"Тому що він хоче, щоб ми разом з Ним це зло зупинили": голова УКГЦ Блаженнійший Святослав про віру та чому Бог не зупинить війну

У мене багато є питань, які я сьогодні хочу поставити. Ми входимо в чергове Різдво у війні, і з кожним роком все важче, і менше людей залишається в Україні, бо багато хто виїхав, багато хто загинув - і цивільні, і військові. Але ми продовжуємо вірити в диво народження Христа. В це чергове Різдво війни, з чим входить церква, з чим входите ви? І що б ви сказали людям, які також входять в це Різдво?

Фото: Getty Images

Ми святкуємо Різдво з духом, з думкою надії, надії на Бога, бо Христос і є наша надія, як ми читаємо апостола Павла. І ось, він народжується. Син Божий стає людиною, стає частиною людської історії, втілюється в людську істоту, беручи на себе всі болі, страждання, невигоди людського буття. Тобто сам Бог з нами розділяє нашу людськість і людяність для того, щоб ми з ним розділили його вічне блаженство. Сила Божа проявляється в людській немочі, як каже той самий апостол Павло.

Тому свято Різдва - це є завжди момент якогось нового старту, момент нового наповнення. Для нас, українців, це є ось уже третє Різдво посеред війни. Але за тих три роки ми навчилися не тільки віддавати себе задля добра своєї батьківщини, але теж і отримувати: не тільки допомогу цілого світу, не тільки увагу від усіх людей доброї волі, а теж отримувати від Бога всі ті наші здатності для того, щоби ми не змучувалися і дали собі раду, як ми кажемо, з тою бідою, яка є перед нами. Отож, ми впродовж цих трьох років навчилися відновляти свої сили. Саме таїнство Різдва - це і є той момент, коли проскакує іскорка між Богом і людиною, коли ця радість і мир, якими ми спраглі тут, на землі, нам даруються з небес. Тому співають в цю Різдвяну ніч: "ангел на небі: слава во вишніх Богу, а на землі мир, у людях Божого благовоління".

Я от поставлю запитання, яке мені ставлять люди досить часто у соціальних мережах, у Facebook. Я пишу поезію, і недавно була така поезія, написана мною як діалог з Богом. Не від мого імені, а загалом від людей, в яких багато бід, проблем, в кожного з нас свої. І написала жінка, в якої загинув син, написала ще одна жінка, в якої на фронті чоловік там, і загалом люди, які щось втратили, які втратили мир. І вони дуже просте питання ставлять: а чому Бог це не зупинить? Ну, я пояснював зі свого боку, але я не маю сану, аби пояснювати людям, як слуга Божий, то я хотів би поставити таке просте запитання, яке, очевидно, точно люди за столами обговорюватимуть десь в компаніях: а Бог же ж, він же ж бачить це все. Чому ми так страждаємо? Чому він не зупинить це все?

Тому що він хоче, щоб ми разом з ним це зупинили. Господь Бог - наш творець і спаситель, він запрошує людину стати співучасником його перемоги над злом. Зло і смерть уже є переможені смертю і воскресінням Ісуса Христа. Зло стривожилося в час його народження. Ми чуємо ту всю історію про царя Ірода, який посилає у Вифлеєм вбивати всіх дітей того самого віку, як новонароджений спаситель. І це зло вже є переможене, але воно ще має перемагатися постійно, в контексті історії так довго, як людство очікує другого приходу у славі нашого Спасителя. Отож, Господь Бог запрошує нас стати учасниками цієї перемоги і кожен з нас має свій вибір зробити. Тобто, з одного боку, Христос розділяє з нами наше людське життя, а з іншого боку запрошує нас стати по правильну сторону історії. І можливо нам, українцям, випала якась така дивна місія- перемагати зло Божою силою на теренах нашої рідної батьківщини. Нам би дуже хотілося, щоб за нас хтось щось зробив, правда? Щоб хтось за нас вигнав ворога, щоб Бог з неба прийшов і всі наші життєві проблеми розв'язав. Але тоді би він не поважав гідність і велич самої людини. Ось у тому полягає велике таїнство. З одного боку - як людської свободи, бо зло появляється з надужиття тої свободи, яку Бог дав людині. А з іншого боку - з отої Божої перемоги над гріхом і смертю, яка нам дарується саме в особі ось новонародженого Спасителя, який до нас стукає дитячою рукою в цю різдвяну ніч.

