Ненависть російського керівництва один до одного та байдужість солдат допоможуть Україні перемогти, - генерал Ходжес

Розуміємо, наскільки непростою є ситуація на наших фронтах. Просив би вас дати об’єктивну оцінку, як розгортаються наші дії. Зокрема йдеться про спроби проводити бойове тестування російських ліній оборони.

Перш за все, Україна ступила на шлях, який приведе до звільнення Криму

і вигнання російських військ з України. Тож початок контрнаступу - це важливий для України крок, але основна його фаза ще не розпочалась. На мою думку, ЗСУ продовжують тиснути на російську оборону, шукаючи вразливі місця, збиваючи росіян з пантелику щодо того, де буде основний наступ. І, звичайно, що будуть певні втрати. Я маю на увазі, що наступні кілька днів буде дуже важко, але очікую, що в подальші кілька тижнів ми побачимо набагато більший успіх і прогресивну динаміку руху українських сил.

У росіян істерика, істерика в Путіна. Вони не знають, чого чекати, і не почуваються в силі.

По-перше, більшість російських солдатів не хочуть воювати. По-друге, російські ЗМІ та військові блогери нарешті зіткнулися з правдою після того, як їм брехали протягом останнього року. Тепер вони бачать, що українські війська сильні, підготовлені і мають реальний військовий потенціал. Україні також допомагає те, що російське керівництво ненавидить одне одного. Кадиров, Пригожин, Шойгу - всі вони ненавидять один одного, і ця ненависть просочується до генералів, полковників та інших людей під ними. Це означає, що російській  обороні забракне згуртованості, якщо Україна продовжуватиме в цьому ж дусі.

Які, на вашу думку, найслабші місця в обороні росіян і в їхній воєнній стратегії під час теперішньої літньої кампанії?

Як кажуть в армії, перші звіти ніколи не бувають настільки хорошими чи поганими, наскільки видаються на перший погляд. Тому варто завжди про це пам’ятати. Я маю на увазі, що командири нині ведуть відчайдушну, жорстку боротьбу, однак попри наше величезне бажання бути у всьому в курсі, нині ми диспонуємо відверто обмеженою інформацією і точно не знаємо, що конкретно там відбувається. Ми маємо запастися терпінням по відношенню до українського Генерального штабу та українських солдатів. Вони роблять приголомшливу роботу, але пройде ще кілька днів, перш ніж ми зможемо дізнатися більше. Зараз для мене є очевидними певні тактичні слабкості з російського боку. Переглядаю всі ці відеозаписи окопів, бункерів, мінних полів і всього іншого. Це складні лінії оборони, але саме солдати в цих окопах мають вирішальне значення. Тож я перебуваю в очікуванні того, чи стали російські солдати кращими в обороні, ніж вони були в атаці, але це ще належить з’ясувати. На вищому рівні командування український Генеральний штаб проробив дуже хорошу роботу, відслідковуючи російські логістичні вузли, штаби, ускладнюючи російським військам процес прийняття рішень щодо маневрів у відповідь. І знову ж таки, відсутність згуртованості на вищому рівні російського керівництва, на мою думку, є вразливим місцем, яке український Генеральний штаб буде досліджувати в подальшому.

Чому я окремо говорив про істерику росіян – це означає, що вони не знають, не можуть спрогнозувати, як поводитимуться наші військові, і вони не розуміють стратегічного плану нашого командування. Кілька днів тому відбулося спілкування між нашим головнокомандувачем Валерієм Залужним і начальником об’єднаних американських штабів Марком Міллі. Як ви думаєте, про що говорили Міллі та Залужний?

Звичайно, мені невідомо, що саме вони обговорювали, але можу припустити, що генерал Залужний надав генералу Міллі оцінку того, як просувається контрнаступ, і якою є оперативна ситуація. Залужний, ймовірно, наголосив на тому, що потрібно Україні в найближчі місяці, а генерал Міллі дав зрозуміти, що він і надалі робитиме все можливе для того, щоб США та інші країни, які підтримують Україну, продовжували надавати свою допомогу. Отже,

це була розмова двох професійних військових , які з великою повагою ставляться один до одного

і які обговорювали поточні виклики.

Як ви оцінюєте загалом роботу на полі бою американської та європейської бойової техніки? Зокрема йдеться про «Леопард-2».

Танк "Леопард" – надзвичайно хороша машина. Але, як і в усьому, багато чого залежить від компетенцій персоналу, які ним оперують, а також від того, наскільки добре командири використовують танки в бою. Не дивно, що деякі танки були пошкоджені в перші ж дні, але я зауважив, як швидко українці змогли відновити ці танки, вивести їх з поля бою, щоб їх можна було відремонтувати. Це важливий навик, який Україна уже продемонструвала. Тому я думаю, що ми ще багато чого побачимо, коли почнеться активна фаза контрнаступу. Ми побачимо більшу кількість Леопардів, а також інших танків, які будуть введені в бій, і тоді перевага українських військ саме завдяки сучасним танкам, стане очевидною.

Розуміємо, що може бути кілька сценарієв великої літньої кампанії. Наскільки масштабними будуть бойові дії та наскільки активно Росія підключатиме ресурси? Чи є в них, на вашу думку, відповідні ресурси, зокрема техніка, артилерія й підготовлені людські ресурси?

