Інтерв’ю

"КДБ підпалив його хату, але він стояв на своєму до останнього": Іван Гончар – рятівник української культури

Мирослава Барчук
20 травня, 2024 понедiлок
19:25

Іван Гончар – український митець, скульптор та колекціонер, який створив перший приватний музей українських старожитностей у Радянському Союзі

Зміст

Його нащадок та нинішній директор музею Петро Гончар у спільному проєкті українського ПЕН та телеканалу "Еспресо" "Власні назви з Мирославою Барчук" ділиться, як агенти КДБ намагались спалити колекцію і як навіть донощики здавалися під впливом Івана Макаровича.

Програма "Власні назви з Мирославою Барчук" - це серія розмов з українськими та західними інтелектуалами, письменниками, митцями, правозахисниками, де обговорюються, з одного боку, події та суспільні явища сьогодення, а з іншого – історичний контекст, який ці явища сформував. 


Сьогодні у мене дещо незвичайна пропозиція - поговоримо про музеї. Вчора ми відзначали День музеїв, тож поговоримо про них в оптиці одного приватного колекціонера з Києва - Івана Макаровича Гончара, який зібрав першу приватну збірку в Радянській Україні. Він створив не лише цю збірку старожитностей, він створив середовище людей, які змінювали світогляд в цьому його приватному музеї, в цій його садибі. Фактично, він створив кілька поколінь таких людей. Про це ми сьогодні будемо говорити з Петром Гончаром, директором музею Івана Гончара, художником, а також небожем Івана Макаровича. Доброго вечора, Петре Івановичу.

Доброго вечора!

Дуже часто вас називають сином, але ви насправді племінник Івана Макаровича.

Петро Гончар

Петро Гончар. Фото: з відкритих джерел


Фактично так, племінник, але він мене всиновив в дитинстві, я Іванович із метрики. Співчуваю своєму батькові, бо знаю, наскільки це було жертовно, отак віддати сина рідного в науку.

І Івана Макаровича колись забрали в науку до Києва, і про це ми з вами теж поговоримо, але спочатку давайте кілька слів скажемо про колекцію, а потім трішки поговоримо і про людину, якою був Іван Гончар.

Дивіться, отже в той час, коли на офіційних сценах, в палаці "Україна" і скрізь виступали ці жінки в пластикових вінках, коли українська культура, фактично, була таким ерзацом, підробкою, "шароварами", Іван Макарович збирає колосальну збірку старожитностей, понад 7 тисяч предметів.

Ми вже отримали колекцію з 15 тисяч, і додались документальні фотографії, разом з фотографіями 20 тисячі.

Оцю от збірку називають Ноєвим ковчегом української культури в цьому морі радянському. Ви бачили як це все починалось, це все на ваших очах відбувалося. Як почала збиратися колекція, розкажіть.

Музей Івана Гончара

Фото: Віртуальна 3D виставка "Іван Гончар. Збирач"

 

Іван Макарович був художником-скульптором, і поїхав збирати матеріали мистецькі, які йому подобались. Брав то народну картинку, чи там вишивку, але з часом побачив, наскільки вона різниться, ця культура з тою, яка була показана в інших музеях. І от у нього виникла така внутрішня опозиція, показати справжню культуру. Дійсно, щодо популяризації оцих жіночок на сцені і цих "шароварів", і взагалі виставок кічу, він, натомість, вирішив зібрати цю колекцію. І не як самоціль, а як засіб боротьби за виживання українців, бо воно було політично оформлено в його внутрішньому світі. От показуючи красу своєї культури, він показував, що українці, це особливий народ, який має глибинну високу культуру, і саме у народному мистецтві. Тому що народне мистецтво найбільше зберегло ці риси, на нього не так впливали державні московські ідеології, бо це культура, яка сформувала з середини людину, народ, і таким чином там зафіксована оця сутність українська. Він так і популяризував ці всі атрибути цієї культури, показував її цінності.

Я хочу запитати у вас, як це збиралося, давайте про колекцію. Ось ви, очевидно, їздили по селах, бо я теж їздила, і теж ми полювали наприкінці 80-х на сорочки і на тайстри.