Фото: Getty Images

 Молитва. Чому вона важлива зараз? Особливо в ці дні, святкові. І Святвечір, і Різдво, і далі буде чимало християнських свят важливих. Чому важлива молитва? Як вона протидіє цьому злу?

Можливо невидимо, але протидіє. Ну, я думаю, що ми, християни, повинні щораз то пояснювати іншим людям, в чому є особливість саме християнської молитви. Бо я думаю, що немає жодної людини, яка би не молилася. Навіть атеїсти мають свої ритуали, ті чи інші якісь обряди. Закамуфльовані молитви, бо якщо від одного відрікаються, то інше видумують. А ось зміст християнської молитви якраз полягає в тому, що це не якась одноразова акція. Це є стан, це є простір, коли людина єднається із джерелом свого буття. Коли людина єднається з Богом і Творцем, Богом і Спасителем. По аналогії, скажімо так, що молитва це тоді, коли от людина на землі обіймає свого небесного Отця. Молитва - це простір зцілення ран. Це той момент, коли людина дозволяє Богові себе торкнути. Більше того, дозволяє себе сповнити отим Духом Святим. Насправді, людина не має можливості говорити до Бога лише сама, своїми власними силами. Бог вклав у неї свого духа. І ось християнська молитва завжди є молитвою у Дусі Святому.

Є така цікава фраза апостола Павла, він каже, що "ми не знаємо про що Бога просити, як до нього звертатися. А він в наші серця влив свого духа любові, який з нашого нутра кличе: Авва, Отче. І нас вчить, як, про що, коли потрібно молитися". Тому християнська молитва, це є завжди оце спілкування з Богом, це завжди є єднання з Богом. От коли часом у нас батареї розряджаються, ми шукаємо можливості їх під'єднати до джерела струму, щоб знову їх зарядити. Ось по аналогії можна сказати, що в нашому духовному християнському житті це момент, коли ми наново черпаємо ось з цього джерела нашого життя, нашої сили і відновлюємо себе, свою істоту. Ми зцілюємо наші рани, можна сказати, що ми воскресаємо. Духовники називали молитву диханням, диханням душі. От кажуть, що коли лікар приходить до хворого, перше, що перевіряє, це його серцебиття і дихання, ознаки, що ця людина є живою. Так само, коли треба зрозуміти, в якому духовному стані є людина, то завжди питається духовний отець: "А як ти молився? От розкажи мені, як ти молився, я тобі скажу, якою ти є людиною, яким ти є християнином". Звичайно, коли перед нашою істотою, перед нашим тілом є якесь важче завдання, ми тяжче працюємо, або починаємо швидше рухатися, починаємо бігти, наше тіло починає швидше чи глибше дихати, потребує кисню. Щось подібне і з нашою душею, коли ми переживаємо трагедію війни, коли проживаємо якісь особисті проблеми, труднощі, чи біль втрати. В цей момент наша душа потребує глибше і частіше дихати молитвою. Тому молитва християнська - це не є магічний ритуал, коли ми заставляємо Бога виконати нашу волю, як часом є в інших релігійних практиках. Молитва - це є простір зцілення ран, це є момент єднання людини зі своїм Богом і творцем у Дусі Святому.

Фото: Getty Images

От ви, власне, відповіли на запитання, яке я б хотів поставити про людей, яким доводиться переживати втрати. Ну, власне, ви сказали, я думаю, що тут загострювати не варто, тому що ключові речі люди зрозуміли. Хтось втратив батьків, рідних, землю, дім, чоловіка, дружину, дітей. І ми бачили ці жахливі історії, які трапилися от в році, який минув, коли залишався тільки батько, а двоє дітей, троє дітей, дружина, їх просто одним ударом вбила ракета. І коли ти дивишся в ці очі людини, тільки, напевно, Бог знає, як врятувати, як допомогти. Я просто хотів, щоб ви відрефлексували на це, тому що, знаєте, ці моменти запам'яталися. Таких втрат багато було, ми просто не все бачимо, не все попадає у відео, у ЗМІ, але коли ти бачиш очі людей, які в одну мить втратили все через цю війну. От як, от що сказати їм?

