотеки, веземо книжки в найбільш зруйновані райони й це називається "Незламні бібліотеки" і з іншого боку ми веземо багато західних інтелектуалів, письменників. Ці волонтерські поїздки почалися в червні 2022-го, у нас є відео поїздки до Херсона, я так розумію, що це була перша поїздка, тому хочу з неї почати, тим більше в цьому відео, яке ми з тобою відібрали до цієї розмови є Вікторія Амеліна, яка тоді ще була жива і яку ви зустрічаєте на залізничному вокзалі у Херсоні.

Вікторія Амеліна

Вікторія Амеліна. Фото: www.facebook.com/penclubua

Що ти пригадуєш з цієї поїздки, ти була її учасницею?

Я зрозуміла, що, окрім того, що вже Вікторії немає з нами, а Вікторія для мене є такою великою мотиваторкою того що ці поїздки почалися, вона мене підтримала в ідеї поїхати до Харкова - це наш перший напрямок - початок червня 2022 року. Потім Вікторія оскільки починає займатися документуванням злочинів, працювати з "Трус Хаундс", починає писати свою книжку англійською мовою, вона намагалася їздити з нами завжди, це була цікава історія, тому що про Херсон вона дізналася в останній момент, вона була за кордоном в адвокаційній поїздці й вона нам просто пише за кілька днів до цього, що друзі, мені треба доїхати ще до України, але я хочу до вас приїхати, хоча б один день бути з вами в Херсоні, й тому вона до нас приїхала потягом прямо в той день - два дні в дорозі для того, щоб бути разом з нами. Вікторії немає.

Є кадри також бібліотеки Олеся Гончара - там вона пошкоджена, але після того ми пам'ятаємо, що уже восени минулого року ця бібліотека по суті зруйнована окупантами, а не просто пошкоджена.

Що я пам'ятаю про ту поїздку? Пам'ятаю, звісно, певну внутрішню тривогу, це були дуже важкі дні й ситуація в Херсоні, ми знаємо, що не змінилася й у той день у місті були постійні обстріли, особливо ближче до Дніпра, а бібліотека Гончара якраз на березі й буквально з вікон ми бачили інший берег на якому стояли окупанти. Пам'ятаю це відчуття, яке було просто в повітрі, тому що за кілька днів до цього стався обстріл (можливо, пам'ятаєте супермаркету в центрі Херсона?) і висіла напруга, але одночасно пам'ятаю дивовижну зустріч в укритті театру імені Миколи Куліша, де зібралися представники культурної спільноти, прийшли бібліотекарі, люди, які працюють в музеях, переважно люди, які лишалися в місті для того, щоб зберігати фонди, лишатися відповідальними за те, що є для них важливим. Я, звісно, пам'ятаю ці історії, голоси, пам'ятаю бібліотекарів, які, щоб не співпрацювати з окупантами не виходили на роботу, але не хотіли втрачати зв'язок із читачами й видавали книжки зі своїх власних домашніх бібліотек.

Пам'ятаю, що пережив театр і пам'ятаю історію Олександра Книги й, напевно, найбільшим для мене потрясінням була історія Художнього музею з якого окупанти вкрали більшу частину експонатів, фондів. Це настільки фізичне відчуття якоїсь втрати твоєї культури й так само поруч Краєзнавчого музею. Ми тоді потрапили лише в художній, почалися обстріли якраз поруч з художнім музеєм, пам'ятаю цю довгу розмову, пам'ятаю, що ми спускалися у фонди, де зберігалися ці роботи. Це було відчуття ніби є фізичне тіло твоєї культури та щойно ти бачиш, як з цього тіла забрали частину органів, ніби це був такий великий фізичний біль.

