Привид корейського сценарію

Путін спробував смак успіхів. Він став багато виходити на публіку, виглядає впевненим у собі. Зовсім не той Путін, який був опущеним у 22 році й уникав публічності. І в нього багато причин для піднесеного духу.

1. "Колективний Захід" виглядає зовсім не колективно. Ще гірше, що ця колективність на третій рік війни стала ще більш неспроможною. Криза в США показує Путіну, що країна номер 1 може бути неспроможною протистояти йому. Путін дивиться факти, а не слова. І факт такий: Захід неспроможний забезпечити Україну достатнім рівнем озброєння для протистояння йому.

2. Санкції смішать "Іскандери". Продовження історії про неспроможність — це санкції. Усі ці нескінченні пакети виявились димовою завісою, за якою російське зерно спокійно їхало в ЄС, а американці попросили нас не атакувати НПЗ, щоб ціна не росла.

3. Захід боїться. Путін завжди чує страх. Це професійна риса кагебіста. Але тут йому не треба чути страх — бо цей страх йому відверто показують, коли заявляють, що нічого на територію країн НАТО не падало, а 39 секунд — то таке, все ясно, що вона летіла бомбити українців. Як можна збити ракету, яка летить вбивати невинних українців? Ні-ні.

Це ще не все. За роки Росія не стала ізгоєм на Заході. На телебаченні та у фільмах продовжують говорити про велику російську культуру і народ. Формується логіка про поганого Путіна, але нам треба всім дружити. Ні, це не нова холодна війна. Ніхто не опустив залізну завісу. Хоча тут є частка і нашого інформаційного провалу. Інформаційний фронт, з якого любили посміятись, ми програємо.

Читайте також: Путінські сни про 38-му паралель

Але разом з цим Путін не ідіот, і розуміє, що рано чи пізно бардак в США закінчиться, західна промисловість запрацює, і Україна, яка в тяжких умовах не здається, за цих обставин буде приносити йому ще більше втрат.

Тим більше неспроста російські воєнкори істерять щодо наших фортифікацій. Він не рахується з людськими життями, але втрати, які він несе не можуть не хвилювати його з погляду майбутніх перспектив і впливу на РФ. Він чудово розуміє, що збереження навіть того, що він вже віджав — робить його переможцем. Але спробує ще віджати побільше. Корейський сценарій для Путіна є переможним. Тому він не відмовиться від нього.

У нас свої передумови, які наближають нас до корейського сценарію.

1. Патова ситуація на фронті. Звісно, зараз дуже тяжкі часи. Виживаємо виключно на дронах і власному виробництві снарядів, яке таки існує, хоч і не масштабне. Поза тим, навіть отримання всього, що ми б мали, не може дати нам якоїсь супер переваги на фронті. Війна дронів і точного озброєння не дає жодній зі сторін можливості розбити ворога. Фортифікації та мінування з обох боків стали серйозними стримувальними факторами, щоб не мати ілюзій швидкої й легкої перемоги.

2. Українці все менше вірять в перемогу, і головне, все менше хочуть воювати. Мобілізація йде дуже важко, а публічна боротьба з нею починає набирати обертів. І це не російські ІПСО.

Втома від війни дається взнаки. Однак справжня причина цієї втоми у відсутності потужних мотиваційних кампаній. У той час як негатив ллється рікою, дуже мало мотивації й позитиву. Країна, яка у 22 році вистояла завдяки своєму духу, зараз впадає в депресію.

3. Корупційні скандали ростуть як гриби. Декларування дало поштовх для нових скандалів. І це тільки початок. Добре, звісно, що ми багато дізнаємося. Але разом з цим знищується довіра до влади. І очікувати, що перемогу можна досягнути з жадібними корумпованими чиновниками ніхто не буде. Чим більше скандалів, тим менша підтримка влади, і тим менша можливість щось реалізувати.

