"Час самому обрати підрозділ у війську", — Гамлет з Нацгвардії

Розмова відбулась в рамках програми "Коментар" з Андрієм Яніцьким на ютуб-каналі Еспресо.

З цього тексту ви дізнаєтесь:

• Чому потрібно мобілізуватись самостійно, не чекаючи на повістку
• Як знайти мотивацію для захисту країни
• Що допомагає не занепадати духом
• Як допомогти батальйону "Ірбіс"

Розкажіть про ваш військовий шлях. З чого все почалося, адже до повномасштабної війни ви не були військовим?

За освітою я звукорежисер, раніше працював звукорежисером на каналі "Україна", але коли росіяни напали на нас війною, для мене все було очевидно. Я підсвідомо готував себе до цього певний час. Хоча з погляду раціональності я розумів, що це може відбутися, але серце моє не вірило. Проте коли росіяни почали наступ, мій план був простий — просто йти до ТЦК. Це був мій план, який я визначив ще заздалегідь, адже чітко розумів, що захист моєї родини для мене понад усе.

Аеророзвідка бригади "Буревій" НГУ
Фото: фейсбук Першої Президентської бригади

Так, це було дійсно важко. В той час, коли ворог оточував Київ, добровольців не бракувало. Я витратив три тижні, з 25 лютого до 18 березня, щоб нарешті призватися, і то, це вийшло за знайомством — мені один друг підказав з якого ТЦК ще можна кудись потрапити.

Яка професія ваша армійська?

Я кулеметник, але обставини на фронті змушують вчитися різної зброї тобто не лише стрілецька зброя, а різноманітні гранатомети в тому числі. Я маю всі підстави вважати себе бойовим солдатом, адже два роки я перебував у піхоті, За цей час встиг багато чого побачити та пережити.

Де ви були територіально?

Мій бойовий шлях почався з битви за Київ під Мощуном, на межі річки Ірпінь. Далі мене призначили зенітником у Чернігівському котлі, де я провів чотири місяці. Однак моє прагнення було нищити ворога на передовій, тому, завдяки командирам, мене перевели до бойового підрозділу.

Наступним етапом стала битва за Бахмут, потім оборона Білогорівки. Хоча на фронті не буває стабільності: одного дня може бути тихо, іншого — справжня м'ясорубка, але найважче мені було саме в Білогорівці.
Зараз мій батальйон стоїть біля Сватового, але я тимчасово виведений до тилу.

Якщо говорити безпосередньо про «Ірбіс» як батальйон в складі бригади «Буревій» НГУ. Чим ви відрізняєтеся від інших підрозділів ?

Нас називали гвардією наступу, але оскільки наш розпіарений контрнаступ був де-факто невдалою акцією, то зараз ми частіше займаємося обороною, захищаючи наші позиції від щоденних атак ворога.

Ми відзначаємося взаємодовірою та повагою як до командування, так і одне до одного. У нас міцне побратимство, ми маємо свої традиції та віру в перемогу. Наші бійці – це люди, які попали в окопи не випадково, а свідомо обрали захищати свою землю.

Фото: Фото: 2 батальйон оперативного призначення "Ірбіс" 

У армії немає чіткої системи присвоєння позивних. Спочатку мене називали за прізвищем, але з часом позивний "Гамлет" закріпився за мною через мої творчі вподобання. Я люблю музику, граю на музичних інструментах, читаю вірші та цікавлюся мистецтвом. Цей позивний став частиною мене, і я його прийняв.

У кожного бійця своя історія отримання позивного. У когось це кличка з цивільного життя, у когось – нікнейм з комп'ютерної гри, в інших – відголос прізвища, наприклад у мене побратим Мартиненко, то його називають Мартин. Але всі ми маємо свої позивні, що робить нас унікальними.

Чи знадобились вам в армії навички, які ви здобули в цивільному житті – звукорежисура чи вміння грати на музичних інструментах? 

Мої музикальні здібності часто допомагають підтримувати бойовий дух. Війна – це не лише стрілянина. Багато що залежить від морального стану бійців. Коли ми збираємося разом і співаємо пісні, це підіймає наш настрій і робить нас ефективнішими. Хоча звукорежисура напряму не допомагає в бою, вона має значення для підтримання духу.

