Влада без стратегії для держави

Так це чи не так? –  невідомо, бо така інформація, це поки що спекуляції людей, наближених до влади, які "щось десь чули від добре поінформованих джерел". 

Тимчасом наша держава потребує прозорості при прийнятті кадрових рішень у вищих ешелонах влади, оцінці роботи високопоставлених чиновників і чіткі правила їхньої заміни з повідомленням громадськості причин звільнення або ж підвищення на посаді. 

"Незадоволення президента", чи "висока царська немилість" – це аргументи з репертуару методів управління диктатур, а не демократичних країн. А ми ж розпочали переговори про вступ до Європейського Союзу і ведемо посилені заходи, щоб "містком до НАТО", який днями нам запропонують на саміті в Вашингтоні, Україна пройшла якомога скоріше. 

Пишу про це, щоб звернути увагу на діяльність теперішнього КМУ і запропоновані ним рішення, які матимуть кардинальне значення для сьогодення і майбутнього України. В публічному просторі натомість взагалі відсутня дискусія на цю тему.    

Минулого тижня (28 червня) уряд схвалив бюджетну декларацію на 2025 – 2027 роки. Простою мовою це важливий документ стратегічного бюджетного планування. Документ містить ключові показники, на основі яких КМУ щороку готує та подає до парламенту проєкт державного бюджету на відповідний рік (як, наприклад, розмір мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, пріоритетні напрямки державного фінансування тощо).

Бюджетна декларація уряду на 2025 – 2027 роки починається пафосними словами про те, що зусилля уряду впродовж цих років "буде спрямовано на реалізацію реформ, розроблених разом із міжнародними партнерами, що створить фундамент для подальшого відновлення та розвитку економіки, а також сприятиме інтеграції України до ЄС".

Уряд також визначив пріоритетні напрями концентрації обмежених фінансових ресурсів держави  "для комплексного розвитку економіки, активізації суміжних сфер, підвищення рівня життя населення, повернення людей в Україну, покращення демографічної ситуації".

Такими напрямами мають стати: європейська інтеграція України; нова ветеранська політика; освіта для успішної країни; Український щит; ефективна цифрова держава; соціальний перехід; стійка економіка; енергетична незалежність; сучасна медицина; відбудова зруйнованого.

Звучить дуже гарно. Що по факту?

Мінімальна заробітна плата за пропозицією уряду повинна становити 8000 грн, як і на рівні 2024 року. З прожитковим мінімумом те саме. Це при тому, що, на думку самого уряду, одним з ризиків може бути прискорення інфляційних процесів. Отже, 8 тисяч гривень сьогодні не дорівнюватиме за рівнем купівельної спроможності такій же сумі через три роки. 

Для порівняння: в Польщі мінімальна зарплата – це 4242 злоті (з податками), тобто 43 тисячі гривень в місяць, в Німеччині – 2 тис. євро, тобто 86 тис. гривень в місяць. Називаю ці дві країни, бо в них найбільше біженців з України (в Польщі дві третіх українських біженців офіційно працевлаштовані).

То ж запитаю: якими аргументами наша влада спробує їх повернути в Україну? Самим патріотизмом? І як маємо втримати в країні мільйони людей, які після нашої перемоги зможуть вільно виїхати до ЄС? 

В Україні війна, економіка важко відновляється в надскладних умовах і наш бюджет критично залежить від зовнішньої допомоги. Це очевидно і зрозуміло.

Не розумію однак (а по суті не сприймаю) відсутності стратегічного мислення нашої влади, яка в базових документах щодо розвитку і майбутнього держави неспроможна представити візії та стратегії відновлення і відродження країни.

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.