Моя Квітка

Але про цей факт із біографії Квітки ви не прочитаєте у всіляких добірках про 5, 10 чи 12 "неймовірних, цікавих, невідомих фактів із життя співачки з українським корінням", які ширяться останнім тижнем — і до 25-х роковин з дня її смерті, й до її нинішнього 70-ліття з дня народження. Щобільше, про цей факт із біографії Квітки навіть не згадала я, коли 10 років тому писала сценарій до документального фільму про Квітку Цісик "Квітка. Голос в єдиному екземплярі", чи коли 15 років тому готувала перший в Україні сюжет про американку, яка співала українських пісень.

І 10 років тому, а тим паче 15 про життя і творчість Квітки Цісик інформації справді було небагато. Як і небагато тих, хто взагалі знав, що така співачка є. На Майдані біля Головпошти стояв хлопець, який торгував музичними дисками. Серед його продукції були й два Квітчині альбоми - "Квітка" і "Два кольори". Альбоми, звісно, що піратські. Кому тоді було в голові авторське право… До дисків Квітки хлопець обов‘язково додавав аркуш А4 із надрукованим текстом про те, хто вона така. Тож порушення авторського права йому можна було пробачити вже хоча б за цю просвітницьку роботу з українськими меломанами.

Читайте також: Квітка, що завжди квітне в українському серці

Я сама почула Квітку у 90-х. Моя бабуся — вчителька української мови. Коли вона не перевіряла зошити чи не готувалася до уроків, читаючи конспекти або ж вірші вголос, вона мила посуд чи готувала їсти. А її вчительська натура вимагала постійного шуму на фоні. Тож на кухні мало бути ввімкнене радіо. Інколи старий приймач "Маяк" просто видавав замість етеру дивні шиплячо-пискляві звуки, інколи — розмови в студії чи музику. Так я й почула романс у виконанні Квітки "Де ти тепер". І це щось було заворожуюче! Шазаму, який допоміг би визначити, хто співає, в ті часи не було, як і інтернету, зрештою. Я тоді мала років 12-15, не думала, що стану журналісткою і що зніму про Квітку, яку випадково почула на радіо, документальний фільм, але відтоді вона, її голос не йшли мені з голови.

То нині фотографій і відеокадрів з Квіткою Цісик є до кольору і до вибору. YouTube на запит про неї видає мільйон усіляких відео. В тому числі і її інтерв‘ю, яке пощастило зробити в 1992-у Олександрові Горностаю. Воно зберігалося в нього на VHS-касеті. І я пригадую, як взяла той раритет і понесла зацифровувати, як дивилася на Квітку, як вона поводиться в кадрі, про що говорить, слухала її українську мову з відчутним американським акцентом, але таку живу, правдиву. На цьому відео їй десь так само, як мені зараз. Як для доньки українських емігрантів — вона дуже успішна. Успішна не лише серед української діаспори, але й серед американців.

Я пригадую, як взяла той раритет і понесла зацифровувати, як дивилася на Квітку, як вона поводиться в кадрі, про що говорить, слухала її українську мову з відчутним американським акцентом, але таку живу, правдиву. На цьому відео їй десь так само, як мені зараз. Як для доньки українських емігрантів — вона дуже успішна. Успішна не лише серед української діаспори, але й серед американців

На касеті пана Олександра опісля інтерв‘ю з Квіткою були також записані рекламні ролики, на яких вона співає, аби американці купували Форд. Ще раз: донька біженців з України — обличчя і голос американського автомобільного гіганта! І, власне, маючи такий успіх, кар‘єру, гроші, бувши народженою в найуспішнішій країні світу, не бачачи в очі й не знаючи, що таке Україна, звідки приїхали її батьки (тим паче, що України на карті світу в той час і не було, була УРСР у складі СРСР), записує власним немалим коштом кілька альбомів пісень українською мовою. І все для того, щоб показати тим самим американцям, яким вона розповідає про "батьківщину своїх батьків", що Україна, українська культура, українська музика — це щось особливе і воно не совєтське!

Чому я постійно повторюю фразу "донька біженців з України"? Чому цієї фрази не знайшлося в документальному фільмі, співавторкою сценарію якого я була 10 років тому? Бо 10 років тому, коли документалка вийшла на екрани, — президентом був Янукович, українцям у більшості своїй було якось байдуже до всього українського, вони все ще були занурені в совєтський контекст. Та й, чесно кажучи, не маючи власного досвіду життя у війні, я мало розуміла, що таке — втікати від неї. Але дивлячись на життя батьків Квітки Цісик із нинішньої нашої перспективи, я розумію, що їхня дорога до Америки — це не була весела пригода до кращого життя.