Ми потім поїхали ще до волонтерів - це теж професор історії, науковець - люди, які створили свою волонтерську спільноту і продовжують працювати, роздавати гуманітарну допомогу, допомагати військовим. Насправді ці поїздки, ти знаєш, з одного боку вони завжди мають цей біль якийсь у собі, тому що ти слухаєш людей, ти бачиш поранені міста, пошкоджену чи викрадену культурну спадщину, але з іншого боку - це щоразу дає сили й приклад цих людей, їхні історії, те, як вони тримаються, як вони продовжують попри все захищати свої міста, свою землю і розвивати свої міста і села. Це такого рівня сила, такий опір, що ти щоразу повертаєшся і ніби кілька днів без сну і в дорозі, а в тебе є сили, щоб рухатися далі.

Ти знаєш, в мене так само, те саме відчуття, що в тебе, ці люди до яких ми приїжджаємо й власне культурні спільноти цих прифронтових територій. Їм здається, що це ми приїжджаємо, щоб їх підтримати, а ми завжди їм говоримо про те, що це вони нас підтримують завжди, які б фізично не були виснажливі ці поїздки. Тому що у нас завжди багато дуже громад, які ми відвідуємо, але ти приїжджаєш фізично втомленим, але страшенно натхненним тим, що ти бачиш, прикладом цих людей, стійкість, відвагу.

Два тижні ми їздили до Херсона теж з групою ПЕН, відкривати книжкові полиці в укриттях. Просто уявіть собі, що Херсон, який перебуває зараз весь час просто під безперервними обстрілами, там місцева громада хоче мати в укриттях, у підвалах своїх будинків бодай книжкові полиці з українською літературою. Є така херсонська молодіжна ініціатива "Книги в укритті" й ось разом з цими людьми ми їздили не просто на правий берег Дніпра, район Корабель, де достатньо небезпечно, ми їздили в район, який називається Острів і ось цей район просто за кілька кілометрів від позицій росіян - 3-4 км, може 2 км і там живуть люди, вони хочуть відкривати книжкові полиці у себе в підвалах для того, щоб читати книжки й мати якусь спільноту свою.

У цій поїздці були Володимир Єрмоленко президент українського ПЕНу, літературознавиця Тетяна Огаркова, прекрасна поетеса Катерина Калитко. Отже, для Херсона і для нас це було дуже-дуже важливо.

Думаю, що це абсолютно дивовижна, прекрасна ініціатива, в чомусь це така дуже сильна метафора - bookshelters - "Книжкові укриття". Я подумала, що бачила схожу річ вперше у Нікополі, це ще одне абсолютно незламне, прекрасне українське місто. Ми вже двічі теж їздили в рамках волонтерських поїздок і там їхня Центральна головна розподільча бібліотека, окрім того, що підтримує всі свої філії, намагається, щоб там продовжувалась робота, у них теж був, як в багатьох будівлях підвал - це абсолютний центр міста. Ми знаємо, що Нікополь, на жаль, обстрілюється окупантами щодня і в цьому підвалі вони теж обладнали укриття, яким вони опікуються. Тобто бібліотека опікується центральним укриттям міста і коли ми приїхали туди вперш (здається це весна 2022 року), ми побачили, що в цьому укритті стояли полиці з книжками. І це настільки вже тоді мене потрясло, як змінюється роль і значення бібліотеки в умовах війни й те, що ось ця книжка в укритті далі продовжує працювати.

Книжка, яка не просто укриття, а (для мене) це завжди можливість розмови. Тобто ми говоримо навколо книжки, ми говоримо навколо питань і тем, які в книжці звучать і, напевно, тому буквально з другої нашої поїздки до Чернігова, ми зрозуміли, що надалі плануючи наші волонтерські поїздки завжди будемо у кожному місті й містечку заїжджати в місцеву бібліотеку, тому що бібліотека уже давно, ще до повномасштабного вторгнення була в Україні не лише місцем для зберігання книжок - це соціальні центри, які об'єднують свою громаду, надають дуже різні послуги. Й коли зараз ми приїжджаємо з книжками в ці бібліотеки, привозимо письменників з України, з інших країн, ми бачимо, що саме через бібліотеки ми найшвидше дізнаємося, що відбувається в цьому місті, в цьому регіоні, ми завжди знайомимося з усіма активними людьми з якими потім продовжуємо наступні ініціативи й ми завдяки бібліотекам розуміємо, де потрібна наша допомога і це не тільки про книжки мова, бо ми привозимо і допомогу для військових.