Все-таки ви запізнилися.

Бо такі, як ви, все уже визбирали. Але розкажіть, от як селяни до цього ставилися, що ви бачили? Чи ви бачили, що люди розуміють значення, оцих культурних, фактично, шедеврів вишивок?

Ну, дивувало, звичайно, те, що люди довірялися Івану Макаровичу. Ну, по-перше, видно вони відчували, що він їх любить і розуміє. Ще з колективізації є спогади, як їм казали, що це дурниці, викидайте його, ця культура не потрібна, в нас є радянська, а тут людина приїхала і сказала, що це цінності. Люди ж зберігали їх на пам'ять про маму там, чи про своє оточення, а тут ще людина приїжджає та каже, що це цінності. От таким чином вони могли поділитися. Він невеликі, але гроші міг заплатити, деякі люди дарували.

Це були вишивки, ікони, скрині і це були також старі фотографії, так? Тобто, він все збирав?

Музей Івана Гончара

Фото: Віртуальна 3D виставка "Іван Гончар. Збирач"

 

Все збирав. Особливо був спраглий до іконопису. Церква, до речі, на той час цю народну ікону теж викидала, там вже були якісь канонічні умови, а от народний іконопис - це тільки по хатах було, і йому вдалося зібрати одну з найбільших колекцій на сьогоднішній день.

Наскільки я знаю, там одна з найбільших колекцій, близько двох тисяч.

Ну, звичайно, у Олі Богомолець там більше, але вони оцінені художником, на його високий смак.

Тобто, це були інструменти, це були також дитячі іграшки, це були якісь скульптури і так далі?

Я вам скажу, що його музей формувався не тільки по народному мистецтву, а загалом це україніка. Він їздив і скуповував колекції, от, скажімо, бібліотеку Аркаса. Або ж, наразі не пригадаю цього колекціонера який мав ці ілюстрації, які замовляв Аркас і які зараз попали до нього в музей. Він збирав усе, що стосувалося України, він збирався зберегти це, бо політика зовсім на той час була інша. Правда, в 60-ті роки ще якась відлига там була, і ще наче можна було.

Я тепер хочу запитати про зв'язок його із іншими людьми. Наприклад, мене вразило, що він же сільська дитина Чигиринської губернії, це зараз Черкащина, де його помічає…

Так, Івану Гончаруку було 15 років, в той час його помічає фольклорист Максим Коросташ, земляк, і каже: "дитино, поїдем до Києва, будеш учитися". Він вступає до художньої школи в Києві.

Так, але мене вразило, що його скульптури, його ще юні роботи бачили Довженко, Бажан, брати Кричевські. Він щось про це пригадував?

Те, що його стимулювало, це оцінка Довженка щодо його скульптури "Тарас Водоноша". Довженко побачив цю скульптуру Тараса і сказав "у тебе велике майбутнє".

Це ж було десь наприкінці 20-х, правильно я розумію? Це ще час українізації. А потім він проходить війну бійцем Радянської Армії, виходить до Берліну.

Так, він був завзятим комуністом, він щиро вірив у зміни в суспільстві, він щиро це робив – воював, пройшов війну…

І коли стався злам? Що сталося?

От коли почав збирати колекцію, коли він побачив, що Україна - це інше. Ну і звичайно, це приниження духовне… От коли він приходив до себе додому, він бачив цей комфорт, рай, середовище культурне, яке може бути, от і тоді почалися вже його пошуки змінити все. Пригадую, навіть Леніна шукали цитати, щоби показати, прикритися, знайти вихід з цього.

Він вже після закінчення Другої світової був у Берліні та Відні. Він лишився чому там?

Тому що він готував виставку. Це Віденська академія, от в цій академії залишили митців, щоб підготувати виставку повоєнну, і він там зробив кілька скульптур до цієї виставки.

Ну і от, він пише, що "я коли побачив, як ставляться до культури в Австрії, для мене це був шок". Він з вами говорив про це?