Ну, часом треба помовчати з ними. Бо момент втрати, момент горювання, переживання цієї втрати, це є особливий стан людини. До речі, це є трошки такий ще навіть незнаний до кінця стан, таїнственний. Для такої людини ти не можеш нічого пояснити і не можеш до кінця її зрозуміти. Але треба розділити з нею цей момент. І тому, в таких обставинах, досвід душпастирства Вселенської церкви нам підказує - найважливіше бути поруч. Бути поруч, можливо, навіть потримавши руку, тобто в невербальний спосіб показати нашу любов, повагу, солідарність. Бути поруч для того, щоб ця людина відчувала, що вона у своєму болі не є покинута. Бо часом інші люди бояться болю свого ближнього, втікають від нього, хочуть його не бачити. А так важливо біль цей розділяти. Дуже важливо помогти таким особам, можливо в найелементальніших речах. Я думаю, що коли хтось з нас пережив втрату, не знаю, помер батько чи мати, то хай він повернеться от до цього моменту. Як ти переживав цей момент, цю хвилину? Часом людина втрачає орієнтацію, вона не знає, що має робити, за що має взятися. Я вже не кажу, щоби розуміла, як правильно себе повести в тих обставинах. Тому так важлива наша підтримка.

Фото: Getty Images

І ось християни в той момент, коли переживають таку втрату, такий біль, найперше, що роблять, цей біль відкривають Богові. Святий Августин говорив про молитву, що це те найглибше бажання, які має людина, той крик. І дуже важливо його відкрити. Відкрити, і до Бога скерувати. А Бог відповідає: "жодна сльоза, жодна молитва в Бога не є непочутою".

Ми часом думаємо, що для того, щоби Господь Бог вислухав наші молитви, ми маємо бути святими, праведними. Ні. Господь Бог найближчий до тої людини, яка страждає. Він є присутній у людському стражданні і горі. Це, можливо, такий собі простір присутності Божої, який ми не завжди бачимо і розуміємо. Тому побачити Бога в плачучій матері, яка оплакує свого сина, це є один із закликів християнської духовності, молитви, супроводу і підтримки. Тому, скажімо, наш народ, який є зранений війною, є особливо превільований увагою усіх християн і всіх людей доброї волі. Ось це усвідомлення Божої присутності у людському стражданні, зокрема у християнському контексті, є змістом пастирського служіння такій страждаючій людині з боку церкви. Тому що ми бачимо у кожній такій людині самого страждаючого Бога і Спасителя.

Я завжди думаю про людей, які добровільно пішли захищати наші з вами життя, життя присутніх в цій кімнаті, тих, хто зараз перед екранами. І тут мені згадуються слова зі Святого Письма, що "не полюбили душі своєї навіть до смерті". Бо в принципі, людина, яка навіть йде на війну, аби віддати своє життя за когось іншого свідомо, це, я думаю, особливий дар Божий для цих людей. Ну а ті, чиї рідні віддали життя на фронті… Тут важливо дійсно знайти те, як ви правильно кажете, "і щоб плакав з тим, хто плаче".

Ну, бачите, коли ми говоримо про цей справжній, автентичний героїзм і патріотизм, ми говоримо про плід любові. Тому що любов породжує героїв, а ненависть - злочинців. "Любов - це як самовіддача, тобто здатність людини віддати себе, щоби не віддати України": таку фразу я почув від одного нашого військовослужбовця.

От це є та сила, яка захищає і народжує життя. Бо ми кажемо, що Бог є любов, і це не є сантимент. Бог, як любов - це є животворча сила, яка народжує і відроджує. Ось тому ми з великою пошаною і гордістю ставимося до тих, хто перейнявся цією любов'ю, є її носієм. Любов'ю, яка кличе до самопожертви. Тому каже Христос: "Немає більшої любові від тієї, коли хтось життя своє віддає за своїх друзів". Тому що божественна любов, вічна, над якою смерть немає влади, це є любов повної самопожертви. Той, хто себе віддає, той живе. Слово любов в тому контексті має цілком інше значення, ніж часом ми його привикли використовувати в такому, дуже консумістичному змісті. Любов не має нічого спільного із відношенням між людиною і предметом її бажання. Любов - це є самовіддача в ім'я люблячої особи. Так любить людину Бог.

І саме от ці наші герої, які здатні до такої любові, вони нам дають надію. Вони є іконою отої божественності, тої сили, яка не покинула Україну. Саме через те, що ми маємо так багато синів і дочок України, які її люблять, ми здатні перемагати.

