Поранена, але краса

Навіть зараз, у цей тяжкий час, коли вирви від снарядів під Ізюмом поволі заростають травою, а посічені від боїв дерева, попри все, розквітають і вкриваються зеленню.

Поранена, але краса. Різноколірна, різносвітлова — особливо коли хмари над полями створюють мозаїку світла й тіні, ніби пірнаєш у гарячу воду, а потім одразу у прохолодну.

Читайте також: Спокій сили, сила спокою

Війна не дає "єдності", вона створює безліч тріщин і проваль, капканів і мінних полів у нашому житті, у нашому ставленні одне до одного — але вона все ж вимагає від нас постійного руху, постійних пересувань, військових, волонтерів, медиків, цивільних — і ці пересування, хоч і болісно, зшивають країну. Дають вирвам-ранам шанс трохи зарости

Читайте також: Ми боремося за незворотність

У краєвидах Харківщини й Донеччини я впізнаю краєвиди Черкащини та Київщини, а у мові мешканців прифронтових і прикордонних з РФ сіл я чую ту саму українську мову, до якої я звик на Подніпровʼї. Мовні відмінності — не географічні, а штучні, породжені імперською і совєтською урбанізацією — і у війні, коли чимало людей з сіл, селищ і менших містечок наповнюють українське військо й українські міста, українська мова знову наповнюється силою, і ця сила природна та органічна.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.