Бібліотека, дійсно, в умовах війни стала цим центром, який об'єднує громади. Ти знаєш, крім того, що я згадала про Нікополь, дивовижна ініціатива в Херсоні. Я пригадую бібліотеки на Донеччині - Слов'янськ, Краматорськ - бібліотеки (це перший приклад, який я побачила в Україні), які змушені були евакуювати книжки, тобто бібліотеки взагалі фізично без книжок, але продовжують працювати. Працюють як гуманітарні центри, плетуть сітки, приймають людей, надають їм допомогу, проводять якісь консультації, тренінги для людей у цих громадах. Якісь бібліотеки з лінії фронту були змушені переїхати на захід і вони навіть там продовжують шукати своїх читачів, збирати громаду і надавати ту підтримку, яка потрібна.

Ми буквально тиждень повернулися з Чернігова (де мали спільні заходи у бібліотеках Коцюбинського і Довженка) - ця бібліотека була пошкоджена кілька разів під час обстрілів окупантів. Ми пам'ятаємо особливо другий поверх там і дах протікав, не було вікон, була дуже складна ситуація й от буквально минає рік і ми побачили абсолютно сучасну, прекрасну бібліотеку, яка збирає повні авдиторії, кінопокази, обговорення, дискусії. Для мене це якесь диво, це про якусь настільки велику стійкість, опір кожної нашої громади, що це дійсно захоплює.

Іронія в тому, що головна ідея ПЕНу - він засновувався на тому, що культурна спадщина і культура - це поле порозуміння і вона недоторкана, особливо під час збройних конфліктів чи війн. Як реагують люди Заходу - західні інтелектуали, письменники, яких ми привозимо сюди, як вони реагують на те, що вони бачать в цих зруйнованих регіонах?

Ти знаєш, я зараз подумала про свою першу таку адвокаційну поїздку за кордон - це був травень 2022 року Америка, Нью-Йорк. Я пригадую, як мене в аеропорту забрав таксист, який тоді зовсім недавно дізнався про Бучу, про Київщину і він мені тоді сказав: ви знаєте, я зрозумів чому нас настільки хвилює те, що відбувається в Україні, чому настільки для нас це близько, бо коли я бачу кадри з Бучі чи Ірпеня, я впізнаю ось ці будинки й ці вулиці, вони для мене цілком американські, вони мої, мені зрозуміло те, що я бачу в цих кадрах і тому для мене настільки боляче те, що там бачу.

Я можу провести тут паралель, бо я маю відчуття, що коли ми говоримо про знищену культурну спадщину, ці кадри, ці фотографії, ці відео, вони так само хвилюють і торкають тих людей, які це бачать, тому що ми всі формуємось культурою, ми всі формуємося простором культурних об'єктів навколо нас, тому, скажімо, коли з'являються оці перші страшні фотографії, наприклад, зруйнованої бібліотеки в Чернігові або пошкодженого храму в Харкові, я пригадую, що вся наша міжнародна ПЕН-спільнота публікувала на своїх сайтах, починала з цих фотографій різні конгреси й міжнародні події. Тому що зруйнована бібліотека чи пошкоджений храм - це те, що відгукується в кожному, це те, що поруч з тобою, ось є країна в Європі, де зараз це руйнують. Очевидно, що коли повномасштабна війна триває понад два роки й коли уже європейська міжнародна аудиторія бачила цих фотографій дуже багато, коли пошкоджених пам'яток понад тисяча - це не сотні, це вже понад тисяча пошкоджених об'єктів, сьогодні фотографії чи наші відео можуть не спрацьовувати для того, щоб люди відчували й розуміли що тут відбувається. Тому досить рано ми усвідомили, що набагато важливіше, дійсно, привозити інтелектуалів сюди й коли ми їх привозимо, завжди їдемо на Київщину, до Чернігова, є делегації, які погоджуються їхати до Харкова і їх дійсно це потрясає. Найбільше, те, що вони бачать навколо себе зруйновані будинки, зруйновану архітектурну спадщину, храми, бібліотеки музеї, так само їх торкають історії людей, але зруйнована чи викрадена культурна спадщина - це те, що не може не зачепити людину, бо це у кожного є всередині, тобто це частина виховання, якоїсь основи на якій тримається кожна людина.