Він уже про це зі мною не говорив, але саме про цей період, він уже навчав, що треба не орієнтуватися на академічну соціалістичну форму, а шукати форми, йти з народних джерел, вивчати ікону і таке інше. І тим більше, історію будувати, свою історію, на базі знань того ж Грушевського, бібліотеки Аркаса тощо. Та ж підбірка журналів основа, де Шевченко, Костомаров… На цьому він і займався просвітницькою, освітнянською роботою, виховуючи вже і мене в тому числі.

Він же ще зробив якусь роботу у Переяславі, присвячену дружбі між Україною та РФ. Що це було? Це якась скульптура була?

Це барельєф, який стояв при заїзді в Переяслав.

В якому році він це зробив? Це десь в кінці 60-х?

Ну, це ще до музею було, це ще було зроблено до Дня возз'єднання України з Росією, це у 1954 році.

Зрозуміло, але от до слова, він же не тільки це робив. Він зробив багато пам'ятників, він зробив і Катерині Білокур в Богданівці…

Так, починаючи від Шевченка, там і Гонта, Залізняк, Білокур. Ну і Шевченко молодий, він, мабуть, один з перших, хто звернувся до образу молодого Шевченка. Оцей Тарас-водоноша, це власне та скульптура, яку похвалив Олександр Довженко, він так цим дорожив і говорив, що якби не він, не відомо чи я був би ще скульптор.

Отже, тепер повернемося до колекції, і власне до музею. Це приватний музей, в Радянському Союзі він створює таку збірку, яка є, фактично, приватним музеєм, і спочатку радянська влада це толерує. Ви навіть розповідали десь, що МЗС таємно водило іноземців.

Ну як таємно: не афішували у пресі, а просто приводили показать іноземцям, що от, є приватний музей, і Україна там дуже жирно відчувалась, бо цей будинок був заповнений всім і вся.

Я була там у 89-му році і мене тоді це вразило, як там було все просто напхано і він так чудово розповідав про це. Ну якась то була абсолютно магічна мова, він заворожував. Спочатку Радянська влада толерувала це, а потім, якщо я правильно розумію, Петру Шелесту почало муляти.

Не Шелесту, а вже Щербицький як з’явився. Маланчук, ідеолог такий був в Україні, секретар з ідеології, почав затягувати ці гайки, тому що побачив, наскільки впливає на суспільство діяльність цього музею, як навколо нього вже почали формуватись різні групи людей.

А які це групи людей, от поясніть мені. Що це було за середовище, яке в 60-70-х роках влаштовувало там, сучасно кажучи, квартирники?

Коли я там жив, різні люди приходили, звичайні поети, звичайні письменники. Наприклад Олесь Гончар, Майборода там… Я от зараз думаю, ну чого вони от приходили? Що їх туди притягувало?

Як чого? Побачити справжню, реальну українську культуру, шедеври української культури.

От Стус, наприклад, пише, "я тут втретє". Чому?

Де пише?

У книзі вражень.

Значить, була книга вражень?

Так, він дуже тримався цього, щоб люди, які приходили, писали свої враження. Бо він переживав, щоб не забрали колекцію, а так він ввів таку книгу вражень, там було їх 12 томів. Ну, вони невеличкі, але у них він просив людей записати, що їм подобається чи ні. От там Стус і писав, мовляв, тричі вже був. Різні дифірамби там співав… Ну, це я до прикладу. Ну чого ходив три рази? Там і Сверстюк був, і Драч, Павличко там в українському одязі фотографувався. Ну і ви знаєте, я зрозумів, чому люди приходили: тому що хотіли відчути, що вони не самі, що вони не самі в цьому світі українства, що за ними стоїть оця культура, і що вони не просто там десь, а тут. Вони приходили, і наче освячувалися якимось чином, приходили як до церкви *сміється*.Ну, це я так думаю, бо вони там якісь питання вирішували, що робити, кому писать, про кого піклуватися, там і дисиденти були… От це вирішувалось, але в основі було таке спілкування і відчуття, як Тичина каже, "єдиної родини".

Я знаю багато пар, які зустрілися саме в музеї Гончара. Тобто, це таке середовище, воно українські родини також створювало.

Як ви пригадуєте, про що говорили чи які у вас є спогади про те, як там збираються люди різні? Він скликав, чи це якийсь був конкретний час, чи міг будь-хто подзвонити і прийти?

