21 жовтня 1999 року за наказом Путіна було випущено ракети по ринку у Грозному

Подробиці трагедії нагадує заборонене в Росії видання Кавказ-Центр, яке наводить спогади очевидця масово вбивства цивільних осіб на ім'я Хамзат.

Ось його розповідь

Загалом було випущено 5 ракет. Очевидцем двох з них був я.

У жовтні 1999 року Грозний нагадував прифронтове місто. Навчені першою війною містяни поспіхом лишали столицю. З кожним днем ​​людей ставало дедалі менше. Але центральний ринок міста "тримався до останнього".

Взагалі усе воєнне і повоєнне життя міста було пов'язана з цим ринком, який давно розрісся по довколишніх вулицях і провулках, і жив своїм життям, як величезний мурашник. Ближче до вечора, ринок починав порожніти з центру, а по периметру торгівля тривала до глибокої ночі, оскільки люди, які поспішають додому, скуповувалися прямо край дороги.

Я мешкав за 3 хв. від цього ринку і щоб потрапити туди, я мав минути Президентський палац. Досі не збагну, що мене стримувало в місті, але їхати я не поспішав, - родину відправив у село, а сам залишався в місті.

У будинку в якому я жив, мешкала одна жінка, яка працювала на відповідальній посаді в мерії Грозного - іноді вона навідувалася в будинок, подивитися чи ціла її квартира.

Одного разу, побачивши мене біля будинку, вона підійшла і поцікавилася: чому я доcі не виїхав? З нею ще була інша жінка, яка працювала в Президентському палаці. Вона повідомила мені, що ходять чутки, що по Грозному буде завдано ракетного удару орієнтовно між 6 і 9 жовтня і ймовірною метою буде Президентський палац, так що тут залишатися небезпечно (палац розташовувався за 100 метрів від нашого будинку).

Інша наша співрозмовниця їй заперечила і сказала, що вона чула, що можливо вдарять по Грозному 21 жовтня.

Після ми розійшлися, я вирішив перестрахуватися та перебався до знайомого, який жив по вул. Першотравневій, поруч з 7-ї школою. Вистачило мене на три дні. Повернувся назад, продовжувати жити у себе квартирі, переставши звертати увагу на всякі чутки, згадавши приказку "Під час війни найбільше страждає правда", тим більше, яких тільки чуток не "гуляло" не тільки по Грозному, а й по всій Чечні.

Одного вечора я вирішив піти на ринок купити газет, єдиний кіоск розташовувався впритул до автовокзалу на іншому кінці ринку. Поглинутий своїми роздумами, я йшов через увесь спорожнілий ринок до кіоска, абсолютно не звертаючи увагу на цю порожнечу. І тільки наблизившись до закритого кіоску, схаменувся, розвернувся і пішов назад.

На зворотному шляху я проходив через ту частину ринку, де продавали копчену рибу, - жінки, що торгували, згортали свої лотки, здавали товар в камеру зберігання. Серед них була моя односельчанка, дружина знайомого вчителя.

Ми привітали один одного і я продовжив свій шлях (я не міг припустити, що вже завтра буду на її похороні).

Через дві хвилини я був навпроти Президентського палацу. У всіх чотирьох поверхах будівлі було темно, але в напівпідвальному поверсі було видно світло (від автономного живлення). Судячи з численної охорони навколо будівлі, там йшла якесь наради чеченського керівництва.

Наступної миті в небі над моєю головою стався яскравий спалах, а потім пролунав страшної сили вибух. Я миттєво втратив орієнтування. Навколо стояв суцільний "туман".

Присівши навпочіпки, я почав озиратися навколо... Я бачив тільки ноги людей, що тікають в укриття. Сильно боліла голова. Уламками (ракети - ред.) мене не зачепило, бо між мною і місцем удару виявилася будка охоронців резиденції президента Масхадова.

Через розбите скло йти тротуаром було неможливо, він нагадував крижаний каток, і я тихенько побрів посеред дороги. Біля будинку зустрів закривавленого сусіда, але на пораненого він не був схожий. Виявилося, він допомагав збирати трупи жінок, які прийшли провідати породіль в пологовому будинку, який знаходився через вулицю.

Увігнутий донизу, ніби як величезним сферичним предметом, дах пологового будинку ясно свідчив, що вибух стався на висоті 20-30 метрів над ним. Таким чином, майже одночасно, вибухнули дві ракети - над центральним ринком і пологовим будинком.

Все навколо було всіяно незвичайними осколками, незвичайність їх полягала в тому, що вони були правильної форми, тобто ідеальні кубики приблизно 2х2х2 см.

Вони мені нагадували цукрові кубики 70-х років. Як стало відомо потім, загалом по Грозному було випущено п'ять ракет.

Далі лишатися в місті було безглуздо. Одна за одною машини обганяли мене і кожна з них везла в відкритих багажниках свій "скарб". Машини розвозили тіла загиблих.