Україна за крок від НАТО і Перемоги?
Саме так: нині нам потрібне не стільки визнання поразки Росії від України (рашисти швидше задушать один одного), як визнання Заходом нашої вірності спільним цінностям, що дасть їм підстави протягнути руку
Як не дивно, але сьогодні ми знаємо можливу дату початку нашої нової історії. Історії, з якої починається перемога над російським фашизмом і ордами орків. Війна може зупинитися і вже це означатиме остаточний програш диктатора Росії та мільйонів тупих виконавців його злої волі.
У ФРН у невеличкому містечку Рамштайн може визначитися доля України й мільйонів українців (саміт у Рамштайні відкладено через відсутність президента США Джо Байдена, - ред.)
Чому я так багато ставлю на Рамштайн, де Захід має або запросити Україну до НАТО, або просто прийняти її до своєї структури, і на цій історії поставити крапку? Бо це випливає з елементарної логіки: хіба для цього треба було їхати в Рамштайн, щоб дивлячись в очі українцям, винести їм фактично смертельний присуд?!
Так, ще не сформульовані останні положення спільного документу. Ще ніхто з провідних дійових осіб цього дійства не коментував можливі результати й наслідки цих рішень. Ніхто не анонсував головних положень. Бо ніхто до останнього не знає чим там усе завершиться. Відчувають лише серйозність і масштаб дійства.
Але ще раз повторю: якщо вже оголошено про саміт НАТО (зустріч лідерів країн) і, попри розпал президентської виборчої кампанії, приїжджає сам президент США Джо Байден, то не для того, щоб випити з європейськими хлопцями чарку чаю. Тому сподіваємося на справді історичні рішення, які найперше мають стосуватися України.
Так, як кажуть скептичні українці, з великої хмари може бути малий дощ. Може. Чи можемо ми на щось максимальне, але реальне очікувати, щоб не дурити себе нездійсненими мріями? І що обговорюється нині серед серйозних, але небайдужих експертів?
Читайте також: "Блискуче намисто за землю". На Західному фронті без змін...
Перше. На саміті НАТО в Рамштайні лідери Євроатлантичного оборонного союзу, переконавшись, що рашистів Путіна можна зупинити тільки силою чи загрозою сили, одноголосно приймають Запрошення Україні до їхнього союзу.
І в той же день, після недовгих консультацій, як було зі Швецією та Фінляндією, знову ж одноголосно підтримують прийом нашої країни в НАТО. З усіма наслідками, що витікають звідси.
Найголовніше: поки національні парламенти ратифікуватимуть угоду про надання Україні членства в НАТО, що займе місяці, максимально й нагально забезпечити її всіма видами зброї перемоги, якою володіють самі.
Це – найпростіше, але найважче рішення. Найважче хоча б тому, що далеко не всі члени НАТО готові так одразу проголосувати за Україну хай навіть і в форс-мажорних обставинах. Рішення, які тут приймаються консенсусом, тобто при наявності 100% підтримки, вже давно перестали бути виключно ефективними та демократичними й нині досить часто гальмуються або ж зовсім не ухвалюються.
Навіть якщо лідери США і провідних країн Європи натиснуть на тих, хто гальмує, не факт, що ті дуже швидко погодяться, якщо навіть їхня країна потребуватиме нагальної економічної чи фінансової підтримки колег із багатших країн (і цю підтримку їм пообіцяють). Як це трапилося свого часу, наприклад з Угорщиною та Словаччиною. Чи з Туреччиною.
Крім того, всі боятимуться реакції Росії і її чинних непередбачуваних лідерів. Тому більшість схилятиметься до якихось м’якших і компромісних рішень.
Таким компромісним рішенням може стати надання Україні в межах її визнаних законних кордонів Запрошення на вступ в НАТО з дією 5 пункту Вашингтонської угоди про колективний захист у перший час лише на контрольовані території.
Або, як варіант, надання Запрошення на приєднання до НАТО із фіксованим терміном вступу (не пізніше року) плюс надання так званою Коаліцією сміливих гарантій безпеки в межах підконтрольних територій. Плюс максимальне збройне забезпечення з можливістю його використання на власний розсуд.
І в першому, і в другому варіанті Україна отримує НАТОвську захисну парасольку – наш нинішній і майбутній максимально можливий захист.
Зрозуміло, що Донбас і Крим ми назад нині не отримаємо (а, може, і не треба поки?). Все це перенесеться на невизначений час. Але розраховуючи, що при зміні політичного керівництва в Росії зміняться і її ідеологічні й геополітичні координати.
Читайте також: Будапештський меморандум-2?
Залишається проблемне місце з Лівобережжям та Приазов’ям. Росіяни його просто так віддавати не захочуть. Їм може бути запропонований обмін цих територій на Курщину. При умові їхнього подальшого опору таким розкладам їх попереджають, що Україна – це вже НАТО і вона отримає всю можливу воєнну та економічну підтримку. А санкції з Росії не знімаються.
Ось такі пропозиції й умови, сподіваюся, сьогодні гуляють по робочих кабінетах багатьох дипломатів і чиновників принаймні Євроазійського континенту. І, як на мене, то це найкраще, що можна вирвати в цій ситуації. Найголовніше – вступ у НАТО.
Звичайно, ми вимагатимемо максимальну плату за кров наших близьких і рідних, пролиту за власну і європейську свободу і демократію. Але не забуватимемо, що справи наші на фронті, попри титанічні зусилля наших вояків, завдяки примітивності й бездарності чинного воєнно-політичного керівництва, яке ми самі собі обрали, йдуть досить погано. Ми відступаємо. І Курськ лише в невеликій мірі компенсує наші втрати.
Отож, кулаки треба тримати. І дулі теж. Але глибоко в кишенях.
Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
- Актуальне
- Важливе