Знаєте, от ми зараз спілкуємося в етері телеканалу Еспресо, і нас дивляться глядачі, а десь там по той бік світла, там, де світла немає, принаймні зараз, це країна на літеру "Р". Там теж сидять священники у вбранні, замість мене стоїть якийсь інший ведучий, і вони теж говорять, очевидно, про Бога. Це представники тієї країни, яка напала на Україну. І теж якось там щось розповідають, очевидно. І великий плюс у тому, що вони можуть це розповідати там, у себе, бо в Україні російську церкву, або релігійні організації, пов'язані з Росією, з Москвою, з московською церквою заборонили. Скажіть, будь ласка, наскільки це важливий крок і чому ми так довго до цього йшли? Наскільки зараз вже помітне зменшення, можливо, впливу, саме через законодавчу заборону російської церкви в Україні?

Фото: Getty Images

Ну, я думаю, це тільки початок певних змін, тому що жодним державним законом не можна поміняти звички або ті чи інші усталені традиції якоїсь людини. Закон не може сказати, як людина має себе поводити. Хоч закон може карати людину за невластиву поведінку, але закон ще ніколи нікого не змінив. Тому навіть коли це про закон Божий говориться, не тільки про букву, а й дух цього закону. Я думаю, що цей закон є важливий. Нам трошки прикро, що так довго ми до нього йшли і ми мусили випити чашу усіх терпінь і негараздів перед тим, аніж усвідомили наші законодавці, що, по-перше, життя церкви, релігійний фактор в житті народу є важливий. Бо дехто думав, можливо, що церковне життя є другорядним чи третьорядним у житті суспільства. І, на жаль, багато є таких навіть законодавців, які не розуміють роль і місце Церкви у суспільстві.

Натомість це зрозумів агресор, який почав дуже активно мілітаризувати релігійне середовище і використовувати його як зброю. І думаю, що це був головний аргумент, чому нарешті наші законодавці вирішили захистити релігійне середовище України від мілітаризації, інструменталізації з боку країни агресора. Бо ми бачимо, як легко сьогодні маніпулювати свідомістю і почуттями людей. Ми бачимо сьогодні, як при помочі різних, навіть онлайн маніпуляцій, нормальна молода людина враз іде підривати авто військовослужбовців. Тобто, на жаль, людина сьогодні є вразливою до таких практик. І тому наступив час, найвищий час, щоби захистити релігійне середовище від такої маніпуляції. Чудно, що Москва почала використовувати найпершою найбільш приручену, підвладну їй церковну структуру, тобто православну церкву. Але я думаю, що тут ніхто не є, скажімо, абсолютно вільним від маніпуляцій, ані християни, ані мусульмани, ані юдеї. Тому такий закон, який є однаковий для всіх, я думаю, є важливий. Але тепер наступає наступне запитання: а як його будуть виконувати? Якими механізмами він буде впроваджений в практику? Яким чином сьогодні переконати тих людей, які є адептами "руського миру" і ще живуть в Україні, у всій небезпеці такої духовні маніпуляції над їхніми релігійними почуттями? Тому закон є, але потрібно ще дуже багато праці для того, щоби визволити людей від впливу тих релігійних центрів, які знаходяться в Москві. Те визволення може бути дуже непростим, дуже поступовим, але я сподіваюся, що воно наступить.

Чи були моменти, от коли ви або через вашу канцелярію зверталися за якимись конкретними питаннями, роз'ясненнями, проханнями про допомогу якусь, можливо не глобальну, до Папи Римського, до Ватикану, до престолу? І чи були відповіді? Можливо, це не афішувалося, не писали в ЗМІ, не робили сюжети про це, але була конкретна допомога?

Ну, бачите, церковне спілкування - це не канцелярія.

Вибачте за моє світське трактування

Це йдеться про стосунки. І ось очевидно, що кожного разу, коли ми звертаємося про якусь допомогу, чи просимо якоїсь конкретної дії, вона завжди приходить. Можливо, не завжди так, як ми очікуємо, не в такому об'ємі, але ніколи наші прохання не залишаються без відповіді.

Я вам дам один приклад, такий дуже свіжий і конкретний. Цього року весь жовтень-місяць, власне, я провів разом з Папою у Ватикані, бо відбувався Папський синод. І майже 400 делегатів з цілого світу, очільники церков, представники монашества, духовенства, мирянства, були разом для того, щоби, скажімо, працювати над певною перспективою реформ в католицькій церкві.

Ось, в певний момент я отримав аудієнцію особисту в Папи Франциска. Цікаво, що якраз ця аудієнція була за день перед приїздом до Ватикану президента Зеленського. Якраз, в принципі, Папа просив його приготувати трошки до цієї розмови, до цієї зустрічі.