Якщо ти вже почала говорити про Чернігівщину, я згадаю один момент, тому що ми з Тетяною якраз у цій поїздці були разом з іншими прекрасними членами ПЕНу і з Катериною Калитко, Софією Андрухович, Вахтанґом Кебуладзе. У Новгород-Сіверському, який є фактично прикордонною територією, там 23 км до російського кордону, встав один чоловік на зустрічі (була надзвичайно щира розмова) і він сказав, що ви не повірите, але до нас не приїжджали українські письменники із 1989 року. Нас це всіх дуже вразило тоді. Я пригадую, що радянська влада якраз дуже добре дбала про те, щоб були оці контакти митців, письменників з людьми в найдальших від центру провінціях, містах, містечках, селах навіть ланки на свинофермах, вони скрізь робили концерти, якісь зустрічі.

Як це можна зараз зробити? Тобто немає оцього пропагандистського апарату, який би забезпечував цей контакт, але контакт потрібен. Як ти бачиш це, як можна це організувати, щоб це на якомусь ширшому рівні, тому що ПЕН однаково не зможе це зробити, оцей контакт, який дуже людям потрібен і нам, і їм. Як це можна зробити?

Виконавча директорка Українського ПЕН-клубу Тетяна Терен

Фото: www.facebook.com/penclubua

 

Ти знаєш, мене теж дуже вразив цей момент ця промова чоловіка в Новгород-Сіверському, я теж про це постійно думаю і думаю все-таки не лише про те, що це була частина радянської пропагандистської машини, але й думаю про те покоління - це ж мова про шістдесятників, частково про дисидентів, які не лише через радянську систему і можливості, які давала радянська влада, але і за власним покликом дуже хотіли їхати до людей. 

З іншого боку, я про ці зустрічі чула в тому ж Чернігові, вони згадували, як туди приїздили й Павличко, і Драч, і теж з таким захопленням, що провідні, головні українські письменники приїжджали до нас, щоб говорити з нами, зі своїми читачами. Тобто тут дуже важливий момент і тієї спільноти про яку ми сьогодні багато говоримо, спільноти шістдесятників, їхнього впливу, бажання знати та відчувати свою країну, свої землі. Коли я міркую про ці досвіди, я думаю про те, що навіть до 2022 року ПЕН насправді дуже багато їздив, у нас було дві програми "Мереживо" в рамках якого ми їздимо в районі центри України, в нас була програма "Наближення", ми їздили у великі міста, але ось у цих волонтерських поїздках я збагнула, що не знаю свою країну, я завжди дуже багато їздила, була в усіх регіонах України, а ось тепер, коли ми їздимо в маленькі містечка, коли заїжджаємо навіть в села у цих громадах, я зрозуміла, що ми цього робимо мало і що я свою країну не знаю. 

Очевидно, що треба продовжувати їздити ще більше. Зараз з'являються інші ініціативи громадських організацій, форум видавців зараз їздить теж з книжковою ініціативою в регіони, але, напевно, цього ніколи не буде достатньо. Ми маємо вийти й на державний рівень, коли державні інституції теж будуть використовувати всі можливості для того, щоб письменники, митці їздили в усі регіони України. Ти пам'ятаєш, що в Новгород-Сіверському теж прозвучала ця думка, що, можливо, якби цих контактів, цих розмов про те, що ми проживаємо було більше, то була б інша ситуація в цьому регіоні, тут би більше читали українську книжку і ніхто не знає, як би відбувалися воєнні дії там. Це дуже болючий такий момент, він звернений до українських митців, він до нас звернений з боку цих людей, про це потрібно думати. Зараз, звісно, є велика складність з безпековими моментами у цих поїздках, цих історіях, але разом з тим ми бачимо і переконуємося на своєму досвіді, що це можливо і що це надзвичайно потрібно.