Читайте також: Про "асвабадітєлєй" - давніх і нинішніх

10 років тому, коли документалка вийшла на екрани, — президентом був Янукович, українцям у більшості своїй було якось байдуже до всього українського, вони все ще були занурені в совєтський контекст. Та й, чесно кажучи, не маючи власного досвіду життя у війні, я мало розуміла, що таке — втікати від неї. Але дивлячись на життя батьків Квітки Цісик із нинішньої нашої перспективи, я розумію, що їхня дорога до Америки — це не була весела пригода до кращого життя

Вони не просто втікали з рідної країни, рятуючись від бомб. Вони втікали саме від російського солдата і тої влади, що він ніс із собою! Батько Квітки працював концертмейстером у Львівській опері. Посада — престижна. Мама її була з родини науковців. Мали помешкання недалеко центру Львова. Чудесне життя! Навіщо кудись виїжджати?! Але вони вже знали, що совєти зробили з українцями Західної України, коли прийшли першого разу. Масові вбивства в‘язнів у Тюрмі на Лонцького, серед яких більшість — українська інтелігенція. Совєти заарештували, а потім убили Квітчиного дядька, татового брата — Миколу. За що? Він очолював сільську "Просвіту". Все. А для совєтів це означало єдине — український націоналіст. Де поховано брата і чи поховано, як годиться, взагалі — батько Квітки Цісик так і не дізнався. Далі! Совєти розправилися з дідом Квітки по татовій лінії. За те, що куркуль, — відправили на заслання в Казахстан. Там він і загинув. Чи треба казати, що чекало батьків Квітки Цісик, якби вони не втекли з України?!

Читайте також: Квітка Цісик: 25 років без легендарного голосу американської українки 

Нині я можу собі уявити, як непросто давалося їм це рішення. Мати влаштоване життя тут і покинути все тільки тому, що представникам однієї країни захотілося окупувати іншу країну. Цісики виїхали з України у 1944. До США вони приїхали лише в 1949. А поміж тим було довгих непростих 5 років переїздів далі на захід. Були табори для переміщених осіб. І там у Цісиків не було окремої квартири. Це були будинки-бараки, де всі жили вкупі. Тепер ми собі легко можемо уявити, як це тяжко. В першу чергу психологічно. Але в тодішніх таборах для переміщених осіб була ще більша небезпека — тебе могли відправити назад в Совєтський союз, який улесливо запрошував своїх громадян повернутися. І дехто спокушався, сідав у потяги в країну Рад. Але для таких переміщених осіб це означало лише одне: совєтська каральна система відправляла їх або в тюрми, або на той світ — як зрадників і ворогів совєтського народу. Цісики не повернулися. І це їх врятувало!

Але отримавши квиток до найуспішнішої країни світу, Цісики не забули про те, звідки вони. Квітка народжена вже там, але Квітка розмовляє українською. Квітка робить кар‘єру в американському шоубізнесі, але Квітка записує альбоми з українськими піснями в неймовірному і дуже професійному аранжуванні, залучивши найкращих американських музикантів. Квітка — американка, але Квітка вболіває й активно стежить за політичним життям у Совєтському союзі, а особливо за країною, яку він окупував, — Україною. Квітка — дружина американця (теж нащадка емігрантів десь із Польщі), і її американський чоловік теж починає вчити українську. Квітка-американка народжує сина, якого теж вчить української. І якби вона була жива донині, я переконана, що син розмовляв би українською.

Отримавши квиток до найуспішнішої країни світу, Цісики не забули про те, звідки вони. Квітка народжена вже там, але Квітка розмовляє українською. Квітка робить кар‘єру в американському шоубізнесі, але Квітка записує альбоми з українськими піснями в неймовірному і дуже професійному аранжуванні, залучивши найкращих американських музикантів. Квітка — американка, але Квітка вболіває й активно стежить за політичним життям у Совєтському союзі, а особливо за країною, яку він окупував, — Україною

Чи вдасться нинішнім біженцям з України залишитися українцями — не лише за паспортом і не лише з походження? Чи вдасться так виховати своїх дітей, які зараз вимушено опинилися закордоном, як виховали батьки Квітку?

Нині тих, хто не знає про Квітку абсолютно нічого, хто ніколи не чув її пісень, — на щастя, одиниці. Нині багато тих, хто хоче хоч якось бути до неї причетним. Нині десятки фактів із її життя у вільному доступі. З одного боку, я дуже тішуся, що про Квітку нарешті знають в Україні, бо вона того варта. З іншого, коли читаю вигадані клікбейтні факти про неї, коли бачу, як деякі "дослідники" її життя і творчості, не перевіряючи правдивість фактів, плетучи несусвітні дурниці, перекручуючи те, що почули, зокрема, і в моєму документальному фільмі, потім на основі цього видають книжки про Квітку, — хапаюся за голову. Але, мабуть, така ціна слави, яка нарешті в Україні прийшла до доньки біженців з України.

Єдине, до чого я хочу закликати всіх, хто любить Квітку, — любіть не лише те, що є зовнішнього! Не лише те, як вона гарно співає українських пісень, а те, що вона співає їх не шароварно, не по-совєтськи, — тож не плодіть шароварщину! Не лише захоплюйтеся, як вона гарно розмовляє українською, але й самі розмовляйте українською! Любіть не тільки те, що Квітка як донька емігрантів стала успішною в далекій Америці, але й те, що, бувши американкою, вона любила і вболівала за країну, якої тоді навіть не було на карті, любила не тому, що ця країна мала їй щось дати, а тільки тому, що це — земля її батьків.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку. Леся Вакулюк, журналістка "Еспресо"

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.