Ми і перемирʼя

І у 2014 році, і у 2019 році я говорив про небезпеку великої війни з Росією. А у 2022 році говорив про небезпеку довгої війни й застерігав від перспективи її глобалізації не тільки в українських, але й у західних медіа. Але і тоді, і зараз я попереджав, що ставка на перемовини у цій війні є хибною. І що її закінчення залежить виключно від політичної волі Заходу та готовності надати нам справжні гарантії безпеки й ризикнути власним конфліктом з Росією.

У 2019 році українці — серед яких був і Володимир Зеленський — звинувачували у небажанні закінчити війну низької інтенсивності президента Петра Порошенка. Зараз ті самі люди, які голосували за Зеленського, звинувачують у небажанні закінчити велику війну свого вчорашнього кумира.

Але насправді перемовини про закінчення війни залежать не від президента України — Порошенка чи Зеленського. Вони залежать від президента Росії.

Читайте також: Формула знищення України

А президент Росії не збирається погоджуватися на такі перемовини, до того ж в останні роки сам статус України як незалежної держави у російській політичній свідомості остаточно поступився статусу бунтівної провінції, руками якої Захід веде війну із Москвою. Чи можливе перемирʼя із бунтівною провінцією? Досвід Чечні засвідчує, що так — але для цього потрібне повне виснаження економічних і демографічних ресурсів Російської Федерації. Таке виснаження також є можливим, питання тільки — коли. Менше виснаження може створити умови для переведення війни високої інтенсивності у довгу війну низької інтенсивності. Питання тільки — коли.

І так, Путін завжди готовий до перемовин про капітуляцію — тобто про приєднання українських земель до Росії. Я знаю, що серед моїх читачів навряд чи є прихильники такого "миру". Але, думаю, навіть якщо вони є, вони мають усвідомлювати, що не складають й не складатимуть більшість в українському суспільстві. Ба більше — укладання такого "миру" це також дорога до війни. Тільки до іншої — громадянської.

Отже, війна — переможна чи оборонна — це зовсім не альтернатива перемовинам, війна — це альтернатива їхній відсутності й небажанню Росії на них погодитися. І всім нам потрібно цю реальність прийняти й спробувати в ній вижити. Нам ніхто не заважає формулювати власні платформи на абстрактних переговорах, але головна наша формула — це формула справжньої безпеки. НАТО, ядерна парасолька США та інших держав, війська і бази НАТО — все, що може поставити Москву перед загрозою більшого конфлікту, до якого у Росії поки що не готові. Поки що — це і є наше вікно можливостей.

Зрештою, й воно може зачинитися, як зачинялися всі інші вікна.

Джерело

Про автора. Віталій Портников, журналіст, лауреат Національної премії України ім. Шевченка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.