До речі, не тільки в Новгород-Сіверському, але й взагалі в цих прикордонних територіях постійно звучить думка про те, що не буває вакууму, так чи інакше відсутність української культури вона заповнювалася телебаченням, яке було російськомовним і проросійським, російськими виконавцями, книжками й так далі. Тобто там, де була порожнеча воно заповнилося чимось дуже чужорідним. 

Була й поїздка ПЕН до Миколаєва. Що ти пригадуєш, що тебе вразило?

Щоразу коли дивлюся відео чи бачу якісь фото з наших поїздок, у мене відчуття, що я бачу рідних людей, керівників, працівників бібліотек, людей до яких ми повертаємося, у яких ми тепер часто просимо пораду, коли їдемо в цьому напрямку. Й Миколаїв це абсолютно якраз рідне місто, ми дуже близько товаришуємо сьогодні з їхніми бібліотеками, тому мене переповнює така велика радість, що я бачу ці обличчя і пригадую цей досвід. Насправді ця поїздка була тоді ж коли й Херсон. Ми спочатку поїхали на Миколаївщину, потім звідти поїхали до Херсона. Я насамперед пригадую цю бібліотеку, як нас зустрічали, які запитання ставили, як виглядала ця бібліотека. Тобто навіть в тих складних умовах ми знаємо, що Миколаїв теж перебував у дуже важких умовах у перші місяці вторгнення, але попри це вони показують, що тут ми вже вікна замінили, стародруки показують, тут у нас впав шматок ракети прямо на подвір'ї, а вона не вибухнула, ми продовжуємо працювати. Вони розповідали, як вони ходили в бібліотеку навіть у найважчі дні, коли люди намагались не виходити з домівок, але вони ходили перевірити, що тут відбувається, чи в безпеці книжки, намагалися тримати зв'язок зі своєю аудиторією. Це дійсно абсолютно захоплювало і захоплює мене досі.

По суті Миколаїв теж нас спонукав до такого розширення нашої допомоги бібліотекам. Окрім того, що самі закуповуємо і привозимо нашим ПЕН-бусом нові книжки на деокуповані прифронтові території, ми почали також оголошувати загальноукраїнські збори книжок і нам вдалося і для Миколаєва, і для Херсона зібрати ще більше видань. Це настільки активні люди, що вони намагаються не лише допомагати місту, регіону, але (мені здається), що вони так само допомагають всій Україні своєю активністю і всім, що вони сьогодні роблять.

Хочу запитати тебе ще про такий унікальний феномен, про те, як філософ і президент Українського ПЕНу Володимир Єрмоленко з дружиною Тетяною Огарковою збирають гроші на платформі культурного подкасту Kult: Podcast і практично щоразу везуть не лише книжки, а й автівку для Збройних Сил України, яку вони купують за гроші, які зібрали на цьому подкасті. Мені цікаво, як ти бачиш реакцію західних інтелектуалів, іноземців на це, як вони сприймають? Тому що це щось унікальне для інтелектуала - з одного боку ось така діяльність, а з іншого - ці люди повинні підтримувати свою армію в такий спосіб.

Володимир Єрмоленко

Володимир Єрмоленко. Фото: theukrainians.org

 

Очевидно, що їх це часто дивує, це питання звучить завжди про роль інтелектуалів в умовах війни, це вже таке питання з якого починається майже кожна міжнародна подія куди нас запрошують. Я завжди говорю про українських митців, які сьогодні на фронті, які долучилися до армії, розповідаю їхню історію, розповідаю чим вони пояснюють це рішення долучитися до армії й захищати сьогодні свою країну, розповідаю інші історії: стільки-то наших авторів долучилися до лав Збройних Сил, а всі інші стали волонтерами. Я завжди говорю, що в Україні кожен є волонтером і далі розповідаю окремі історії, зокрема Тетяни та Володимира, говорю також про історію Kult: Podcast.