Припускаю, що український Генштаб чинитиме тиск на Росію в кількох різних місцях. Звичайно, я не знаю плану українського Генштабу і не повинен його знати, адже український Генеральний штаб дуже дисциплінований і чудово справляється із захистом інформації. Те, що я вам розповідаю, є моєю субʼєктивною оцінкою того, що відбувається. На мою думку, одна з першочергових цілей - це дістатися до сполучення між Кримом і Росією. Я маю на увазі

десь між Маріуполем і Мелітополем, тобто в районі сухопутного моста. Можна припускати, що Україна хотіла б мати можливість заблокувати цю дорогу, щоб почати ізоляцію Криму.

Підтягнути туди більше далекобійних систем, щоб почати наносити удари по Севастополю, Саках, Джанкою, щоб Крим став непридатним для російських військ і щоб вони не могли більше там перебувати. Це важлива частина кампанії, яка розпочнеться, ймовірно, в найближчі два місяці. Надання Великобританією систем Storm Shadow є вагомим внеском, завдяки якому Україна уже має можливість вражати набагато віддаленіші цілі. Я хотів би, щоб адміністрація Байдена прийняла рішення про надання систем ATACMS або безпілотників Grey Eagles чи інших систем дальнього радіусу дії, які б дозволили Україні наносити удари ще глибше в тил ворога. Втім до моменту коли це станеться українські сили продовжуватимуть спроби ізолювати Крим. Також гадаю, що потужні зусилля буде направлено на забезпечення безпеки атомної електростанції на Запоріжжі, перш ніж Росія зможе спричинити ще одну катастрофу.

Далекобійні ракетні системи нам надзвичайно потрібні. Звісно, йдеться про збільшення кількості Storm Shadow і ATACMS. У Кремлі істерика, член російського радбезу й колишній президент Медведєв зробив надзвичайно серйозну погрозу, про яку ми говорили значно давніше. Зокрема, він згадав про ризик знищення трансатлантичних кабелів. Отже, росіяни можуть готувати провокацію на півночі, зокрема в районі Арктики.

Для мене не є несподіванкою те, що Росія може спробувати це зробити. Вони, безумовно, роками працювали над можливістю атакувати підводну інфраструктуру і, звичайно, ми знаємо про це. Очікую, що всі відповідні організації і відомства роблять все можливе для захисту підводної інфраструктури. За останній рік Медведєв продемонстрував весь свій геніальний стратегічний потенціал. Схоже, більшість свого часу він витратив на погрози, тоді як варто було перейматися власними солдатами і своєю країною, а не плануванням руйнування інфраструктури західних міст.

Наближається Вільнюський саміт, а отже лунають голоси, які починають говорити про конкретні гарантії безпеки для України – не паперові.

Всім відомо, що найкраща гарантія безпеки для України - це її членство в НАТО, і я сподіваюся, що це станеться уже незабаром. Надіюсь на Вільнюському саміті будуть оголошені конкретні кроки, які дадуть усім зрозуміти, що майбутнє України - в НАТО. Навіть якщо вони не назвуть це планом дій щодо членства, я думаю, що ми почуємо кілька конкретних кроків, які дадуть нам це розуміння. Я буду розчарований і думаю, що

Вільнюський саміт буде невдалим, якщо цього не станеться.

І, звичайно, всі, зокрема керівництво НАТО, це добре розуміють. Тим часом, Сполучені Штати, а також деякі інші країни будуть робити все можливе, щоб допомогти Україні захистити себе після того, як вона здобуде перемогу над Росією і окупант покине територію України. Передбачаю, що США, Польща, Великобританія, можливо, й інші країни такі як Німеччина, Франція та інші - продовжать допомагати Україні розвивати та удосконалювати свою протиповітряну і протиракетну оборону для протистояння загрозам, які все ще надходитимуть з боку Росії. Ключовим моментом є те, що Україна повинна відвоювати Крим. Якщо Росії дозволять залишити за собою Крим, вона і надалі зможе здійснювати напади на Україну. Вони перечекають один-два роки, поки Захід втратить інтерес, а тоді повернуться. І всім в Києві це відомо, і найсерйозніші стратегічні мислителі це прекрасно розуміють. Україні також буде дуже важко відновити свою економіку, доки Росія тримається за Крим, оскільки вона може заблокувати доступ до Одеси, Миколаєва і, очевидно, до Азовського моря. Тому важливою частиною безпеки України буде витіснення Росії з Криму.

Коли росіяни підірвали греблю Каховської ГЕС - це йдеться не про найбільшу техногенну рукотворну катастрофу на Європейському континенті після Другої світової війни. Ідеться про однозначний натяк про те, що вони можуть створити подібну катастрофу, тільки на Запорізькій атомній станції. Хотілося б вірити, що буде якась адекватна відповідь, щоб росіяни не вчинили чергового злочину – цього разу пов’язаного з ядерною енергією.

Росія чітко дала зрозуміти, що їм байдуже, скільки невинних людей загине або якої шкоди вони завдадуть навколишньому середовищу. Я маю на увазі, що вони так і з власним народом і з власною країною поводяться. Тому не дивно, що вони можуть зробити щось на кшталт руйнування Каховської ГЕС, або ще щось гірше. Важливо, щоб не тільки Захід, але й Китай та Індія дали зрозуміти Кремлю, що такий екологічний тероризм, такий екоцид є неприйнятним і наважуватись на щось гірше, наприклад, на катастрофу на атомній електростанції, для Росії точно не варіант. Тому гадаю, що Захід опосередковано через Пекін і Нью-Делі, повинен наскільки це можливо, чинити тиск на Кремль. Також можна почати переконувати всіх людей з оточення Путіна, що їх теж визнають винними або притягнуть до відповідальності в міжнародному кримінальному суді чи в будь-якому іншому трибуналі за всі скоєні ними воєнні злочини. Вони повинні починати відчувати і розуміти, що за все прийдеться заплатити.