Курська операція ЗСУ може стати варіантом завершення війни, диктатури Путіна і кінця рашизму

Відомий російський опозиційний публіцист Олександр Невзоров опублікував сенсаційну звістку: минулого четверга,15 серпня, в близькому колі російського диктатора розглядався варіант передачі влади чинному прем’єр-міністру. Або новому міністру оборони Андрію Білоусову.

Одразу в кожної розумної людини виникає логічне запитання: чому саме зараз, адже прямої загрози ні панівному режиму, ні цій ворожій нам країні, на жаль, не існує. Навпаки, поки українські лідери виясняли впродовж 2023 року, хто з них крутіший, стратегічна ініціатива на фронті перейшла до рук російських орд.

Останні зміни ситуації у воєнних діях у Курській області та прорив ЗСУ в глибину російської території при її масштабах на відстань до 40 кілометрів теж ще нічого не означають.

Так, хохли посягнули на святе – "святу" російську землю, що в рашистській конституції перебуває під захистом атомної зброї. Але вони й без ядерної зброї, для якої ще не настав час, своє отримають. Як отримали нещодавно на Харківському напрямку, як отримують нині на Донбасі. І все йде по плану!

Так чого чоловіка, який став для росіян символом нової величі, символом успіху і перемог несподівано без очевидних підстав відстороняти від влади?!

Та за його правління росіяни вперше наїлися не тільки щами та пельменями. Нині середні зарплати й пенсії пересічних росіян втричі більші, ніж у тих же українців. Хай навіть це не завдяки генію російських менеджерів, а всього лиш данина високій кон’юнктурі на вуглеводні. Але все ж вони цьому сприяли.

Читайте також: Курський прорив: у пошуках сенсу

На те скептики, до яких належить і автор, мають свою відповідь. І ця відповідь звучить, сподіваюся, не менш переконливо.

Путін перетворив свою країну на концтабір, мешканці якого зазомбовані бісівською людиноненависницькою пропагандою, де суворо заборонено критикувати владу, армію і силові структури. Це все зараз нагадує сталінський терор, де опонентів режиму або застрелили, або отруїли, або вислали з країни.

Своєю агресивною політикою та анексією суверенних територій сусідів Росія Путіна на найближчі кілька десятків років перетворилася в ізгоя світової політики, країну-терориста.

Безмовні конформісти, росіяни підпадають під жорстокий прес колективної відповідальності за ними здійснені злочини, вчинені впродовж правління свого вождя.

Путін розширив і наблизив кордони з НАТО на 1500 кілометрів, при цьому обіцяючи заляканому власному населенню відсунути кордони Північноатлантичного альянсу до рівня початку 90-х років минулого століття.

Країна втратила $350 мільярдів суверенних резервів, котрі були в закордонних банках і котрі нині арештовані як плата за агресивну політику, геноцид і репресії, порушення міжнародних домовленостей і угод.

Відплив капіталу з країни нині обраховується сотнями мільярдів доларів.

Перетворившись на воєнний концтабір, де пропаганда давно вже замінила правду, Росія втратила науку і наукомісткі галузі господарства. Нині її промисловість гвіздка не здатна зробити самостійно.

Росія по суті перейшла в повну залежність від Китаю, і навіть такі ізгої світової політики, як Північна Корея та Іран, стали російськими донорами й забезпечують її сучасною зброєю.

Читайте також: Час ділити Росію на окупаційні зони

Росія за останні роки втратила найбільший для себе нафто-газовий ринок Європи. Як втратила ринок металу, лісу та вугілля.

Країну покинуло кваліфіковане покоління (до мільйона росіян), котре створювало їй додану вартість.

Путін переконав Росію, що українці – націоналісти й зрадники і є першими ворогами росіян. І те, що російські військові поводяться як запеклі терористи на захоплених територіях України, свідчить, що він переконав своїх співгромадян. Але тепер і Росія буде для України на довгий час заклятим ворогом.

Так, підняття зарплат і пенсій для жителів країни – це суттєвий соціальний крок. Але навіщо ж своїх же громадян перетворювати при цьому на покірне, безмовне й вкрай агресивне стадо?

Безумовно, ці сумнівні "досягнення" президента Путіна лягають важким тягарем на плечі всіх росіян. І найперше – на плечі чинного владного істеблішменту. І за цю співучасть і мовчазне сприяння їм колись доведеться відповідати. Вони це розуміють. Але відповідати не хочуть. Тому й підштовхують потроху свого вождя до відставки, сподіваючись звалити на нього в перспективі всі свої гріхи.

Ось ця суперечність між майбутньою відповідальністю і сьогоднішнім матеріальним, фінансовим і статусним успіхом визначатиме розвиток російської автократії від фізичного знищення до вічних проклять на кілька поколінь уперед. І що краще?

І Курський прорив ЗСУ, який показав гнилизну путінської репресивної машинерії, може стати тим самим спусковим гачком, який внесе колосальні зміни в останню імперію. Може і не стати. Ми в такій ситуації говоримо про логіку розвитку подій і на яких основах вона розвиватиметься. Питання тільки коли?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.