Читайте також: Мріючи про "корейський сценарій", не стати б "Південним В'єтнамом"

Реалізація корейського сценарію

Ініціатива сьогодні у Путіна по всіх фронтах, тому корейський сценарій може стати реальним тільки після краху його планів. Станом на зараз в нього є розвилка з двох підходів.

1. Продовжити повзучу окупацію, яка триває вже. Колосальні втрати за останні пів року, а вони дійсно найбільші з початку вторгнення, особливо в техніці, все-таки приносять якісь плоди. Так, просування мізерне, але воно є. Авдіївка коштувала дорого, але взята. Свого часу я писав про нову м'ясну стратегію Путіна, і він явно думає про її реалізацію.

Однак, не тільки умовні успіхи на фронті схиляють Путіна на користь цього підходу. По-перше, російський генштаб дійсно вірить, що наші ЗСУ на межі. І скоро станеться ось-ось таке омріяне "обрушение фронта". Такі їхні міркування мають свої аргументи: проблеми з мобілізацією у нас, проблеми із забезпеченням снарядами, проблеми з американською допомогою, внутрішні політичні проблеми... Тому логіка їхніх дій полягає в тому, щоб продовжити тримати темп своїх м’ясних штурмів, скільки можливо. Єдиний недолік цього підходу в тому, що він не дасть можливості реалізувати другий.

2. Новий великий наступ на умовний Харків. Хоча Путін і його "м'ясні" генерали ніколи не відчувають меж своїх можливостей, закони фізики таки їх у цьому обмежують. Тому тягнути постійні штурми й готувати 200 тис. на новий наступ — явно не під силу. Тут або-або.

Другий підхід має свої переваги.

По-перше, масштабний новий наступ є великим доказом того, що Путін перемагає, і що вся стратегія допомоги Заходу Україні провалилась. Це особливо сильний аргумент напередодні американських виборів. І не тільки американських, бо це найбільший рік виборів в історії. По-друге, захопити велике місто, "першу столицю" - це про військовий успіх і реабілітація за ганебний провал вторгнення. А Путін — емоційна тварина, хоч і з холодним розрахунком, поквитатись для нього важливо, як і для його стада. По-третє, наступ на Харків відсуває можливість бомбити Білгород з РСЗВ.

Останні сигнали вказують на те, що окупанти визначаються на користь першого підходу. На фронті пішов вхід російський оперативний резерв і все частіше попадаються окупанти з незавершеною підготовкою. Втім, ще рано судити.

Читайте також: Американці загралися. Дуже

Незалежно від того, який підхід вибере Путін, станом на листопад-грудень його військові сили будуть виснажені й змушені перейти в оборону. Я поки не бачу перспектив для великих успіхів його кампанії, можливо ще кілька "Авдіївок", більше навряд чи. Якщо не станеться чогось екстрапровального з нашого боку. Але результатом цієї кампанії буде те, що і ми будемо надзвичайні виснажені. І дуже сумнівно, щоб якась зі сторін отримала можливість нагромадити сили для нового потужного контрнаступу.

Саме так десь і наступив цей сценарій в Кореї. Після колосальних втрат з обох сторін і нескінченних контрнаступів, в результаті яких тільки Сеул 4 рази переходив з рук в руки, війна втратила сенс з погляду продовження. Був правда важливий фактор — смерть Сталіна, але останній рік війни особливих змін на лінії фронту майже не було. Всі виснажились, переможця не було, переводити ескалацію на рівень ядерної війни ніхто не хотів. З обох сторін за різними даними було втрачено від 2 до 4 млн людей, включно з цивільним населенням.

Важлива деталь: мирний договір досі не підписаний, а перемир’я від імені Південної Кореї ніхто не підписав, від сил ООН підписав генерал Марк Вейн Кларк. Дуже схожа перспектива для нас, коли навряд чи якийсь політик дозволить собі підписати перемир’я з Путіним.

Джерело

Про автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцист