Мігранти в Україні: зрада чи порятунок економіки?

Перші мігранти з Азії, які мають "врятувати" нас від кризи на ринку праці, вже в Україні. Дехто каже, що переселенці з Непалу, Бангладешу та Філіппін ще й демографічну проблему нам вирішать. Для цього нібито треба залучати до 300 тисяч мігрантів щороку. І такі плани підтримують в уряді, бо включили їх в демографічну стратегію.

Справді, багато країн, які мали дефіцит робочих рук, активно залучали мігрантів. Дуже часто - з іншою культурою та ментальністю. Але в України лише воєнних біженців за межами держави майже п’ять мільйонів, а ще є кілька мільйонів трудових мігрантів, які виїхали до війни.

Може, перед тим, як запрошувати сотні тисяч чужоземців, варто хоча б спробувати повернути українців? Що конкретно робить для цього влада? І що з цього приводу думають самі українці?

Ми провели опитування: думки різні, але більшість опитаних все ж наголошують на важливості збереження української ідентичності. Власне, нинішня війна - це насамперед війна за нашу ідентичність.

Держава справді має чимало інструментів, щоб асимілювати чужинців. Але ні Франції, ні Німеччині цього так і не вдалося зробити.

Дехто з українців взагалі хвилюється, що мігранти просто використають Україну як "прохідний двір", щоб мати змогу  виїхати до Європи. Особливо після того, як ми станемо членом Євросоюзу. Й у зв’язку з цим люди очікують появи ще однієї масштабної корупційної схеми.

Питання великої кількості мігрантів надто чутливе. Це цілий комплекс економічних, демографічних та культурних аргументів і контраргументів.  Та головне питання: а чому саме в трудових мігрантах влада бачить панацею від демографічної кризи? Чи не помиляються у своїх очікуваннях? Чи все зробили, щоб не вдаватися до цього крайнього заходу?

Вперше публічно про цей намір оголосила міністерка соціальної політики Оксана Жолнович. Ще навесні цього року, під час презентації відомчої демографічної стратегії. Пізніше цей пункт включили в урядовий документ.

У своєму короткому виступі на Форумі "Демографічне майбутнє України" мігрантам з інших країн міністерка присвятила особливо багато уваги. Таке враження, що для влади це стає базовим сценарієм – рятувати демографічну ситуацію не своїми, а чужими людьми. І це в той час, коли, за даними Мінекономіки, щонайменше половина українців готові повернутися додому. Багато хто навіть повернувся б до України просто зараз, попри ракетні атаки та проблеми з енергетикою. Але їх зупиняє не війна — їх зупиняє влада, яка не виконала своєї роботи.

Саме так - масове житлове будівництво так і не розпочато. Сучасної системи працевлаштування та перекваліфікації немає. Про соціальні гарантії для тих, хто повертається, ніхто не думає, а наявні програми скорочуються. Це виклики, які потребують негайних рішень, інакше втрата людей стане незворотною.

Якось дивно виходить: з однієї сторони влада визнає, що брак роботи – це причина, чому українці не повертаються, а з іншої - хоче привезти трудових мігрантів, бо не вистачає робочих рук. Чому цю роботу не запропонувати українцям?

Тож може владі вже досить просто констатувати катастрофи та проблеми, і нарешті почати їх вирішувати. Саме для цього владу обирають.

Для початку потрібна дорожня карта подолання демографічної кризи. Вона має враховувати дуже багато аспектів - і житло, і соціальну допомогу, і освіту, і, звісно, роботу. 

Я написав такий документ і зареєстрував як законопроєкт ще влітку. Пізніше його підтримав профільний комітет. Але провладна більшість відмовляється голосувати.  Тим часом кризові явища на ринку праці наростають вже тут і зараз. 

Якщо у 2023 труднощі з наймом персоналу відчували 37% роботодавців, то у 2024 - вже 75%. 

За даними  Центру зайнятості, станом на 1 травня 2024 року на 423 вакансії слюсаря-сантехніка - 193 шукачі роботи; на 708 вакансій електромонтера - 308 претендентів; на 210 вакансій монтера колій - 77 осіб. 

Мусимо визнати: влада самоусунулася від вирішення трудової кризи й навіть поглиблює її своїми шкідливими рішеннями. Економіку все більше заганяють в тінь: нові податки б’ють якраз по тих, хто працює офіційно. Силова та хаотична мобілізація не вирішує проблем ЗСУ, але добиває економіку. А це означає, що і післявоєнна відбудова руками українців та їхній добробут - під великим питанням.  

Бізнес вже нині рятується як може: цього року до України приїхали перші кілька сотень працівників з Азії. Попит на них зростає.

В червні 2024 івано-франківський забудовник Blago Development першим після вторгнення запросив іноземних працівників. Загалом їх має приїхати півсотні. Компанія 7СI збирається залучити будівельників з Узбекистану, Молдови, Азербайджану.  В рекрутинговій агенції Wоrk Masters повідомили, що до них звернулося вже 10 компаній, щоб їм також підшукали трудових мігрантів. Їхня географія: Пакистан, Непал, Індія, Бангладеш, Філіппіни.

Заробітна плата для трудових мігрантів значно нижча, ніж просять українці: різнороби, муляри, зварювальники, вантажники отримують від 450 доларів, досвічені муляри - від 650. Водночас як зазначають в агенції, українцям за таку ж роботу платять від 900 доларів.

А тепер головна інтрига в планах влади з залучення мільйонів мігрантів. Якщо поствоєнна економіка не буде міцною та технологічною і сюди не поїдуть кваліфіковані американці чи європейці, то це ще не означає, що сюди будуть ломитися вихідці з Азії. Для чого їм Україна – з мізерними зарплатами, якщо поряд Польща, де заробітна плата вчетверо вища? Ми їм будемо потрібні лише як трамплін для стрибків до ЄС, а отже  ніякої ні трудової, ні демографічної кризи непальці та індуси нам не подолають. Це будуть тимчасові люди на випадковій для них землі.

На третьому році великої війни влада б вже мала позбутися ілюзій й нарешті почати працювати.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.