Попри невдалий контрнаступ, ви залишаєтесь мотивованим і продовжуєте вірити  в перемогу. Що вам надає ці сили й чому ви вважаєте, що все це не марно, попри таку затяжну фазу оборони?

Для мене цей світ зараз чорно-білий: ворог прийшов, щоб знищити нас. Росія відкрито декларує намір знищити українську державність. Ті, хто ухиляються і сподіваються пересидіти, повинні запитати себе: "Що буде, якщо ми — солдати в окопах — повернемося додому?" Ворог не пошкодує нікого.

Нам потрібні люди в різних ролях. Не обов'язково бути штурмовиком, ваші таланти та здібності можуть бути використані у різних напрямах. Це наша спільна війна – ворог напав на кожного українця. Нас хочуть асимілювати, знищити нашу націю. Це боротьба за наше майбутнє, яке зараз під питанням. Кожен українець має запитати та знайти відповідь в собі: що я можу зробити для перемоги? Тільки так ми зможемо перемогти.

Особисто мені та моїм товаришам допомагає гумор. На війні це основа виживання. Бувають такі тяжкі дні, що тримаємось лише на гуморі. 

Два роки тому ситуація була вкрай невизначеною: ворог стояв на підступах до Києва, а забезпечення західною зброєю було мінімальним. Зараз ситуація значно покращилася. Як за ці два роки змінилася армія? Чи доводилося вам купувати спорядження за власні кошти в перші дні після повномасштабного вторгнення? 

Рекомендую шановним глядачам менше слухати аналітики та розмов про війну. Ми виборюємо право на своє майбутнє, яке у нас зараз у всіх під питанням, тому маємо бути великою армією і відчувати всю загрозу.

Стосовно армії Сьогодні ситуація значно покращилася. Армія розвивається, пристосовується до нових умов, стає більш мотивованою і злагодженою. Я не можу оцінити всі зміни, але з погляду солдата-кулеметника, це дійсно інша армія. Ми стали більш ефективними у взаємодії між підрозділами, зокрема з безпілотниками, артилерією та іншими засобами підтримки.

Що стосується спорядження, в перші дні доводилося купувати багато чого власним коштом. Зараз армія забезпечує більше, але все одно є речі, які потрібно докуповувати самостійно.
У нас дуже різке і жорстоке протистояння, адже не тільки наша армія еволюціонує, але й армія ворога.

Фото: Перша Президентська бригада

Зараз люди оновлюють свої дані, отримують повістки, проходять військово-лікарські комісії та мають можливість обирати підрозділи. Як можна потрапити до вашого батальйону "Ірбіс"? Яких спеціалістів найбільше потребує ваш батальйон?

Армія постійно розвивається, і важливо, щоб на кожній посаді перебувала людина, яка найбільше відповідає вимогам цієї посади. Якщо у вас є певний талант або навички, звертайтеся за консультацією до рекрутингових центрів.

Приклад з життя – мій товариш отримав повістку до десантно-штурмових військ, хоча фізично він не готовий до цього. Я вже довгий час радив йому заздалегідь оновити свої дані та консультуватися з рекрутинговими центрами, але він цього не зробив, і тепер рішення прийняли за нього.

Тому рекомендую всім, хто вагається, але відчуває, що його черга скоро настане, не чекати повістки, а телефонувати й консультуватися. За дзвінок вас не заберуть до армії, але ви отримаєте необхідну інформацію.

Щоб потрапити в батальйон "Ірбіс", поки що немає окремого рекрутингового центру, але він є у бригади. Ви можете використати контакти бригади й зазначити, що хочете служити саме в батальйоні "Ірбіс". Також можна звернутися до мене через соцмережі – я надішлю номер замполіта, який зможе надати детальну консультацію.

Як допомогти вашому підрозділу?

Якщо ви не можете служити, але хочете допомогти, є можливість переказати кошти. Посилання на картку залишимо в описі до цього відео. Наразі найбільше потребуємо засоби РЕБ. Це дорогі речі, але вони часто виходять з ладу і потребують заміни. оскільки війна дуже непередбачувана, допомога держави  не завжди приходить вчасно через бюрократичні процеси. Наприклад дрон нам потрібен був ще на вчора, але прийшов аж за 2 місяці.

Ми співпрацюємо з фондом BROTHERS IN ARMS, тому все буде відзвітовано. Кожна копійка буде використана, щоб зберегти життя наших людей. 

Посилання на банку
картка 4246001030504512