Ми з ним спілкуємося іспанською мовою, і в певний момент я йому кажу: "Ваше Святосте, Росія сьогодні намагається знищити інфраструктуру наших міст і сіл. З чотирьох ракет, три б'ють по цивільних в Україні. Ну, зробіть щось, зробіть якусь заяву. Досить вбивати невинних людей в Україні". Коли я сказав ту фразу, бачу, Папа витягає шматочок паперу і починає записувати. Каже: "Ану ще раз повтори те, що ти сказав. Така сильна фраза була". І так дослівно переписує з моїх уст і каже: "Я це скажу під час недільної промови після Ангела Господнього".

 Я думаю, дуже цікаво, але ще побачимо, як то сформулюють його помічники. І тут дослівно в наступну неділю Папа зробив оцей гострий заклик - досить вбивати невинних в Україні. Отож, це відповідь на ваше питання - інтуїтивна, спонтанна, конкретна відповідь на конкретне прохання. Інше питання, як цю заяву сприйняли? І чи взагалі її почули? В мене такі були відчуття, що навіть в Україні не до кінця почули.

 Часто тиражуються саме якісь такі неоднозначні заяви, на яких можна спекулювати. Так, це був, такий, я би сказав, дуже гострий, один з найгостріших моментів та заяв Папи на користь України, яку Україна не по не почула. Я не хочу тут вже входити в ваші медійні професійні справи, але справді, відповідаючи на ваше питання: жодне із наших прохань, зокрема, коли йдеться про допомогу порятунку життя людини, чи, наприклад, посередництва щодо звільнення та віднайдення наших військовополонених, це ніколи не лишається без уваги. Очевидно, що ми не маємо, навіть як церковні діячі, якоїсь чарівної палички в кишені аби все отак легко можна було розв'язати, але Святійший отець і апостольська столиця готові все, що можуть зробити для того, щоби якнайшвидше зупинити війну в Україні, щоби ця несправедливість закінчилася, щоби всі наші полонені вернулися додому і всі ті, які сьогодні терплять, щоби облегшити їхні страждання. І тому теж для Вселенської церкви дуже важливо мати в Україні своїх місцевих партнерів, бо за нас ніхто Україну не буде обороняти. За нас сюди ніхто не прийде, щоб помагати чи рятувати потребуючих. Тому наша активність, наша активна громадянська позиція є надзвичайно важливою і я би сказав, ми сьогодні, як церква, є дуже яскравими на фоні християнської Європи, а так само і світу. На нас сьогодні дивляться, наш голос чують, за нашим словом шукають.

Ми так спогадували 1000 днів Великої війни: Папа написав листи. Один до свого нунція в Києві, а інший до свого нунція в Москві. Можливо, що цей метод, він трошки так, знаєте, відвернув увагу від змісту, але те, що було в листі до нунція в Україні, Папа хотів сказати до українського народу, до віруючих людей. Те, що Папа написав до нунція в Москві, він хотів промовити до російського народу і до російської влади. Я запрошую наших читачів знайти тих два тексти, вони є в загальному доступі.

От у листі до нунція в Москві Папа написав таке: "Не можна вбивати в ім'я Боже. Прислухайтеся до голосу, крику, плачу невинних жертв цієї війни. Зупинімо війну". Тобто, дуже гострі слова. В той час, коли московська церква називає цю війну святою, священною, Папа каже, що це блюзнірство, дорогі брати. Не можна вбивати в ім'я Боже. Коли хтось навіть за саме слово війна садить своїх громадян в тюрму, Папа каже: "це війна". Коли хтось героїзує злочини, Папа каже: "Послухайте голос крику, плачу тих найменших". Отож тут дуже чіткі духовні меседжі для того, щоби люди, які мають відкритий духовний слух, почули. Я думаю, що тут через Папу Франциска Господь Бог промовляє до того народу, який сьогодні ми не хочемо братським називати. Бо навіть слово "братерство" сьогодні в тих устах набирає геноцидального змісту. Ті самі слова, які ми, зазвичай, поважаємо, любимо, як, наприклад, "мир", "примирення", "братерство", набирають звироднілого значення і часом навіть диявольського змісту. Тому ми, християни, мусимо боротися за правду, навіть коли йдеться про зміст священних слів.

Ну, от вже ближче до кінця розмови. Ми тепер святкуємо Різдво разом з усім світом. Хоча певний час тому думав, ну, все-таки 6-7 січня, отак воно має бути, так, там з дитинства, навіть ще в радянські часи в нас святкували вдома Різдво. Але зараз розумію, Різдво тепер Різдво, нормально все прийшло. А як загалом, за вашою оцінкою, за вашими спостереженнями і спостереженнями ваших братів у служінні, пройшов цей перехід на святкування за разом з усім світом Різдва за правильним календарем?