Він навіть просив нас, таких молодих, 15-16 років, приводити студентів на просвітницьку роботу для усвідомлення, що українці мають бути українцями, берегти свою мову і культуру, ось вона така…

Цитата Леніна пішла…

На той час, я пригадую, була книга Жуля Мішле "Народ", написана в кінці 18-го чи на початку 19 століття у Франції. Це книга, де говориться, що суть життя - це служити народу і живити його культуру. Це було на той час абзацом, який можна було цитувати. А Іван Макарович на Леніна просто покладається.  

Тобто це був такий щит, яким прикривалися. Коли радянська влада дала вже зрозуміти вам, що це небажано?

Ну буквально, коли прийшли до нього з КДБ і сказали, припини цю діяльність, здай колекцію державі, припини цю діяльність. Сприяла цьому, звичайно, літературна газета Холодного, де він написав, що там збираються люди. Його попросили, видно, написати, і він написав. Говорили, що там коли збираються люди, там відслідковували дуже сильно.

А хто стукачі ви знали?

Ну, когось знали, вони навіть признавалися, бо наскільки сильний був вплив ідеології Івана Макаровича, що деякі признавались. Я знаю двох таких, і один з них, після того, коли написав таку сповідь, передав КДБ, що ви даремно, мовляв, тут цим займаєтесь, що ця людина жертовна саме для України. Його засудили тоді на 10 років, а коли він вернувся, побили та загнали в психіатричку. Дуже поплатились ці люди.

А як не поплатився Іван Макарович Гончар? Яким чином?

Ось цей Холодний апелював до того, що тут збиралися активні люди, соціально та національно активні, і КДБ могли їх відслідковувати. Але коли побачили, що тут більше зла  та шкоди для спецслужб, то перестали в то вірити. Всіх, хто туди ходив, викликали до КДБ. Я знаю людей, яких просили служити спецслужбам, доноси робити, а як відмовлялись, виключали з інституту чи з роботи звільняли, почалась така боротьба вже сильна. А потім Івану Макаровичу сказали: закрий, віддай колекцію, бо тут вже всяке буває, і будинки горять, і в тебе згорить. Оці всі цінності віддайте державі.

Тобто погрожували?

Погрожували і шантажували. Казали: напишеш у пресу, що ти каєшся, що ти пропагував націоналістичні погляди, всю колекцію віддаси… Йому ж заборонили замовлення давати, з партії ж виключили, це означало, що ти просто не можеш працювати офіційно. Вже в нього замовлень не було і на голодному пайку… Ну а потім кажуть "все тобі буде, зробимо виставку, віддай колекцію…". А я вже тоді жив окремо, бо був одружений, і от і пригадую, він мені телефонує і каже "Петро, що робить? Ну от що мені робити, каже, ні копійки нема, боюсь, що спалять…". А вже було попередження: один раз підпалили двері, а другий раз навіть спалили там така прибудова була в нього. Там теж були його роботи, побили ось ці скульптури які були у дворі, вже такі фізичні попередження.

Оце він і питає, що робити. Ну, він вибрав стояти до кінця. Знаючи його характер, він вже був такий, як кожний митець, любив, щоб його шанували, щоб творчість його цінували, амбіції… Але він вибрав інше, він вибрав служити культурі.

Він зробив 18-томний альбом, який називався "Україна та українці", ви його вже почали видавати, три томи видали по різних регіонах. Що входило в ці томи?

Оце ж цей період, коли уже йому не можна було щось таке робити, і він бачив, що українців як таких зітруть з лиця землі. От якщо зараз це фізично намагаються зробити, то тоді це політика була: України нема, буде радянський народ, на чолі з великим російським. От він і почав збирати документальні дані, що українці були, і він вирішив, що саме фотографії, де є архетипи, вірніше типажі, будуть яскравим прикладом. Він збирав і він оформляв на кожне село, яке в нього там було, де він побував. Наприклад, село таке-то, фотографії з цього села, він замальовував, які орнаменти там побутували, які вироби гончарні там робили і таке інше. От і робив це на кожне, село яке міг охопити.