Він виник, як проєкт ще до повномасштабного вторгнення і за моїм відчуттям, як слухачки, цей проєкт був покликаний показувати українську культуру, як абсолютно очевидну частину європейської культури  розповідати нам самим і нагадувати хто є наші митці, хто є ось ці великі масштабні імена нашої культури.

Й потім після 2022 року, коли Тетяна та Володимир активно вмикаються в інформаційну роботу, вони щодня й досі проводять просто десятки етерів різними мовами для іноземної аудиторії, вони починають їздити теж з гуманітарною допомогою на деокуповані території, а потім у них приходить теж ось це усвідомлення і рішення - все що вони роблять, все що тримає сьогодні культуру так само має підтримувати нашу армію.

Й за кордоном, коли запитують, як допомогти Україні, письменникам чи митцям, найперше, що ми всі говоримо: будь ласка, підтримайте нашу армію - це головний партнер української культури.

Історія Kult: Podcast - це насправді дуже сильний приклад і дуже сильна метафора того, як українська культура сьогодні підтримує свою країну і свою армію. Тетяна і Володимир організовують безліч ініціатив для того, щоб збирати кошти, вони продовжують записувати подкасти різними мовами й зокрема усі події, які відбуваються в нашому просторі, наші квартирники, вони всі спрямовані на те, щоб збирати кошти для армії й закуповувати наступні автівки. Я думаю, що насправді в української культури сьогодні не може бути іншого сценарію, українська культура має так само працювати на те, щоб підтримувати країну і підтримувати армію.


У текстовій адаптації телепрограми відсутні розмови Мирослави Барчук із заступником голови Херсонської ОВА Володимиром Клюцевським та активістами з Херсона, які впроваджують ініціативу "Книги в укритті" Мариною Чижовою, Аелітою Горбуновою, Антоном Новіковим. Їх ви можете подивитися у відеоверсії нижче:

Теги:
Читайте також:
Київ
+22°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 40.35
    Купівля 40.35
    Продаж 40.87
  • EUR
    Купівля 43.29
    Продаж 44.05
  • Актуальне
  • Важливе
2024, п'ятниця
21 червня
14:04
OPINION
Марина Данилюк-Ярмолаєва
Скандали з НАБУ. Як це впливає на підтримку Заходом грошима та зброєю?
13:53
Прапор США
У Пентагоні зазначили, що Україна може використовувати американську зброю вздовж усього кордону з РФ
13:41
Оновлено
ЄС
Рада ЄС офіційно затвердила переговорні рамки щодо вступу України та Молдови: запуск переговорів - 25 червня
13:33
Казино
НБУ впроваджує заборону використання кредитних коштів для участі в азартних іграх
13:30
Оновлено
ЗСУ
Армія РФ активізувалася на Новопавлівському напрямку: ситуація на фронті
13:22
вибух
Росія обстріляла фугасними бомбами село на Запоріжжі: загинув чоловік, двоє поранених
13:16
Польсько-білоруський кордон
Ситуація на кордоні з Білоруссю кардинально погіршилася, - міноборони Польщі
13:07
Віктор Циганков та Мілан Шкріняр (ліворуч)
Словаччина - Україна: онлайн-трансляція матчу Євро-2024
12:58
Пошкоджена автівка
Вимагав відвезти на кордон із сусідньою державою: у Бучі невідомий підірвав себе гранатою в автівці водія
12:48
Південна Корея
Південна Корея здійснила попереджувальні постріли після того, як військові з КНДР втретє перейшли кордон 
12:43
Оновлено
Айдос Садиков
Замах на опозиціонера Садикова в Києві: двох громадян Казахстану оголосили в міжнародний розшук, вони втекли у Молдову
12:37
Ексклюзив
Рафаель Гроссі МАГАТЕ
"Мабуть, ця особа надзвичайно корумпована": експерт з енергетики Омельченко про заяви Гроссі щодо порозуміння з РФ у питанні ЗАЕС
12:25
Ігор Клименко
У МВС прокоментували напад на ексбійця спецпідрозділу Kraken у Дніпрі
12:07
OPINION
Вадим Денисенко
Путін послав Китай. Вдруге за тиждень
12:03
Огляд
світ, міжнародний огляд
США посилять українську ППО, призупинивши експорт до союзників, а Путін робить попередження Південній Кореї щодо зброї для України. Акценти світових ЗМІ 21 червня
12:02
Колишній генерал СБУ Андрій Наумов
Ексгенералу СБУ Наумову оголошено підозру у підробленні документів для уникнення кримінальної відповідальності в Сербії
11:45
електроенергія
Обмеження впродовж доби, із 13:00 - у більшому обсязі: ситуація в енергосистемі на 20 червня
11:36
Оновлено
вогонь, полум'я, пожежа
У ніч на 21 червня українські дрони атакували 4 НПЗ і радіолокаційні станції у РФ та окупованому Криму, - Генштаб
11:27
Оновлено
Вибухи в Росії
Сили оборони підтвердили ураження складу пального в Тамбовській області й нафтобазу "Енемська" в РФ
11:18
Оновлено
Війна з Росією, ЗСУ
Росіяни заявили, що вперше застосували авіабомбу ФАБ-3000 М-54: у Повітряних силах ЗСУ прокоментували
11:09
вітер
Наталка Діденко розповіла, на яку погоду чекати найближчими вихідними
10:53
На фото: учасники програми Модель молодіжної Парламентської Асамблеї НАТ
Модель молодіжної Парламентської Асамблеї НАТО: 200 студентів спробували себе в ролі делегатів
10:50
Вірменія
Вірменія визнала державу Палестина
10:46
Селидове
РФ зранку скинула авіабомбу на Селидове: двоє загиблих, 3 постраждалих
10:46
Інфографіка
долар євро валюта обмін
Курс валют на 21 червня: скільки коштують долар і євро
10:27
поліція
Клименко розповів, скільки патрулів виділило МВС для супроводу працівників ТЦК
10:26
Ексклюзив
Сергій Згурець
Найпозитивніша новина щодо посилення ЗСУ: Згурець про можливість надання Україні зброї Південною Кореєю
10:23
міна, розмінування
На Харківщині вибухотехніки 3 дні розміновували шлях до авто із загиблим чоловіком
10:13
Правоохоронці й підозрюваний
Зливали позиції та техніку ЗСУ у соцмережі: СБУ оголосила підозри двом "блогерам"
10:08
Тайвань
Китай пообіцяв США не вдаватися до ядерної зброї або погроз нею в боротьбі за Тайвань, - Reuters
10:08
OPINION
Михайло Гончар
Чому Кулеба принижується перед Китаєм?
09:49
гроші
Прибутки українських банків рекордно зросли порівняно з попереднім роком
09:43
Ексклюзив
Ворог пішов з іншого напрямку: військовослужбовець ЗСУ Сазонов про ворожу активність біля Часового Яру
09:23
OPINION
Микола Княжицький
КСУ: національна безпека – це підстава для заборони діяльності РПЦ
09:16
Білорусь солдати
Біля кордонів України та Польщі: Білорусь почала раптову перевірку готовності військових частин
09:15
відкриття рекрутингового центру у Львові
До кінця року в Україні планують відкрити 40 рекрутингових центрів
08:55
Латвія
Латвія зобов'язала ще одну категорію росіян складати мовний іспит на право проживання в країні
08:34
Ігор Клименко
Клименко про демобілізацію: "Ніхто не знав, що війна затягнеться на третій рік"
08:29
Ексклюзив
ЗСУ
Ситуація з російськими обстрілами та штурмами на Куп'янщині залишається напруженою, - голова РВА Канашевич
08:14
Оновлено
новини Львівщини
У Росії заявили про нібито збиття 70 дронів над Кримом та Чорним морем
Більше новин