Ну, знаєте, ми не святкуємо дату, ми відзначаємо подію. Різдво тоді наступає, коли ми його святкуємо. Коли церква переживає оцю зустріч з нашим Христом, який народжується, який приходить до нас. Якщо йдеться про сам процес чи динаміку календарної реформи, яку ми в Україні пережили - на диво, вона прийшла дуже спокійно. Ми думали, що буде важче. Але виглядає так, що наш народ вже давно на це чекав. І потреби людей, а відтак, скажімо, рішення церковної влади, вони якось дуже гарно, дивно, навіть містично співпали. У мене таке було відчуття, як і в наших інших владик, якби ми це зробили, не знаю, на рік-два швидше, було б заскоро. Якби ми зробили на рік-два пізніше, було б вже запізно. А це саме був той момент, отой час, даний Богом для того, щоб навіть такі реформи, які часом дуже можуть бути небезпечними і сприяють поділу, навпаки, консолідували. Хоч тепер наступне питання наступає: коли ми зреформуємо Пасхалію? Багато наших вірних, зокрема, які потрапили за кордон, питаються: а коли ж ми будемо Пасху святкувати з цілим світом? Я завжди пояснюю, ну бачите, ми святкуємо Пасху з нашими православними братами. Але сьогодні навіть у православному світі застартувала дискусія про необхідність реформи Пасхалії, яка теж повинна ще, скажімо так, пройти шлях свого уточнення. Тому я думаю, що буде ще наступний момент реформи цього пасхального циклу свят. Але цікаво, що саме в цьому році, хочу підкреслити особливість 2025 року, усі християни будуть святкувати Пасху разом. І католицька Пасха, і православна співпадають. І це дуже гарна нагода для того, щоби подумати, як в сучасних обставинах нам єднатися. Як нам думати більше про те, що нас об'єднує, ніж те, що нас протиставляє. Це заклик, зміст духовного меседжу Христового Євангелія для сучасної людини.

 Христова церква - це є простір єднання усіх людей, усіх народів в один Божий народ, який паломничає до небесної батьківщини. А така консолідація, єднання, так потрібні тепер для України. Нам так потрібно сьогодні бути єдиними. Не тільки ділитися тим, що я маю з ближнім, не тільки підтримувати того, хто переживає біль втрати, але справді думати про спільне благо. Спільне благо ставити вище від блага приватного, особистого. І нехай цей шлях єднання, консолідації, любові до батьківщини, любові до ближнього, будуть тими орієнтирами духовними, моральними для нашого суспільства, для нашої державної влади у цьому новому 2025 році, який Папа Франциск назвав і проголосив ювілейним роком Надії. Нехай ця надія на перемогу добра над злом, світла над темрявою, здійсниться в наступному році у житті кожного з нас.

Ну і на останок, найскладніша відповідь.

Зараз нас можуть дивитися в етері і бійці, чи в окопах, чи ті, які відійшли на перепочинок і мають доступ до інтернету. І люди, які на прифронтовій території, і там, де розриваються міни, снаряди, літають дрони. Люди, у яких десь, можливо, дує в хаті, вікна вибило і не встигли вставити. Люди, які в хороших домах сидять у спокої, українці, які за кордоном, десь у Британії, Бельгії, Сполучених Штатах, можливо в Польщі. Різні люди зараз нас дивляться, і для всіх з них знайти слова в цей вечір, в цей день, в ці святкові дні, я б вас попросив.

У цей різдвяний вечір ми співаємо "З нами Бог. Розумійте народи і покоряйтеся, бо з нами Бог". Сьогодні Україна є простором, епіцентром глобальних змін. З нами Бог. Свідоцтво України, любові до батьківщини, до свого народу. Цей простір, теж вияв Божої любові до нас. З нами Бог. Каже пророк Ісая: "задумайте задуми, але вони не вдадуться, бо з нами Бог". Це є слово до наших неприятелів, ворогів, тих, хто не розуміє сьогодні України. Де б ви не були, в яких обставинах ви би Різдво не святкували, а особливо там, де можливо сьогодні найважче, знайте: тут, зі мною, сьогодні є Бог. Бо Різдво Христове, Христос народився. І тому ми кажемо разом: Славімо його.