Це були рукописні такі аркуші? А фотографії наклеєні?

Так, був тоді такий клей гумовий, тепер він зовсім інший, а тоді на нього добре прилипало.

Це, фактично, дивовижно, те, що він зробив. Я думаю, він, можливо, і не розумів, наскільки це важливо. Але зараз, коли знищується культура наша, особливо на окупованих територіях… Ми розуміємо, наскільки це важливо. Ви зараз зробили ось цей чудовий альбом, обкладинка якого, це, фактично, візерунок плахти, і ідея, що в цій плахті, як в дзеркалі, людина може бачити себе, це так вражає.

Це видано в час війни, і цей візерунок, він як сталь. Цей образ сталі, в якому відображаємось ми, і плахта, як оберіг. У традиції народній плахта - це був оберіг, обгортка, яка оберігала народжену дитину.

І це не є, фактично, збірка. Це просто  вибране під час війни?

Це вибрані листки з тих регіонів, де москалі пройшлися: південь, схід, Буча, Крим. Там є і регіони, які були затоплені, наприклад, при Радянській владі – як-от лівобережжя України.

Ви потім будете видавати й інші регіони?

За гроші, які ми заробили, ми зобов'язались видавати збірник регіональний, такий, як він формував їх. Але і цей альбом сформований на базі Івана Макаровича. Також подякуємо Марині Гримич, бо її чудова передмова просто прекрасна. Але наступну збірку видамо у тій стилістичній формі, яка була перед цим.

Цей альбом - де його можна купити?

Другого числа вже можна буде придбати в музеї. Продажі онлайн вже були розпочаті, проте маємо проблеми з нашими системами на сьогодні.

Буде на Книжковому Арсеналі презентація? Їх можна буде купити?

Буде презентація, так.

Я хочу запитати про музей: як змінилася ваша робота? Я маю на увазі, ви знаєте, я нещодавно говорила з дуже молодою людиною, йому ще немає 30 років, і цей хлопець, який займається музичними проєктами, він теж має своє середовище музичне, і він мені сказав таку фразу: "ми весь час сказали "етніка", а тепер почалася війна, і ми зрозуміли, що ми і є етніка". Як ви в своєму музеї зараз відчуваєте зміну ставлення до етніки? Тобто колись весь час був цей конфлікт між етнікою і модерністю, тому що ми належимо до нації, яка ще не усвідомила традиційну культуру, а від нас уже вимагали модернізуватися і показувати щось модерне. Як ви після початку війни бачите ставлення до етніки?

Люди відчули, що етніка - це основи. Справа в тому, що як я осмислюю, що таке традиційна культура, це основи, які вибудовані народом. Коли це колективна культура, вона вибудована на основі архетипу ментальності народу. І ця колективна культура, вона збудована за законами любові, тому що це все робилося, творилося і фіксоване у предметах за законами любові. Тому що це робилось для родини, це робилось для оздоблення своєї хати, це робилось для коханої, коханого, для мами, тата, для дітей. Це не купи-продай, хоча і ці елементи присутні, але ж, знову-таки, люди брали для того, щоби заробити собі комфортне життя. Тобто, це форма культури, це основа у всьому світі. Європа вже це пережила, вона вже пережила професійною культурою цю етніку давно. Там це зберігається просто як основи, де діти навчаються на цих базових цінностях, а професійно-академічна основа модерна. Вона, по суті, протестна, бо кожний творець він особисто творить для того, щоб виділиться, стати опозицією до інших культур, до більшої епохи і таке інше. Тобто, це культура розвитку. Але базова – це оця, народна. Мені там друзі кажуть: "Петро, ну що ти взявся за оці рушнички, ну ти ж художник, що ти там з тими рушничками носишся?", от я і кажу, що до цих рушничків треба дорости. І я пригадую, Іван Макарович казав, що оцей рушник - це сильніше атомної бомби.

Для мене тоді це було "Боже мій, ну що він городить оце, от я художник, да я нароблю тих рушничків". А виявляється чого тяглись до цієї хати? Бо заходиш, як у своїй рідний дім культурний, тим більше, коли навколо все вороже, як на сьогодні, так і на той час: ворожа культурна ситуація, мова інша. А це ж теж мова - от є вербальна мова, ми оберігаємо зараз державну, а оце державна мова, тільки зафіксована в інших формах культурних. Вишивка, традиції, обряди, вони матеріальна спадщина, це створено віками, відшліфовано віками.

Зараз ваш музей перетворився в таку інституцію, де є дослідницька складова, освітня складова, якісь події розважальні, святкові і так далі. Ви відчуваєте, що от, коли війна почалася в 14-му році, то збільшилася кількість людей, які зараз прийшли до тої культури?

Так, ми зараз не встигаємо давати відповіді всім. У нас вже нема можливостей до кінця, бо ж експозиції немає, тільки один виставковий зал. Зараз ми робимо проєкти, наша ж політика не тільки показати те, що є, а й дати можливість, щоби в одному з виставкових залів художники, митці, показували наймодерніші проєкти свої.

Ви знаєте, що от ще хочу у вас спитати про те, що нема зараз колекції. От є така, я знаю, між музейниками під час війни дискусія, чи витягати зі сховок все, показувати, чи не показувати. Ось наприклад зробили фантастичну абсолютно виставку Алли Горської, але там, звичайно, була загроза, що прилетить ракета, і це все знищить, і тому частина музейників, вони ж такі дуже вредні, вони оце аби десь позаховувати, зберегти, нікому нічого не показати, зате зберегти. А інша частина каже, що слухайте, але зараз час війни, якраз треба показувати це все. Що ви думаєте, до якої ви категорії належите? До тих вредних, що кажуть, що треба ховати, чи тих, що показують?

Я практично дивлюсь на це, тому що згадайте інститут Бойчука. Так, там була виставочка, ну хай вона там студентів, але тепер її немає, бо те, що літає, це ж не спеціально… Ну, може не посміють там бомбанути Лавру чи по музеях, хоча і на це не звертають увагу, але отакі уламки збитої ракети, воно летить і падає, і нема більше нічого. А наші музеї, я вам скажу наскільки бідні, порівняно з Європою. Ви подивіться, все в нас вкрадено, у нас лишилося дуже мало, тим більше нашої культури. Це наші крихти, їх треба зберегти. Ми зараз знайшли формулу, ми відтворюємо фотографії, в нас є сайт, відео. Звичайно, це не предмети, але ми працюємо у серії проєктів. Вчора ми зробили проєкт "Великдень на подвір'ї Софії", так там і експонати не треба, люди принесли свої одяганки.

Ще одне запитання: от я про себе скажу, мене, чесно кажучи, бісять і ті люди, які кажуть, що коли ти вишиваєш, це повинною тільки канонічно, не дай Боже щось зайве. Але і коли на джинсах щось вишите, мене також дратує. І ті, які вже таке ліплять на сорочки, ну якесь там зелено-рожеве, оці всі байрактари і так далі. Як ви на це дивитеся? Вас дратує, коли ви бачите оце аляпувате таке традиційне мистецтво профанів.

Дратує, погане дратує, але ми ж будуємо демократію. Якщо щось вам не подобається, зробіть, як вам подобається, і покажіть.

Ви не боїтеся, що оця попса неякісна витіснить справжню культуру?

Для справжньої існують інституції, які тримають цей рівень, мають тримати цей рівень. Бо забороною, це ж ми повертаємося, фактично, до більшовизму. Це вже потік, який не зупиниш. Навіть крамольна в мене думка була, казали, що не можна одягати автентику, це не дай боже. Ну, а я кажу, що неможливо всю нашу спадщину заховати в скрині, і вона буде там лежать.

А є такі, що кажуть, що треба ховати. Ось я ношу старовинні речі, і на мене багато хто нарікає.

Я так думаю: якщо ви вважаєте, що це цінна річ, ті, хто критикує, то купіть її і покладіть в музей. Принесіть у музей, щоб зберегти. Тому що люди, по-перше, зберігають пам'ять про маму, тата, це їхня власність, як я можу судити? Якщо мені подобається, я кілька раз підходив, і казав "продайте мені вашу сорочку для музею". Ми не можемо все зберегти, вдома моль його з'їсть: ви заховайте його, а вона з'їсть. А таким чином, ви з нього щось народите, ви будете формувати культурне середовище і смак.

Ще одне питання, яке дуже мене мучить: я знаю, що більша частина найбільш розкішної вишивки знаходиться зараз за кордоном, в діаспорі. Це люди, які вивозили протягом десятків років. Ви вважаєте, це необхідно, щоб ці люди повернули після закінчення війни  це назад в Україну? Тому що асиміляція процес незворотній, і воно однаково в цих родинах за кілька поколінь не буде потрібно нікому.

Ну, я думаю, що можуть бути такі проєкти, що треба повернути, якщо буде бажання і потреба в цьому. Я пригадую одного японця в Канаді, він одружився з українкою. Ну я його питаю, як ти оце з Японії, там така культура…  А він каже: зайдіть в магазин, подивіться, це все японська культура. Тобто, він відчував себе японцем у всьому світі, бо є елемент японської сутності. Може час настане, коли будуть казати, що у нас є українські предмети, і ці народи будуть пишатися, що в їхніх колекціях є українська спадщина. Ну, і звичайно, нам треба збагачуватися теж європейською спадщиною. У нас біда держави, що навіть до сьогоднішнього часу не закладалося на закупівлю цінностей, не те, що європейських, а й своїх. Гроші ж не дають на закупівлю, на формування музею, ніхто цим не живе.

До прикладу тої ж Росії, що цар опікувався створеним російським етнографічним музеєм під егідою царя, де він зібрав всі народи. Це була політика.

Скільки там українського, атрибутованого, як російське. Треба повертати своє і вчитися так на найкращих західноєвропейських зразках.

Теги:
Читайте також:
Київ
+17°C
  • Київ
  • Львів
  • Вінниця
  • Дніпро
  • Донецьк
  • Житомир
  • Запоріжжя
  • Івано-Франківськ
  • Кропивницкий
  • Луганськ
  • Луцьк
  • Миколаїв
  • Одеса
  • Полтава
  • Рівне
  • Суми
  • Сімферополь
  • Тернопіль
  • Ужгород
  • Харків
  • Херсон
  • Хмельницький
  • Черкаси
  • Чернівці
  • Чернигів
  • USD 40.37
    Купівля 40.37
    Продаж 40.91
  • EUR
    Купівля 43.47
    Продаж 44.28
  • Актуальне
  • Важливе
2024, четвер
13 червня
00:26
Оновлено
українські військові, Куп'янськ
Протягом доби на фронті відбулося 108 боєзіткнень, найгарячіша ситуація на Покровському напрямку, - Генштаб
2024, середа
12 червня
23:56
Кирило Буданов
"Жодного армагедону не буде": Буданов заявив про важкий період на фронті
23:54
Ліонель Мессі, Золотий м'яч-2023
Мессі розповів, у якому клубі завершить кар'єру
23:23
Харківщина
Росіяни будують фортифікації за 2,7 км від Вовчанська, - DeepState
23:03
У Хмельницькому суд звільнив ще 50 в'язнів для служби у ЗСУ
Керівників підрозділів ЗСУ та командирів зобов'язали узгоджувати тези до коментарів, блогів та інтерв'ю зі СтратКомом, - Детектор медіа
22:36
Олімпіада, Олександр Абраменко
Стало відомо, де пройдуть Олімпійські ігри у 2030 і 2034 роках
22:24
Оновлено
Ракетний удар по Кривому Рогу 12 червня 2024 р.
Ракетний удар по Кривому Рогу: відомо про 9 загиблих, серед поранених є діти
22:03
ЗРК SAMP/T
Столтенберг підтвердив, що Італія передасть Україні додаткову систему ППО SAMP/T
21:55
G7
Країни G7 домовилися про виділення Україні $50 млрд з прибутків від заморожених активів РФ
21:43
Богдан Бутко
"Чорноморець" домовився про перехід ексфутболістів "Шахтаря" і "Динамо"
21:23
Ексклюзив
Володимир Огризко
Як тільки РФ впаде, то Китай полюбить Україну, - дипломат Огризко
20:58
діти війна
РФ виставила на сайтах із усиновлення інформацію про викрадених українських дітей, - FT
20:48
Володимир Сальдо
"День Росії - найдовгоочікуваніше свято для Херсонщини": росфейки за 12 червня
20:30
Володимир Зеленський і Мухаммад бін Салман аль Сауд
Зеленський зустрівся зі спадкоємним принцом Саудівської Аравії. Деталі
20:23
Аналітика
Сергій Згурець, український журналіст, військовий експерт
Окупанти просуваються на Покровському напрямку: намагаються досягти трьох цілей. Колонка Сергія Згурця
20:16
військовий корабель РФ в порту Гавани
Група кораблів ВМС Росії увійшла в порт Куби
19:54
У Криму поменшало росіян: партизани надали звіт щодо військових об'єктів у районі Комишової бухти
19:49
міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан
Міністр закордонних справ Туреччини Фідан підтвердив участь у Саміті миру
19:40
Ексклюзив
Валерій Пекар
Громадський діяч Пекар озвучив три ймовірні сценарії розвитку війни Росії в Україні
19:33
Україна - США, конгрес
Україна та США підпишуть двосторонню безпекову угоду на саміті G7 цього тижня, - Салліван
19:12
Оновлено
санкції США
США запровадили нові санкції проти РФ через перехід Москви до воєнної економіки
19:10
Розтягнули триколор завдовжки 25 м: окупанти в Бердянську зігнали населення і пропагандистів на відзначення "дня Росії"
19:00
Артем Довбик, "Жирона"
Іспанський топ-клуб погодився заплатити 40 млн євро за Довбика
19:00
Огляд
переможні новини
Переможні новини 840-го дня війни: у ГУР підтвердили ураження двох "новітніх" російських Су-57, а перші F-16 можуть з'явитися вже влітку
18:51
кібератака
"Подарунок на свято": ГУР здійснило кібератаку на російські аеропорти й ресурси держвлади, - ЗМІ
18:45
OPINION
Микола Княжицький
Про проблеми з ТЦК в контексті мобілізації
18:40
Паулу Фонсека
Екстренер "Шахтаря" підписав контракт з "Міланом"
18:30
Коли діятимуть графіки вимкнень електрики 13 червня: оновлені дані від Укренерго
18:25
Нагірний Карабах
Росія завершила виведення "миротворців" з території Азербайджану
18:15
Netflix покаже документальний фільм про борщ з Клопотенком
Шеф-кухар Клопотенко пояснив, чому не пішов до тероборони на початку повномасштабного вторгнення
18:00
FPV-дрон
Сили оборони спільно з кіберфахівцями СБУ уразили РЛС росіян вартістю $25 млн
18:00
Огляд
Ігор Вовчанчин та Казухіро Накамура (праворуч)
Бився з Кличком, став легендою MMA та зустрів війну в Харкові. Хто такий Ігор Вовчанчин, якого Олександр Усик зіграє у фільмі з Двейном Джонсоном
17:44
"Дружба"
Найкращий футбольний клуб другої ліги через мобілізацію знімає команду з чемпіонату України
17:42
Продюсер серіалу "Хлопаки" Ерік Кріпке оголосив, який сезон стане останнім
17:20
"Дитячі табори", Луганщина
На ТОТ росіяни влаштували десятки "літніх таборів", які небезпечні для дітей
17:17
Інфографіка
Ціни на пальне АЗС
Ціни на пальне сьогодні: скільки коштують бензин, газ і дизель
17:13
Нікол Пашинян
Прем'єр Вірменії Пашинян натякнув на вихід держави з ОДКБ
17:09
Ексклюзив
крилата ракета Х-101
Ворог ударив по Києву модифікованими ракетами Х-101. Експерт Киричевський розповів, чому вони небезпечні навіть після збиття
17:00
Допомагали зламувати телефони воїнів ЗСУ та ширити прокремлівські фейки: СБУ викрила ботоферми
17:00
Вознесіння Господнє
Вознесіння Господнє 2024: коли святкують, значення та заборони
Більше новин