Як Україні уникнути повторення війни?

Тема "як зробити так, щоб точно не було великої війни 2.0" перетворилася на поле спекулятивного неконструктивного с*ачу і політичних маніпуляцій. Хоча навіть ця ще не закінчилася. 

Чим постійно й активно користується ворог, а також його свідомі чи несвідомі союзники. Бо коли йде війна й у нас, і у росіян стоїть одна задача: максимально деморалізувати та зневірити свого опонента. 

Зараз битва крутиться навколо теми "запрошення в НАТО". Але це не вся відповідь на питання. Це взагалі не обов'язково відповідь на питання. Тож варто все ж проговорити доволі очевидні речі. 

Читайте також: Про втому від війни та сценарії завершення

Національні сили - це основа безпеки (ваш капітан очевидність). Чим далі, тим я більше переконуюсь, що якби на 2022 рік Україна мала умовні 200-300 літаків з боєкомплектом до них, ніякої війни не сталося б. Літаки — це лише частина відповіді.

Саме тому росіяни зараз так бісяться, коли Україна отримує перші західні літаки попередніх поколінь. Бо кожен літак, кожна система ППО, кожне нове виробництво снарядів — це про те, що вони не зможуть повторити. Як мінімум — піти далі точки зупинки війни.

Бо створення реальної системи стримування зробить повторну агресію надто ризикованою для противника. Це, власне, вже зараз відбувається. Оці всі заплановані постачання літаків та іншої зброї — вони про довготривалу безпеку. Замовлення зброї на 2025-2026-2027 рік — це і є інвестиції у неповторення агресії. Найкращі інвестиції. Незалежно від долі питання по НАТО. 

Тому відповідь на питання, якщо воно буде так стояти: "Літаки чи НАТО?", обрати варто літаки. І багато боєкомплекту до них. Скільки там нам зараз наобіцяли літаків у найближчі 5 років? Близько 100? Працюємо над тим, щоб було втричі більше. А краще в пʼять разів.

Якщо казати про дипломатичний напрямок, то оборонні угоди з зобовʼязанням постачати нам зброю — це теж дарма недооцінений інструмент. Я розумію, що є велика політична та емоційна спокуса щоразу як папуга горланити: "Будапешт! Будапешт!", але будьмо чесними хоча б з собою. Ми самі у період між 1994-м і 2014-м, і навіть після 2014-го не те щоб дуже багато працювали над тим, щоб трансформувати ті документи в якісь адекватні гарантії чи двосторонні угоди.

Підписання довгострокових двосторонніх оборонних угод з країнами, які мають сильний оборонний потенціал створює додатковий захисний контур. Посилення стратегічних відносин із Польщею, Туреччиною, державами Балтії також може знизити ризики повторення війни. 

Читайте також: Про мирні плани та дипломатію

Сюди ж додається формуванням інших регіональних ініціатив колективної безпеки. Потенційним майданчиком для такого альянсу можуть стати країни Чорноморського регіону (Молдова, Румунія, Болгарія), які мають спільні інтереси у стримуванні Росії. 

Інтеграція до ЄС — це теж не лише економіка, але й безпека.  ЄС може забезпечити не тільки економічні переваги, але й посилення безпеки. Повноцінна інтеграція дозволить залучати нові технології, розвивати економіку та модернізувати інституції. 

Сюди треба додати й внутрішню стійкість: і економічну, і інформаційну, і політичну. Але про це треба багато писати окремо. Проте важливо проговорити це: сильна економіка є важливим фактором для стримування агресора; власна промисловість — це єдина гарантія того, що в тебе буде все необхідне під час війни; всі ці історії "якщо війна, всю складну техніку купимо за кордоном" не працюють.

Загалом, Україна повинна розглядати свою безпеку у ширшому контексті, ніж вступ до НАТО. Контексті, який зберігає нам вікно можливостей для розвитку. Фундамент довгострокової безпеки закладається вже зараз і буде розширюватися після війни. У нас просто немає іншого вибору, якщо ми хочемо жити у своїй країні.

Ну і так. Треба все ж припиняти слухати людей, які хочуть переконати українців чи підвести нас до думки, що ми "приречені". І що треба здати країну шляхом втечі чи капітуляції. По-перше, це брехня, бо ситуація лишається невизначеною, але робочою. По-друге, ці люди — вороги. Слухати ворогів доволі тупо. 

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.