Агресивні плани Росії щодо інших держав завжди зупиняла втрата арсеналу й можливостей. Колонка Віталія Портникова

Головнокомандувач Збройними Силами України Валерій Залужний підтвердив, що українські Сили оборони знищили одразу два ворожих літаки. Один із них - А-50, центр далекого радіолокаційного спостереження. Інший – Іл-22, пункт керування ворога, який забезпечує логістику всієї іншої ворожої авіації.

Причому треба усвідомлювати, що таких літаків, як А-50, на озброєнні російської армії не так уже й багато. Ідеться про літаки, які можна порахувати буквально на пальцях рук. І можливостей виробляти нові літаки такого класу в російської армії немає з тих простих причин, що для них потрібні західні компоненти. Після того, як країни цивілізованого світу запровадили санкції проти РФ, Москві, що б вона не говорила про розгортання власного військово-промислового комплексу, дуже важко виробляти зброю сучасного рівня й класу. І тому знищення такого літака створює реальні проблеми для російських збройних сил.

По-перше, проблеми пов’язані з логістикою поведінки в небі. Ми з вами розуміємо, що і для того, щоби боротися з українськими Силами оборони на окупованих територіях України, і для того, щоб здійснювати заходи з обстрілу українських територій і позицій української армії, потрібні саме такі літаки. І саме такі літаки потрібні, щоби запобігати ударам українських безпілотників і ракет по військових об’єктах РФ, насамперед на окупованих територіях. Адже ці території сьогодні є для президента РФ Путіна і російських військових важливим плацдармом для окупації нових українських регіонів і продовження багаторічної війни на виснаження.

Ми багато обговорюємо питання про те, коли в принципі може закінчитися російсько-українська війна, на якому календарі можна знайти рік чи декаду, коли в Україні розпочнеться нормальне, мирне життя, а роки війни з РФ стануть історією. Але треба чітко усвідомлювати, що Російська Федерація навряд чи звертатиме увагу на будь-які мирні ініціативи й пропозиції з інших країн, що Путін вважає будь-які миротворчі ініціативи свідоцтвом слабкості ворога, на якого, отже, потрібно чинити ще більш серйозний і невгамовний тиск.

А от що завжди зупиняло Російську державу від агресивних планів щодо інших держав, так це втрата арсеналу й можливостей. Без того, щоб Росія почала реально відчувати такі втрати, мріяти про те, що війна Росії проти України закінчиться в осяжному майбутньому, я б не радив будь-якій людині, яка хотіла б жити в реалістичному світі, а не у світі власних марень.

І звичайно, з цієї точки зору знищення російського арсеналу є якнайшвидшим шляхом до того, щоб у Кремлі замислилися якщо не про остаточне припинення конфронтації з ненависною Путіну та його співвітчизникам Україною, так принаймні про припинення цієї війни до того часу, поки в Росії не з’явиться необхідний арсенал для завдання остаточного, смертельного удару по Україні.

А такий час може ніколи й не наступити, тому що будь-яке призупинення війни в умовах відсутності російського арсеналу означатиме, що й Україна ретельно готуватиметься до нових атак РФ, що й Україна усвідомлюватиме необхідність будівництва військових заводів і закупівлі нового військового арсеналу, підготовки населення до опору, а не до створення соціальної держави, у якій кожен почуватиметься комфортно – до такої держави потрібно ще дожити. Таку державу потрібно ще побудувати після того, як колись, у невідомі нам десятиріччя зникне загроза зі сходу, яка для України є екзистенційною.

Я вже не кажу про те, що Україна в такій ситуації призупинення війни з боку Росії може стати членом НАТО й таким чином розділяти спільну долю країн Північноатлантичного союзу в їхньому цивілізаційному протистоянні таким державам, як Російська Федерація, КНР та інші країни, які готові будуть силою доводити те, що диктатури можуть перемогти демократію.

А якщо таких сил немає? Якщо є чітке розуміння, що можливостей силового доведення своїх можливостей не існує, так і війни не може бути. Таким чином, єдина реальна можливість закінчити війну Росії з Україною – це позбавити російські збройні сили можливостей надалі знищувати Українську державу, можливостей чинити опір зусиллям української армії, якщо не по звільненню окупованих Росією територій, так принаймні по захисту цієї території, яка залишається в амбітних політичних планах Путіна щодо ліквідації української державності й приєднання більшої частини України до РФ.

І тому має значення кожний сучасний літак, який знищується українською армією. І тому має значення кожний удар по позиціях ворога на окупованих територіях. І тому, звичайно, має величезне значення знищення російських арсеналів і на суверенній території Росії, адже ми розуміємо: поки російський військово-промисловий комплекс буде працювати, створювати нові можливості для російської армії бомбардувати українську територію, це також примушуватиме Путіна та його найближче оточення замислюватися не про мир, а про багаторічну війну.

Таким чином, наступними кроками наших союзників, якщо вони вирішать продовжувати надавати інтенсивну військову допомогу Україні – а я сподіваюся, що розуміння надання такої допомоги залишиться частиною західного політичного мисленні у наступні роки, — є дозвіл обстрілювати російські воєнні об’єкти за допомогою цієї західної зброї, яка зараз постачається українській армії. І про необхідність надати такий дозвіл говорять уже й західні політики, які усвідомлюють усю небезпечність багаторічної й безперервної війни РФ проти України, а також небезпечність того, що ця війна, коли Путін відчує слабкість українських позицій, перейде в гібридну війну РФ проти країн Заходу, проти країн НАТО. І тоді вже всім буде непереливки, тому що ми будемо швидко й невпинно наближатися до тієї самої світової катастрофи, якій Захід так хоче запобігти, не даючи нам подібних дозволів.

Так що знищення літаків ворога – це тільки перший крок до того, щоби позбавити Україну можливостей навіть замислюватися про те, що в такій війні не може бути одержана перемога зі збереженням української державності, а Росію, своєю чергою, позбавити сподівань, що вона переможе й знищить Україну в багаторічній виснажливій війні, яку запланував собі президент Путін за величезної підтримки власного шовіністично налаштованого суспільства.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Віталій Портников, публіцист, телеведучий, лауреат Шевченківської премії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.